За інформацією: Суспільне Вінниця.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
У Вінниці 3 жовтня відбулася акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Напередодні його дня народження рідні та містяни вийшли з портретами військового на одне з перехресть міста.
Вячеслав служив сапером у 5 окремій важкій механізованій бригаді. Понад півтора року його вважали зниклим безвісти. Цьогоріч військовому мало б виповнитися 29 років.
Акцію організував вінницький осередок громадської організації «Вшануй». Вона розпочалася о 9:00 одночасно із загальнонаціональною хвилиною мовчання.
Вячеслава Дехтяренка мобілізували до лав ЗСУ у липні 2024 року. Після військової підготовки та служби у тиловій частині його направили на Донеччину. Там чоловік служив у складі інженерно-саперного відділення 5 окремої важкої механізованої бригади та брав участь у боях поблизу Андріївки Волноваського району.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
Дружина військового Ксенія розповіла Суспільному, що після початку повномасштабного вторгнення Вячеслав хотів долучитися до лав добровольців. У 2022 році він також був у місцевій територіальній обороні та виходив на нічні патрулювання.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, він дуже хотів піти до лав добровольців. Я пам’ятаю той день — це було 8 березня. Приїхала моя сестра, яка сама з Донецької області. Він нам сказав: “Поїхали зі мною”. Ми сіли в машину й поїхали у військкомат. Йому сказали, що зателефонують. Так ніхто і не подзвонив, він просто чекав. У 2022 році він також був у нас у місцевій ТРО. Виходив уночі на патрулювання, щоб знати, що в нас тихо і спокійно», — розповіла Ксенія Дехтяренко.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
У липні 2024 року Вячеслава мобілізували. До цього, за словами дружини, професійним військовим він не був. Спочатку чоловік проходив підготовку та служив у Повітряних силах, а після переформування потрапив до 5 окремої важкої механізованої бригади. Там пройшов підготовку сапера.
«Він не був військовим, але, оскільки в нас така ситуація в країні, він не ховався, не тікав. Він знав: його час прийшов і він піде захищати нас, кожного з нас, нашу країну, щоб у нас було тихо і спокійно. Він пройшов навчання сапера, йому це дуже подобалося. Навіть самі інструктори пропонували: “Залишайся тут, у навчальному центрі, будеш потім навчати інших”. Він сказав: “Ні, я буду з хлопцями, я буду з бригадою”. Повернувся до бригади й уже виконував бойові завдання», — сказала Ксенія Дехтяренко.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
У лютому 2025 року Вячеслав перебував на Донеччині. Ксенія пригадує: перед одним із завдань чоловік написав їй, що вранці їде «на роботу» і це мало тривати лише кілька годин. Після цього зв’язок із ним обірвався.
«Коли в нього мало бути це завдання, його відправили в місце, яке мені дуже не подобалося. Їх там тримали тиждень, а паралельне село, яке було ближче до них, уже почали захоплювати. 11 лютого ввечері ми з ним листувалися. Він написав, що зранку їде на роботу, буквально на декілька годин. І з того моменту я більше не мала змоги з ним спілкуватися. Потім мені сказали, що він зник безвісти. Був бій. Я всі ці майже півтора року вірила і сподівалася, ходила на акції, шукала в усіх пабліках, писала заяви, щоб його знайти. А вже 27 липня цього року зателефонували й сказали, що є збіг ДНК і він повернувся на щиті», — розповіла Ксенія Дехтяренко.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
Останній бій Вячеслав Дехтяренко прийняв 19 лютого 2025 року поблизу села Андріївка на Донеччині. Йому було 27 років. Поховати військового рідні змогли у 2026 році.
У Вячеслава залишилася донька Аліна. Дружина розповіла, що сім’ю вони створили, коли їм було по 19 років. Чоловік багато працював, зокрема на меблевому підприємстві.
«Він був дуже добрим, щирим. Завжди і кожному допомагав, хто його просив. У нас так вийшло, що, можна сказати, за нинішніми мірками сім’ю ми створили дуже рано. Нам було по 19 років, потім ми дізналися, що я вагітна. Донечку я народила в його день народження. І він знав, що повинен виховувати дитину, що має підняти нас на ноги, що треба заробляти. Він не цурався будь-якої роботи», — сказала Ксенія Дехтяренко.
Серед найбільших захоплень Вячеслава були риболовля, пошук старовинних речей та монет за допомогою металошукача, а також походи по гриби. Ксенія згадує, що чоловік умів самотужки розібратися майже з будь-якою роботою.
«Він дуже любив рибалку. Рибалка — це для нього було все. Ще пошук старовинних речей із металошукачем. Коли він замовив металошукач, сказав мені спочатку, що той три тисячі коштував. Потім минуло декілька років — уже п’ять тисяч коштував. А потім, що там ще була котушка. Я кажу: “Боже, скільки ти віддав за нього?”. Але він дуже це любив. Також ходили в ліс по гриби. Та рибалка займала найбільше місце серед усіх його хобі», — пригадує Ксенія Дехтяренко.
За її словами, Вячеслав часто відкладав власні справи, коли комусь із близьких була потрібна допомога.
«Кому щось треба було допомогти — він приїде, кине все, що для нього не настільки важливе. Приїде, допоможе, десь зателефонує, десь поїде, щось удома зробить. Якщо він навіть чогось не знав, то або щось придумував, або запитував когось, або в YouTube шукав відео, як це зробити. І машину він так ремонтував. Мені здавалося, що він уміє робити все. Навіть якщо не вміє — знайде спосіб, знайде вихід, дізнається, як це зробити і як зробити правильно», — розповіла Ксенія Дехтяренко.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
Вячеслав та його донька Аліна народилися в один день. Тому в родині щороку влаштовували спільне святкування. За словами Ксенії, чоловік жартував, що донька стала його подарунком на день народження.
«Він казав: “Це мій подарунок на день народження. Все, тепер у мене дня народження не буде, будемо робити доньці”. Але ми завжди старалися святкувати за обох. Коли був перший день народження доньки, сестра чоловіка пекла торт. Одна половинка була для дівчинки — в рожевих тонах, із цукерками, а інша — для чоловіка, з чорним шоколадом. І було печиво, де батько тримає донечку на руках. Завжди була свічка одного кольору, наприклад “20” — сіренька, а “1”, “2”, “3” — вже зовсім іншого кольору, тому що це був вік дитини, а йому вже 21, 22, 23», — розповіла Ксенія Дехтяренко.
Одне зі святкувань родина влаштувала в кафе, зібравши рідних та друзів. Ксенія пригадує, що спочатку чоловік не хотів витрачати на це гроші, але після свята був радий, що погодився.
«Ми святкували в кафе. Я його ледве вмовила, коли доньці мало бути три роки, а йому — 23. Він казав: “Та навіщо? Це ж просто дурна трата грошей”. Кажу: “Ні, давай зробимо”. Зробили фотозону, все замовили, зібрали всіх рідних і близьких. Було вже навіть два торти: один окремо для доньки, інший — для нього. Був фотограф. А потім уже ввечері він сказав: “Знаєш, я жодного разу не пожалів, що ти це все організувала”. Я хотіла, щоб це було для них», — сказала Ксенія Дехтяренко.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
Останній день народження вдома Вячеслав відсвяткував, коли йому виповнилося 27, а Аліні — сім років.
«Коли йому було 27, а доньці сім, моя мама вже пекла торт. Я сама його підписувала: “Моїм найкращим”. Також були дві свічки: “27” — сіренька, а “7”, здається, золота. Він був після служби, після добового чергування приїхав додому. Вони задули свічки. І це був останній день народження, який він святкував удома», — розповіла Ксенія Дехтяренко.
Сестра Вячеслава Світлана пригадує брата як активного та непосидючого ще з дитинства. Каже, коли він приїздив до дідуся в село, від нього намагалися сховати інструменти, бо хлопець прагнув усе дослідити та розібрати.
«Його всюди вистачало, цієї дитини. Він завжди був такий непосидючий. Там, де Славік, — там усе розвалюється і всі його ловлять. Коли він приїжджав у село, дідусь одразу всі інструменти в гаражі закривав, тому що дитина приїхала. Вся моя компанія його знала, нас було 16 людей. Ми гуляємо всі у дворі, виходить Славік — тільки на всю вулицю: “Свєта!”, і за секунду нікого немає. Всі поховалися, поки мама не вийде й не покличе його», — пригадує сестра Вячеслава Світлана.
Акція пам’яті полеглого захисника Вячеслава Дехтяренка на псевдо «Сява». Суспільне Вінниця
За словами Світлани, між ними з братом був тісний зв’язок. Коли Вячеслав подорослішав, часто звертався до неї за порадою. Після смерті чоловіка Світлани брат підтримував її та дітей.
«Я дуже його чекала, постійно з ним гралася, няньчилася. А потім, коли він уже подорослішав, усі питання вирішував через мене. Все, що боявся запитати у батьків, — телефонував до мене, так і вирішували. Потім у мене була складна ситуація в житті — помер чоловік. Славік замінив моїм дітям батька. Став великою підтримкою і мені, і дітям. Чесно кажучи, я навіть не очікувала, тому що він для мене завжди був маленьким. Дуже сумую за ним. Дуже його не вистачає», — розповіла Світлана.
Непосидючість Вячеслава, як розповіла сестра, проявлялася змалечку. Він постійно щось майстрував або розбирав, а батькам доводилося вигадувати для нього нові заняття.
«Дитячих історій дуже багато. Тато постійно думав, чим дитину зайняти. З маленького стільчика, з табуретки, машину йому зробив, колеса приробив — і він ганяв на цій машині. Потім зі швабри зробив щось, щоб його возити, поки Славік носа не розбив. Після цього швабру йому більше не давали. Всі стільчики розбирав, абсолютно всі. Поки тато на роботі, мамі треба щось зробити — мама дала йому викрутку. Абсолютно всі табуретки, всі стільці, все було розібране в хаті. Татові потім було чим зайнятися. Він із дитинства такий був — завжди в роботі, завжди в русі. Ніколи не сидів на місці», — сказала Світлана.
