За інформацією: Суспільне Вінниця.
Володимир Реган та Олександр Олівко. Суспільне Вінниця
10 вересня у Вінницькій громаді прощаються з двома полеглими оборонцями — Володимиром Реганом та Олександром Олівком. Вони пішли боронити країну з перших днів повномасштабного вторгнення.
Про це повідомили на сайті міської ради.
Володимир Реган
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після школи вивчився на механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі. Згодом пройшов строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного села.
Чоловік працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі. Останнім цивільним місцем його роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де він був бульдозеристом. Із коханою дружиною виростили двох доньок.
Володимир Реган став на захист країни у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Свій бойовий шлях воїн пов’язав із 59 окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка.
«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська. На фронті він отримав позивний “Дядя Вова” — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…», — сказала дружина Наталія.
У лавах 9 окремого мотопіхотного батальйону чоловік виконував обов’язки водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі Володимир був відзначений медаллю «За службу українському народу».
Чоловік брав участь у боях на Донеччині. Загинув 50-річний захисник 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з російськими військами поблизу села Нововасилівка Покровського району.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Донедавна доля Володимира Регана залишалася невідомою. Мати військового Надія до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Проте побратими свідчили, що через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося, йдеться у дописі.
Церемонія прощання з Володимиром Реганом відбудеться у Стадниці. Вона розпочнеться о 10:00 за адресою: вул. Шевченка, 10, та продовжиться о 12:00 — у стінах церкви святого Дмитра.
Поховають воїна о 13:00 на місцевому кладовищі.
Олександр Олівко
Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року у Херсоні, звідки невдовзі його родина переїхала до Вінниці. Тут він навчався у середній школі №27, але свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі. Там же закінчив вище професійне училище, здобувши спеціальність водія-автослюсаря. пройшов строкову службу.
Чоловік у цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя». Свій духовний шлях поєднував з активною професійною діяльністю у торговельній сфері. Він розпочав кар’єру з посади менеджера у фірмі «Маріо», а згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо».
Із дружиною Іриною виховував чотирьох дітей: трьох доньок і сина. Сьогодні його вісімнадцятирічний син перебуває у лавах Збройних Сил України, куди пішов добровольцем, наслідуючи батька, йдеться у дописі.
Із 2014 року Олександр Олівко активно волонтерив, допомагаючи війську, а на початку масштабної російської агресії добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Свій перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва.
Згодом Олександр став професійним снайпером у складі 1 штурмового батальйону 3 армійського корпусу. На передовій мав позивний «Капелан».
Олександр займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого бойового підрозділу, так і для 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Фронтовий шлях воїна пролягав від Київщини до Запорізького, Херсонського та Бахмутського напрямків.
За час служби Олександр пройшов військові щаблі від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта. Загинув 50-річний захисник 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання.
За мужність та героїзм Олександр Олівко отримав високі нагороди, серед яких: державна відзнака — орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а також медаль «За сприяння обороні Києва» та почесна відзнака «За мужність та відвагу».
«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь. У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів», — розповіла дружина Ірина.
Церемонія прощання з Олександром Олівком розпочнеться о 10:00 у «Домі молитви» за адресою: вул. Праведників Світу, 3-А.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
