За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
Протягом тижня, із 14 по 20 вересня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 24 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Андрій Зубков
Андрій Зубков. Гайсинська міська рада
Андрій Зубков народився 1 грудня 1988 року, повідомили на Facebook-сторінці Гайсинської міської ради.
Чоловік доєднався до війська у вересні 2024 року. Служив маскувальником у інженерно-саперній роті 23 окремої механізованої бригади.
Андрій загинув 10 вересня 2026 року поблизу Великомихайлівки на Дніпропетровщині під час виконання бойового завдання.
Оборонця поховають 20 вересня 2026 року у Гайсині на Алеї Слави.
Артур Варчук
Артур Варчук. Калинівська міська рада
Артур Варчук народився 21 грудня 1989 року в місті Калинівка, розповіли на сайті Калинівської міської ради. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення Калинівської загальноосвітньої школи №2 він здобув вищу освіту у Вінницькому фінансово-економічному університеті. До початку повномасштабного вторгнення працював у ТОВ «Солодка хата».
У січні 2023 року Артура мобілізували до Сил оборони України. Після проходження навчання, чоловік здобув звання лейтенанта.
Спершу оборонець служив на Яворівському полігоні, згодом виконував завдання на Покровському напрямку.
«Через погіршення стану здоров’я офіцера перевели до підрозділу на Вінниччині, де він ніс службу на посаді командира резерву рядового складу», — повідомили у міськраді.
Про смерть Артура Варчука стало відомо 17 вересня 2026 року. За інформацією мерії, чоловік помер «раптово».
В оборонця залишилися дві доньки, батьки, сестра та бабуся.
Вʼячеслав Бурда
Вʼячеслав Бурда. Калинівська міська рада
Вʼячеслав Бурда народився 21 квітня 1971 року у Лісовій Лисіївці на Вінниччині, повідомили на сайті Калинівської міської ради.
Після закінчення місцевої школи, навчався у ПТУ №23 м.Вінниці. До війни працював різноробом у Вінниці.
Вʼячеслава мобілізували до війська у березні 2022 року. Він боронив Україну протягом трьох років, зокрема виконував завдання на Донеччині, Сумщині та Харківщині. Чоловік мав звання молодшого сержанта.
У грудні 2025 року оборонець демобілізувався через хворобу та проживав у Лісовій Лисіївці.
Вʼячеслав Бурда помер 15 вересня 2026 року. Йому було 55 років.
Оборонця поховали у рідній Лісовій Лисіївці 16 вересня 2026 року. У Вʼячеслава залишилися донька, онук та сестра.
Віталій Мазур
Віталій Мазур. Тростянецька селищна громада
Віталій Мазур проживав у селі Савинці на Вінниччині, розповіли у Тростянецькій селищній громаді у Facebook.
Чоловік служив стрільцем-зенітником у 159 окремій механізованій бригаді та мав звання солдата.
Оборонець загинув 7 вересня 2026 року біля Новоолександрівки на Харківщині. Йому було 42 роки.
Віталія Мазура поховали 19 вересня 2026 року на місцевому кладовищі у Савинцях.
Віталій Плюта
Віталій Плюта. Городківська сільська громада
Віталій Плюта народився 27 січня 1974 року та проживав у селі Вільшанка на Вінниччині, повідомили на Facebook-сторінці Городківської сільської громади.
Оборонець загинув 13 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку. Півроку вважався зниклим безвісти. Загибель підтвердила ДНК-експертиза.
Віталія Плюту поховали 15 вересня 2026 року у місті Хмельницький на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове. Йому було 52 роки.
Володимир Аркавенко
Володимир Аркавенко. Олександр Коломієць/Facebook
Володимир Аркавенко народився 23 квітня 1985 року в Ладижині, повідомив виконувач обовʼязків Ладижинського міського голови Олександр Коломієць у Facebook.
Навчався у Ладижинській загальноосвітній школі № 3.
У 2000 році втратив матір. Після закінчення школи у 2002 році працював різноробочим. Власної родини не мав.
У грудні 2023 року Володимира Аркавенка призвали до лав Сил оборони України. Він пройшов підготовку у Чехії за спеціальністю гранатометника, після чого був направлений до Великої Британії на курси підготовки командирів відділення, які успішно завершив 4 травня 2024 року.
«Після завершення навчання Володимир проходив службу на Донеччині на посаді командира відділення кулеметного взводу першого механізованого батальйону військової частини. Мав військове звання — молодший сержант», — пояснили у міській раді.
Чоловік зник безвісти 17 грудня 2024 року під час бою поблизу Слов’янки на Донеччині та відтоді його вважали зниклим безвісти. У вересні 2026 року його загибель підтвердили ДНК-експертизою.
18 вересня 2026 року Володимира Аркавенка поховали у Ладижині.
Володимир Коваль
Володимир Коваль. Геннадій Глухманюк/Facebook
Володимир Коваль народився 1977 року та проживав у селі Озаринці, повідомив у Facebook голова Могилів-Подільської громади Геннадій Глухманюк.
Чоловік служив кулеметником у 117 окремій важкій механізованій бригаді.
Володимир загинув 7 вересня 2025 року на Донеччині.
Оборонця поховали 16 вересня 2026 року на місцевому кладовищі у селі Озаринці.
Георгій Грубяк
Георгій Грубяк. Геннадій Глухманюк/Facebook
Георгій Грубяк народився у 1983 році та проживав у селі Немія на Вінниччині, розповів на Facebook-сторінці голова Могилів-Подільської громади Геннадій Глухманюк.
Оборонець мав звання молодшого сержанта та служив командиром кулеметного взводу у 1 окремому штурмовому полку ім. Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»).
Чоловіка вважали безвісти зниклим, поки не підтвердили, що він загинув 15 лютого 2025 року на Донеччині.
Георгія Грубяка поховали 14 вересня 2026 року на кладовищі у селі Немія.
Євген Басенко
Євген Басенко. Суспільне Вінниця
Євген Басенко народився 12 травня 1997 року в селі Куниче Крижопільської громади. 25 лютого 2022 року його мобілізували до лав Сил оборони України.
У 2023 році Євген долучився до мінометного розрахунку 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона Калина».
5 лютого 2024 року він вирушив на бойове завдання в районі села Вербове Запорізької області. Під час виконання завдання розпочалася атака.
Після цього Євген Басенко вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Згодом суд визнав його загиблим.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Іван Білик
Іван Білик. Тростянецька селищна громада
Іван Білик проживав у селі Летківка на Вінниччині, розповіли на сайті Тростянецької селищної громади.
Чоловік проходив військову службу та добровільно служив за контрактом у ЗСУ. Пізніше, у 2023 році, його мобілізували до Сил оборони. Іван виконував завдання на Донеччині.
Івана Білика звільнили у запас в 2024 році за станом здоровʼя.
Оборонець помер 15 вересня 2026 року після важкої хвороби. Івану було 27 років.
Чоловіка поховали у Летківці 16 вересня 2026 року. В Івана Білика залишилися мати Олена Миколаївна, батько Микола Іванович, брати Вʼячеслав, Володимир та Олександр і сестра Тамара.
Ігор Горобець
Ігор Горобець. Ямпільська міська рада
Ігор Горобець народився у 1999 році та проживав у селі Довжок на Вінниччині, повідомили у Facebook Ямпільської міської ради.
Чоловік мав звання солдата та служив сапером у батальйоні охорони військової частини.
2 вересня 2026 року Ігор Горобець дістав поранення в районі Богодарівки на Харківщині.
«Був евакуйований та доставлений на лікування до Республіки Німеччина, де попри намагання лікарів врятувати та зберегти життя — помер 09.09.2026 року», — пояснили у міській раді.
Костянтин Савчук
Костянтин Савчук. Тростянецька селищна рада
Костянтин Савчук народився та виріс у Тростянчику на Вінниччині, розповіли на сайті Тростянецької селищної ради.
Навчався у Тростянчицькій школі, здобув фах у Тульчинському коледжі ветеринарної медицини. Після навчання працював за професією у ветеринарній клініці в Одесі, допомагаючи тваринам.
Із березня 2022 року чоловік долучився до лав Сил оборони України. Він служив у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського Збройних сил України, 30-го корпусу морської піхоти Військово-Морських Сил ЗСУ.
Костянтин мав військове звання старшого матроса та виконував обов’язки старшого стрільця-оператора десантно-штурмового відділення.
Оборонець загинув 6 листопада 2024 року поблизу Іллінки Донецької області. Його майже два роки вважали безвісти зниклим.
«Для мами Лідії Іванівни Костянтин був єдиним сином. Її найдорожчою кровиночкою. Костянтина згадують як доброго, спокійного, ввічливого та чуйного юнака. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, прийти на допомогу», — розповіли у громаді.
Костянтина Савчука поховали 17 вересня 2026 року. Йому було 24 роки.
Леонід Дзьобко
Леонід Дзьобко. Бершадська міська рада
Леонід Дзьобко проживав у селі Сумівка на Вінниччині, повідомили на сайті Бершадської міської ради.
Оборонець мав звання сержанта та служив старшим механіком-водієм танкового взводу у 4 окремій важкій танковій бригаді.
Леонід Дзьобко помер у селі Привілля на Донеччині 11 вересня 2026 року.
Олександр Бабіч
Олександр Бабіч. Вінницька міськрада
У Ямпільській громаді офіційно підтвердили загибель військового Олександра Бабіча (1974 р.н., мобілізований 15 січня 2026 р., 15-й мобільний прикордонний загін), який вважався зниклим безвісти з кінця серпня. Загинув 28 серпня 2026 року біля с. Садки на Сумщині (Ямпільська міська рада).
Олександр Волощук
Олександр Волощук. Вінницька міськрада
Олександр Волощук народився 11 жовтня 1987 року в с. Стрільники. Після закінчення місцевої школи навчався в Київському вищому професійному училищі деревообробки, згодом працював на будівництві в Києві. Разом із родиною переїхав до с. Курінь.
6 жовтня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Брав безпосередню участь у бойових діях, захищаючи Україну від російської агресії.
Тривалий час Олександр вважався зниклим безвісти. Майже рік рідні плекали надію на його повернення, але результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — він загинув 14 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Олександр Стецюк
Олександр Стецюк. Вінницька міськрада
Олександр Дмитрович Стецюк народився 9 серпня 1988 року у Вінниці. У дитинстві проживав у селі Дашківці Вінницького району. Допомагав родині по господарству, мав багато друзів, змалечку любив тварин, йдеться у дописі.
Після закінчення міської школи №29 навчався у Вінницькому будівельному технікумі. Освіту продовжив здобувати у Київському національному університеті будівництва та архітектури.
Близько 10 років чоловік працював на підприємстві «Вінницяоблводоканал». Згодом подорожував, жив та працював у різних країнах: Болгарії, Туреччині, Польщі, Чехії.
Олександр Стецюк став на захист рідної країни у грудні 2025 року. Він проходив службу у лавах 14 бригади «Червона Калина», яка входить до складу 1 корпусу Національної гвардії України «Азов». Воював на Покровському напрямку. Був розвідником взводу спеціального призначення
18 червня 2026 року під час виконання бойового завдання 37-річний військовий загинув поблизу селища Шевченко Покровського району на Донеччині.
Роман Довгань
Роман Довгань. Вінницька міськрада
Військовослужбовець загинув 14 липня 2026 року під час захисту України в районі населеного пункту Шийківка Ізюмського району Харківської області. Роман Довгань проходив військову службу з лютого 2022 року та виконував бойові завдання на посаді командира машини штурмового відділення.
Роман Довгань був прийнятий на військову службу в лютому 2022 року першим відділом Тернопільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Старший солдат служив командиром машини 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону.
14 липня 2026 року Роман Довгань прийняв свій останній бій у районі населеного пункту Шийківка Ізюмського району Харківської області, захищаючи Україну.
Роман Кириченко
Роман Кириченко. Вінницька міськрада
Роман В’ячеславович Кириченко народився 30 липня 1978 року у Вінниці. Навчався у школі №19, після чого проходив строкову службу. У цивільному житті працював будівельником.
«Роман був дуже добрим, завжди приходив на допомогу, любив життя, природу. Гарно малював, вирізав з дерева. Любив збирати гриби, риболовлю», — розповіла сім’я військового.
У лютому 2015 року Роман Кириченко долучився до війська. У складі 14 механізованої бригади воював на сході України та обороняв Мар’їнку під час АТО/ООС.
У травні 2017 року повернувся до цивільного життя, однак продовжував брати участь у військових зборах та проходити перепідготовку. Мав кілька військових спеціальностей: був старшим стрільцем, навідником гармати, помічником гранатометника та механіком-водієм танка.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Роман Кириченко підписав контракт. 24 лютого 2022 року знову став до війська.
У складі 120 бригади територіальної оборони він виконував завдання з виявлення та знешкодження диверсійних груп на Вінниччині. Згодом воював поблизу Святогірська та Ізюма, а також служив поблизу Чорнобиля.
На початку 2024 року Романа Кириченка направили на Покровський напрямок. Там він служив у зенітно-ракетному взводі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».
«Влітку 2024 року Роман приїхав додому: втомлений, брудний… Але ми були щасливі, що він живий. Тоді він здійснив свою мрію – купив сучасний велосипед. З нами Роман пробув недовго, повернувся на схід – там, де були страшні бої. Проте він сказав: «Я своїх побратимів не залишу. Як іти, то до кінця», – розповіли рідні.
На Покровському напрямку Роман Кириченко воював упродовж пів року. Обслуговував переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла» та брав участь у бойових виходах.
2 серпня 2024 року в районі села Желанне Покровського району зв’язок із групою, в якій перебував військовий, зник.
Руслан Макарук
Руслан Макарук. Вінницька міськрада
9 вересня 2026 року поблизу міста Костянтинівка Краматорського району Донецької області загинув військовослужбовець із села Берлядка Руслан Макарук. Захиснику було 47 років.
Про загибель військового повідомила Мурованокуриловецька селищна рада.
Руслан Макарук народився 30 березня 1979 року. Він мав військове звання молодшого сержанта та служив старшим стрільцем-вогнеметником 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А4723. Захисник загинув під час виконання військового обов’язку, захищаючи Україну, поблизу Костянтинівки на Донеччині.
У громаді висловили співчуття рідним та близьким Руслана Макарука — батьку Григорію Кузьмичу, дружині Наталії Анатоліївні, доньці Анастасії та синам Олександру і Матвію.
Сергій Бондарук
Сергій Бондарук. Вінницька міськрада
Бондарук Сергій Олександрович — солдат із села Бубнів Волинської області (Локачинська громада). Загинув 28 травня 2026 року на Донеччині під час виконання бойового завдання (тривалий час вважався зниклим безвісти, загибель підтверджено у липні 2026 року).
Сергій Кривобок
Сергій Кривобок. Вінницька міськрада
Сергій Кривобок народився 4 жовтня 1988 року в селі Глинськ Калинівської громади. Жив та навчався у селі Грушківці, старші класи закінчив у Хомутинецькій школі. За спогадами рідних, був старанним учнем, активним і товариським.
Після школи Сергій вступив до Козятинського закладу професійно-технічної освіти. Отримавши диплом, проходив строкову військову службу в Миколаєві у зенітно-ракетних військах. У цивільному житті працював будівельником.
Після початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, Сергія Кривобока призвали до лав Збройних сил України. Він служив у 154-й окремій механізованій бригаді. Мав бойовий досвід як штурмовик та сапер екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.
Військовий воював на Харківському та Запорізькому напрямках, де зазнав важкого поранення. Пройшовши реабілітацію, Сергій повернувся до служби — у складі 70 бригади. Згодом його перевели на Харківщину.
12 вересня 2026 року Сергій Кривобок отримав смертельне поранення на Куп’янському напрямку. Як розповіли рідні, останніми словами, які він сказав матері телефоном, були: «Мамо, я тебе люблю».
«Сергій був відважним воїном. Побратими поважали його за мужність, витримку та надійність. Для нас він назавжди залишиться добрим сином, люблячим чоловіком і батьком, турботливим братом. Він умів підтримати, був поруч, коли це було потрібно. Таким ми його і запам’ятаємо — щирим, добрим і рідним», — згадують рідні військового.
У Сергія Кривобока залишилися 12-річна донька, батьки, дружина, сестра, племінники та друзі.
Сергій Онофрійчук
Сергій Онофрійчук. Вінницька міськрада
Сергій Онофрійчук, 1988 року народження, служив гранатометником механізованого відділення.
16 грудня 2024 року Сергій Онофрійчук загинув під час виконання бойового завдання.
Сергій Рогозін
Сергій Рогозін. Вінницька міськрада
Воїн служив у складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ та виконував бойові завдання на Донеччині. Інформує Жмеринська газета.
Сергій Рогозін навчався у Жмеринському ліцеї №6. Після навчання проходив службу на флоті. У листопаді 2022 року Сергій став на захист України та долучився до лав 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ.
До літа 2023 року військовослужбовець виконував бойові завдання на Донеччині, зокрема на Бахмутському напрямку. Серед побратимів Сергій мав позивний «Папай».
Після проходження служби Захисник лікувався. Лікарі виявили у нього пухлину в легенях. Попри лікування, хвороба прогресувала.
Сергій Холодюк
Сергій Холодюк. Вінницька міськрада
Захисник України Сергій Холодюк загинув 12.09.2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Шевченківської територіальної громади Куп’янського району Харківської області, – поінформували в Уланівській сільській раді.
