За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
Протягом тижня, із 28 вересня по 4 жовтня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 35 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Анатолій Луценко
Анатолій Луценко. Хмільницька міська рада
Анатолій Луценко народився 31 травня 1997 року та проживав у селі Кушелівка на Вінниччині, повідомили на сайті Хмільницької міської ради.
Чоловік мав звання молодшого лейтенанта.
Анатолій загинув 27 вересня 2026 року поблизу Грушівки на Харківщині.
Оборонця поховали на кладовищі села Кушелівка 2 жовтня 2026 року.
Валерій Поляновський
Валерій Поляновський. Крижопільська селищна рада
Валерій Поляновський народився 18 вересня 1992 року, розповіли на Facebook-сторінці Крижопільської селищної ради.
Чоловік мав звання молодшого лейтенанта та служив командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів у механізованому батальйоні.
Оборонець загинув 21 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання біля Березівки на Харківщині. Йому було 34 роки.
Валерія поховали у селі Заболотне на Вінниччині 27 вересня 2026 року.
Василь Багнюк
Василь Багнюк. Якушинецька громада
Василь Багнюк народився 14 січня 1970 року в Лисянці, повідомили на сторінці Якушинецької громади. Тут закінчив місцеву школу, вступив до ПТУ №7, де здобув професію муляра-штукатура. Пройшов строкову військову службу.
Чоловік одружився у 1992 році та разом із дружиною Вікторією виховав доньку Катерину.
Василь долучився до війська 1 травня 2025 року. Служив розвідником інженерного батальйону у 70 окремій бригаді підтримки.
13 вересня 2026 року чоловік виконував завдання біля Старовірівки на Харківщині та дістав поранення. Його доправили до військово-медичного клінічного центру.
Василь Багнюк помер у лікарні 26 вересня 2026 року.
Оборонця поховали 30 вересня 2026 року у Махнівці. В чоловіка залишилися дружина, донька та онука.
Василь Палієнко
Василь Палієнко. Ладижинська міська громада
Василь Палієнко народився 14 січня 1975 року у Немирові на Вінниччині, повідомили у Facebook Ладижинської міської громади. Згодом родина переїхала до Вінниці, де пройшли його дитинство та юність.
Після здобуття освіти Василь розпочав свій професійний шлях, одружився та створив власну родину.
«Особливою пристрастю Василя були автомобілі. Не маючи спеціальної освіти в галузі автомобільної справи, він завдяки природному таланту, допитливості та гострому розуму самотужки опанував тонкощі механіки. Міг власноруч відремонтувати практично будь-який автомобіль і добре знався на його будові», — розповіли на сторінці громади.
Василь Палієнко долучився до війська у серпні 2024 року. Мав військове звання сержанта, позивний — «Ворон». Служив на посаді заступника командира бойової машини — навідника-оператора у механізованому батальйоні.
Оборонець загинув 26 вересня 2026 року поблизу села Павлівка Запорізької області.
Василя поховали 2 жовтня 2026 року.
Василь Фріз
Василь Фріз. Тульчинська РДА
Василь Фріз народився 10 січня 1985 року та проживав у селі Левківці на Вінниччині, повідомили на Facebook-сторінці Тульчинської РДА.
Чоловік служив у війську стрільцем-снайпером-розвідником у батальйоні територіальної оборони.
«Під час військової служби зарекомендував себе мужнім та хоробрим військовослужбовцем. Мав високий рівень виконання службових обов’язків, володіння військовою технікою та зброєю, умів приймати рішення в екстремальних умовах», — розповіли у громаді.
Оборонець загинув 21 вересня 2026 року поблизу Лимана на Донеччині.
Віктор Васильченко
Віктор Васильченко. Дашівська селищна рада
Віктор Васильченко мешкав у селі Копіївка на Вінниччині, повідомили у Facebook Дашівської селищної ради.
Оборонець загинув 20 вересня 2026 року у районі Дружківки на Донеччині.
Віктора поховали у Копіївці 28 вересня 2026 року.
Віктор Фролов
Віктор Фролов. Оратівська селищна рада
Віктор Фролов народився 1986 року та проживав у селі Дібровинці, розповіли на сайті Оратівської селищної ради.
Чоловік служив стрільцем відділення охорони батальйону охорони.
Після пошуків та експертиз, у вересні 2026 року підтвердили, що Віктор загинув 9 квітня 2023 року поблизу Очеретиного на Донеччині.
Віталій Боднарчук
Віталій Боднарчук. Тульчинська міська громада
Віталій Боднарчук народився 1 грудня 1987 року та проживав у селі Журавлівка, повідомили в Тульчинській міській громаді у Facebook.
Чоловіка мобілізували до війська у лютому 2024 року. Він служив гранатометником стрілецького батальйону у 59 окремій штурмовій бригаді СБС імені Якова Гандзюка.
Віталій загинув 18 квітня 2024 року внаслідок артилерійського удару та російських штурмів поблизу Первомайського на Донеччині.
2 жовтня 2026 року оборонця поховали у Журавлівці. Цей день у громаді оголосили Днем жалоби.
Віталій Копач
Віталій Копач. Лука-Мелешківська громада
Віталій Копач народився 24 грудня 1974 року, повідомили у Facebook Лука-Мелешківської громади.
Чоловік мешкав у селі Лука-Мелешківська.
Оборонець мав звання головного сержанта та служив командиром відділення радіаційної, хімічної та біологічної розвідки.
Віталій загинув 24 вересня 2026 року біля Новоолександрівки на Дніпропетровщині.
Його поховали на кладовищі у Луці-Мелешківській 29 вересня 2026 року.
Володимир Зінченко
Володимир Зінченко. Вінницька міська рада
Володимир Зінченко народився 9 вересня 1968 року у Вінниці. Після закінчення школи здобув будівельну освіту у професійно-технічному училищі №5. Був майстром-облицювальником.
Звістка про повномасштабне російське вторгнення застала вінничанина за кордоном, де він працював у будівельній сфері. Чоловік повернувся в Україну та в лютому 2024 року долучившися до лав 120 окремої бригади Сил територіальної оборони.
На війні Володимир виконував обов’язки кулеметника у складі 169 окремого батальйону ТрО. Воював на Донецькому напрямку.
Загинув 56-річний захисник 13 листопада 2024 року поблизу села Старомайорське Волноваського району.
Чоловіка поховали 29 вересня 2026 року на Сабарівському кладовищі у Вінниці.
Володимир Саволюк
Володимир Саволюк. Барська міська рада
Володимир Саволюк народився у 1972 році та проживав у селі Іванівці, повідомили в Барській міській раді у Facebook.
Оборонець мав звання старшого сержанта та служив такелажником у складі 434 бази ракетного зберігання.
Чоловік помер від зупинки серця 30 вересня 2026 року на території військової частини.
Володимира поховали 2 жовтня 2026 року у Іванцівцях.
Дмитро Буткевич
Дмитро Буткевич. Погребищенська міська рада
Дмитро Буткевич народився 9 січня 1994 року у селі Станилівка на Вінниччині, повідомили на сайті Погребищенської міської ради.
Навчався у Станилівській школі. Після закінчення школи вступив до Погребищенського ВПУ-42, де здобув спеціальність електромонтер з обслуговування електроустановок, електрогазозварник, водій автомобіля категорії «С». Після навчання працював на різних роботах.
Дмитра мобілізували до війська у січні 2026 року. Оборонець служив старшим навідником у роті морської піхоти, мав звання матроса.
Оборонець загинув 24 вересня 2026 року у Херсоні.
Дмитра Буткевича поховали 1 жовтня 2026 року.
Іван Дишленко
Іван Дишленко. Теплицька селищна рада
Іван Дишленко народився 8 жовтня 1976 року в селі Мала Мочулка, розповіли в Теплицькій селищній раді у Facebook.
Там він виріс та проживав, створив сім’ю, разом з дружиною виховали трьох синів. Чоловік відкрив та займався власною справою.
Іван долучився до війська у липні 2024 року. Він служив стрільцем у складі 11 бригади імені Михайла Грушевського Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
У жовтні 2024 року чоловік зник безвісти під час бойового завдання. Через майже два роки встановили, що оборонець загинув 30 жовтня 2024 року поблизу Вишневого на Донеччині.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Івана Дишленка поховали 2 жовтня 2026 року у Малій Мочулці. У громаді оголосили триденну жалобу у памʼять про оборонця.
Іван Мукомел
Іван Мукомел. Станіславчицька громада
Іван Мукомел народився 30 травня 1985 року та проживав у селі Кацманів, повідомили у Станіславчицькій громаді у Facebook.
3 1992 по 2000 рік навчався у Кацмазівській середній школі. Після закінчення 9 класів вступив до Вінницького індустріального професійного коледжу №1, яке закінчив у 2003 році, отримавши диплом слюсаря.
У 2003-2005 роках Іван проходив строкову службу у лавах збройних сил України, а після служби в армії працював на будівництві в місті Вінниця.
Чоловік одружився в 2006 році, у подружжя народився син Ярослав.
У 2019 році працював у колгоспі села Кацмазів.
Івана Мукомела мобілізували до війська у вересні 2023 року. Він служив мінометником у 48 окремому штурмовому батальйоні.
Чоловік зник безвісти у грудні 2024 року. Експертиза підтвердила, що Іван загинув 19 грудня 2024 року біля Макарівки на Донеччині.
Ігор Боднар
Ігор Боднар. Тульчинська РДА
Ігор Боднар народився 8 жовтня 1977 року та проживав у селищі Томашпіль, розповіли в Тульчинській РДА у Facebook.
Чоловік служив навідником в аеромобільному батальйоні та мав звання солдата.
Оборонець загинув 12 грудня 2024 року поблизу Успенівки на Донеччині.
В Ігоря залишилися мати, дружина, чотири доньки та онук.
Ігор Ободнюк
Ігор Ободнюк. Бершадська міська рада
Ігор Ободнюк народився 1981 року та проживав у селі Флорине на Вінниччині, повідомили на сайті Бершадської міської ради.
Чоловіка призвали на службу у грудні 2024 року. Він служив розвідником-оператором у 36 окремій бригаді морської піхоти та мав звання матроса.
Оборонець загинув 9 квітня 2025 року поблизу Басівки на Сумщині.
Ігоря Ободнюка поховали 2 жовтня 2026 року.
Ігор Станкевич
Ігор Станкевич. Суспільне Вінниця
Воїн загинув 19 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новеньке Сумської області внаслідок удару FPV-дрона по точці висадки групи піхоти. Після прощання у Тульчині Ігоря Станкевича поховали з військовими почестями на Алеї Слави нового кладовища міста.
Максим Лютий
Максим Лютий. Суспільне Вінниця
Максим Лютий народився у 1991 році в селі Леляки Жмеринського району. Навчався у Станіславчицькій школі, де його знали як земляка та односельця.
19 вересня 2022 року Максим добровільно став до лав Збройних сил України. Служив старшим стрільцем-оператором у складі механізованого підрозділу.
Із 6 травня 2025 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Упродовж понад року рідні не втрачали надії отримати звістку про нього та чекали на повернення Захисника. Нині стало відомо про його загибель.
Олександр Висоцький
Олександр Висоцький. Суспільне Вінниця
Олександр Висоцький був солдатом, стрільцем 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого взводу 1-ї штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону.
На військову службу Олександр був прийнятий 17 липня 2024 року. З 3 листопада 2024 року він вважався зниклим безвісти.
Мужньо виконуючи військовий обов’язок із захисту України, її свободи та незалежності, Олександр Висоцький загинув 3 листопада 2024 року в районі населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області під час виконання обов’язків військової служби.
Олександр Глінський
Олександр Глінський. Суспільне Вінниця
Воїн помер 25 вересня 2026 року внаслідок зупинки серця неподалік від населеного пункту Башмачка Дніпропетровської області під час виконання обв’язків військової служби за мобілізацією.
Олександр Деркач
Олександр Деркач. Вінницька міська рада
Олександр Віталійович Деркач, 1976 року народження, житель села Клекотин.
Тривалий час Олександр Деркач вважався зниклим безвісти. Нині підтверджено, що Захисник загинув 27 жовтня 2024 року поблизу Курахового Покровського району Донецької області.
Олександр Дудник
Олександр Дудник. Вінницька міська рада
Олександр Дудник народився 27 червня 1984 року у селі Пеньківка Літинського району. Зростав у багатодітній родині разом із двома старшими братами та молодшою сестрою.
Після навчання Олександр пройшов строкову військову службу. Більшу частину цивільного життя працював у правоохоронних органах. За словами дружини Олени, ця робота сформувала його характер та прагнення брати на себе відповідальність.
Разом із сім’єю Олександр жив у Вінниці. Подружжя виховувало доньку. Навіть під час служби чоловік продовжував навчатися та здобув ступінь бакалавра на факультеті педагогіки, психології і професійної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
«Найкраще Олександра характеризують такі риси, як справедливість, небайдужість та педантичність. Він у всьому прагнув досконалості й не боявся брати на себе відповідальність. Ті, кому пощастило знати Олександра, передусім згадують його усмішку, яка випромінювала тепло й непідробний позитив. Водночас він мав палке й відкрите серце, любив пізнавати світ не з книжок, а через спілкування з людьми, занурюючись у їхнє реальне життя, автентику рідної України», — розповіла дружина військового Олена.
На захист України Олександр Дудник на псевдо «Боцман» став добровольцем у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Розпочав службу солдатом у 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони.
Згодом долучився до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Під час служби здобув звання молодшого лейтенанта та очолив групу безпілотних систем. Воював на Донецькому та Харківському напрямках.
За службу Олександра Дудника нагородили відзнаками Міністра оборони «Хрест Сил територіальної оборони» та «Знак пошани», Хрестом «Честь і слава», а також нагрудним знаком 115 ОМБр «Народжені вогнем».
«З перших днів повномасштабного російського вторгнення Саша добровольцем став на захист України, бо відчував: це його обов’язок, – розповідає дружина полеглого Героя Олена. – Чоловік вірив, що в нашій країні пануватиме мир. Він не любив хизуватися досягненнями. Найкращою відзнакою для нього були відвойовані території та збережені життя. Попри фронтові випробування, Олександр залишався Людиною з великої літери, був командиром, якому безмежно довіряли. Побратими знали: Боцман – це опора та надійне плече».
21 вересня 2026 року Олександр Дудник загинув поблизу села Березівка Куп’янського району. Йому було 42 роки.
Олександр Лясовий
Олександр Лясовий. Суспільне Вінниця
ЛЯСОВИЙ Олександр Леонідович, 17.04.1996 р.н., солдат, який загинув поблизу н.п. Діброва Синельківського району Дніпропетровської області 10 грудня 2025 року (вважався зниклим безвісти).
Олександр Смашнюк
Олександр Смашнюк. Вінницька міська рада
Олександр Іванович Смашнюк народився 26 лютого 1985 року. Він проходив військову службу на посаді гранатометника 1-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти військової частини А5092.
8 червня 2025 року захисник загинув під час виконання бойового завдання на лінії зіткнення з противником поблизу населеного пункту Андріївка Сумського району Сумської області.
Олександр Трохимець
Олександр Трохимець. Вінницька міська рада
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу Трохимець Олександр солдат гранатометного взводу роти вогневої підтримки загинув 18 січня 2024 року під час бойових дій у районі населеного пункту Первомайське Донецької області.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу Трохимець Олександр солдат гранатометного взводу роти вогневої підтримки загинув 18 січня 2024 року під час бойових дій у районі населеного пункту Первомайське Донецької області.
Олексій Мироненко
Олексій Мироненко. Вінницька міська рада
Олексій народився 9 листопада 1995 року в Маріуполі. Згодом його родина оселилася у Тернівці Джулинської громади.
6 квітня 2026 року Олексія мобілізували до лав Збройних Сил України. Військову службу він проходив у складі військової частини А4123, де був оператором безпілотних літальних апаратів.
23 вересня 2026 року солдат Олексій Мироненко загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Василівська Пустош Краматорського району Донецької області. Йому було 30 років.
Павло Сауленко
Павло Сауленко. Вінницька міська рада
Павло Сауленко служив у військовій частині 3008. 22 липня 2026 року під час стрілецького бою поблизу Новомиколаївки Краматорського району Донецької області зв’язок із військовослужбовцем зник. Відтоді родина чекала на підтвердження його долі. Понад два місяці Павло офіційно вважався зниклим безвісти.
Наприкінці вересня за результатами експертизи підтвердилося, що військовослужбовець загинув 22 липня під час виконання бойового завдання.
Роман Любченко
Роман Любченко. Вінницька міська рада
Роман Любченко народився 7 вересня 1979 року у Вінниці. Середню освіту здобув у школі №13. Згодом закінчив Вище професійне училище №4, де опанував фах телефоніста.
Після навчання Роман проходив строкову військову службу. Після армії вирішив змінити професійний напрям та пов’язав життя з будівництвом. Працював майстром із внутрішнього оздоблення осель.
Власної сім’ї чоловік не мав. За інформацією міськради, багато часу проводив із родиною старшого брата та був близьким зі своєю єдиною племінницею. У вільний час любив рибалити та тварин. Після завершення війни мріяв завести цуценя джек-рассел-тер’єра.
«У питаннях особистого життя Роман виявляв особливу вибагливість, уникаючи швидкоплинних і беззмістовних стосунків. Він свідомо та терпляче шукав свій ідеал – єдине і неповторне кохання, як це було у наших батьків.
Водночас Роман випромінював щирість, душевне світло та неймовірну доброзичливість. Спілкування з ним завжди дарувало радість, а його відкрите серце було надійним прихистком для рідних і друзів. Поза роботою він обожнював рибалити та дуже любив тварин. Роман мріяв після війни виростити цуценя джек-рассел-тер’єра. Проте головним і найпалкішим його прагненням, заради якого він віддав усе, було вільне й мирне небо над Україною», — розповів брат військового.
На захист України Роман Любченко на псевдо «Маріо» став восени 2024 року. Служив у складі 21-ї окремої механізованої бригади. Був помічником гранатометника та виконував бойові завдання на Курському напрямку.
Після бойового зіткнення 24 лютого 2025 року Роман Любченко вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо про його загибель. Військовому було 45 років.
Руслан Полінкевич
Руслан Полінкевич. Вінницька міська рада
Руслан Полінкевич народився 25 жовтня 1974 року в селі Жовтневому Калинівського району.
Руслан багато працював, прагнучи забезпечити родину. У 2018 році поїхав на заробітки до Польщі. За два місяці до початку повномасштабного вторгнення повернувся додому для переоформлення документів.
Після 24 лютого 2022 року Руслан відправив дружину та доньку до родичів у Чехію, а сам пішов до військкомату. 8 березня 2022 року його зарахували до лав Збройних Сил України.
Військовий шлях Руслана Полінкевича пролягав через Сєвєродонецьк, Авдіївку, Мирноград та інші гарячі напрямки. Загалом близько трьох років він провів на передовій. За час служби отримав численні поранення та дві контузії.
Після проходження військово-лікарської комісії його визнали обмежено придатним до військової служби. Попри проблеми зі здоров’ям, він продовжував служити. Останнім місцем його служби стала військова частина у Бердичеві. Підрозділ направили під Харків.
Стан здоров’я Руслана погіршувався. Його направили до Вінниці для проходження ВЛК, однак перед поїздкою він втратив свідомість. Чоловіка доправили до госпіталю, де лікарі боролися за його життя.
Сергій Патмальник
Сергій Патмальник. Вінницька міська рада
Воїн став на захист України у 2023 році, військову службу проходив у складі 38-ї ОБрМП імені гетьмана Петра Сагайдачного. За час служби виконував бойові завдання на різних напрямках, зокрема в районах Урожайного, Кринків, Покровська, Мирнограда та Добропілля.
23 вересня 2026 року Сергій Григорович загинув, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Йому було 35 років.
Сергій Порицький
Сергій Порицький. Вінницька міська рада
Сергій Порицький народився 10 липня 1983 року у Вінниці. Після закінчення школи №29 вступив до Вищого професійного училища №4. Він здобув спеціальність у сфері телекомунікацій, а згодом поглибив знання за цим профілем у Харківському фаховому коледжі інформаційних технологій та на заочному відділенні Одеської національної академії зв’язку.
Певний час Сергій працював за фахом, а в останні роки — оператором на кондитерській фабриці «Рошен».
«Сергій неймовірно любив життя та намагався прожити його без жалю за втраченими можливостями. Він прагнув нових знань та мав надзвичайно добре серце — якби міг, обійняв би цілий світ», — розповіла сестра бійця Ольга.
За її словами, позивний «Компас» закріпився за братом на війні не випадково: як інженер із телекомунікацій він чудово знався на картографії, міг безпомилково визначити розташування підрозділу та прокласти маршрути на місцевості, що надзвичайно цінували його побратими.
Сергій узяв до рук зброю у грудні 2022 року. Спочатку він служив сапером у складі 61 окремої механізованої Степової бригади, а згодом долучився до лав 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, де виконував обов’язки старшого стрільця-оператора. Фронтові шляхи воїна пролягали через Сумщину, Чернігівщину та Донеччину.
Після бою 9 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району захисник тривалий час вважався зниклим безвісти. Згодом підтвердилася його загибель.
Тімур Собков
Тімур Собков. Вінницька міська рада
22 березня 2026 року Тімура мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив стрільцем у батальйоні територіальної оборони військової частини А7048.
21 вересня 2026 року поблизу селища Лиман біля Краматорська на Донеччині Тімур Собков загинув під час виконання бойового завдання.
Юрій Мельничук
Юрій Мельничук. Вінницька міська рада
Юрій Мельничук загинув 21 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ялта Волноваського району Донецької області.
Ярослав Мельніков
Ярослав Мельніков. Вінницька міська рада
Ярослав Мельніков став до лав захисників України у квітні 2023 року. 18 серпня того ж року під час бою поблизу Красногорівки на Донеччині з військовим зник зв’язок. Відтоді Ярослав мав статус зниклого безвісти.
Ярослав Мельніков загинув 18 серпня 2023 року під Красногорівкою.
