За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
Протягом тижня, із 31 серпня по 6 вересня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 26 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Андрій Шпортун
Андрій Шпортун. 20 хвилин
Оборонця Андрія Шпортуна поховали 1 вересня 2026 року у Вінниці, повідомили у виданні «20 хвилин».
Чоловіка поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Вʼячеслав Переверзєв
Вʼячеслав Переверзєв. Тульчинська громада
Вʼячеслав Переверзєв народився 18 червня 1983 року та проживав у селі Подільське на Вінниччині, повідомили у Facebook Тульчинської міської громади.
Чоловік служив стрільцем у стрілецькому батальйоні та мав звання старший солдат.
Оборонець загинув 29 серпня 2026 року біля Павлівки на Сумщині.
Валентин Зінченко
Валентин Зінченко. Козятинська міська рада
Валентин Зінченко народився 15 серпня 1990 року в Козятині на Вінниччині, розповіли на сайті міської ради.
Чоловіка мобілізували до Сил оборони у жовтні 2025 року. Валентин служив гранатометником у батальйоні оперативного призначення бригади «Червона Калина», яка входить до 1 корпусу НГУ «Азов».
Оборенець зник безвісти 24 серпня 2026 року, а 31 серпня його загибель підтвердили. Чоловік загинув неподалік Добропілля на Донеччині.
2 вересня 2026 року Валентина Зінченка поховали на центральному кладовищі на Алеї Слави у Козятині.
Василь Коваль
Василь Коваль. Калинівська міська рада
Василь Коваль народився 8 січня 1985 року у селі Писарівка на Вінниччині, повідомили на сайті Калинівської міської ради.
Після закінчення місцевої школи навчався на електрика у Вінницькому профтехучилищі №3. Більшу частину свого життя разом із братом зводив купола на храмах по всій Україні, розповіли в міськраді.
До війська чоловіка мобілізували у січні 2023 року. Він воював поблизу Бахмута, на Покровському напрямку, в Херсоні, Авдіївці та на Запоріжжі.
«Військовослужбовець двічі був важко поранений, але щоразу повертався до своїх побратимів та ставав на захист рідної землі. За героїзм та мужність Василя Коваля відзначено нагородою «Бахмут — місто-фортеця». Також Захисник отримав нагрудний знак «Ветеран війни», — йдеться у публікації.
Василь Коваль загинув 31 серпня 2026 року на Запоріжжі. У нього залишилися мама, дружина, донька, син, брат та сестра.
Чоловіка поховали 4 вересня 2026 року в Писарівці на Вінниччині.
Василь Фартушний
Василь Фартушний. Липовецька міська рада
Василь Фартушний народився 11 січня 1987 року в селі Лозувата на Вінниччині у багатодітній родині, повідомили у Липовецькій міській раді у Facebook.
Тут закінчив сільську школу, а згодом здобув професію будівельника у Вінницькому вищому професійному училищі №5.
Чоловік доєднався до Сил оборони та служив у 68 окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Він став штурмовиком, головним сержантом взводу 1-го стрілецького батальйону. Оборонець виконував завдання на Донеччині, Харківщині, Куп’янську, Покровському напрямку.
26 серпня 2026 року Василь Фартушний повернувся додому та відчув головний біль. Його госпіталізували до лікарні, проте врятувати життя не вдалося — Василь помер 31 серпня.
Оборонця поховали 3 вересня 2026 року в Лозуватій на Вінниччині. У нього залишилися дружина, двоє неповнолітніх дітей, мама, сестра та брати із сімʼями.
Віктор Закриничний
Віктор Закриничний. Самгородоцька громада
Віктор Закриничний народився 11 листопада 1980 року в селі Йосипівка на Вінниччині, повідомили в Facebook Самгородоцької громади.
У 1987 році пішов до школи. Після закінчення 9 класу вступив на навчання у Новогребельське професійно-технічне училище, де здобув спеціальність «тракторист-механік».
У 1998 році був призваний на військову строкову службу, яку проходив на посаді «механік-водій» танкових військ Прикарпатського військового округу.
Після завершення служби працював на різних підприємствах області. У 2010 році влаштувався електрозварювальником в ТОВ «Юзефо-Миколаївський АПК». У 2017 році перейшов працювати електрозварювальником в ТОВ «Козятин ПАК».
Чоловіка мобілізували до війська в червні 2024 року. Віктор служив у 154 окремій механізованій бригаді.
Оборонець загинув 2 жовтня 2024 року в бою поблизу Гірника на Донеччині. До серпня 2026 року його вважали безвісти зниклим.
Віктор Криничного поховали 2 вересня 2026 року в Йосипівці на Вінниччині. У чоловіка залишилися дружина, сестри та двоє синів.
Владислав Бойко
Владислав Бойко. Гайсинська міська рада
Владислав Бойко народився 27 січня 1999 року, повідомили у Гайсинській міській раді у Facebook.
Він — найстарший із девʼяти дітей у своїй родині, розповіли в міськраді.
Чоловік долучився до Сил оборони у червні 2022 року. Служив стрільцем-снайпером у 25 окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
Владислав загинув 26 листопада 2024 року біля Лисівки на Донеччині.
Чоловіка поховають 7 вересня 2026 року в Гайсині на Вінниччині.
Владислав Сандульський
Владислав Сандульський. Олександр Ковінько/Facebook
Владислав Сандульський народився 3 січня 1996 року в селі Пороги Ямпільського району, повідомив голова Вороновицької громади Олександр Ковінько у Facebook.
Навчався та проживав у Тульчинській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернат 1-3 ступенів — ліцеї Вінницької обласної Ради .
У 2018 році переїхав до Вороновиці, де працював та жив.
Владислава мобілізували до війська у травні 2023 року. Він починав службу на посаді старшого розвідника-гранатометника. Пізніше служив водієм-електриком у 80 окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.
За даними громади, оборонець, зокрема, виконував завдання під час Кліщіївської та Курської операцій.
«У вересні 2024 року Указом Президента України його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У грудні того ж року Міністерство оборони України відзначило Владислава нагрудним знаком «Знак пошани», — йдеться в дописі.
Молодший сержант Владислав Сандульський загинув 28 серпня 2026 року поблизу Зеленого Гаю на Дніпропетровщині. Йому було 30 років.
Оборонця поховали 3 вересня 2026 року у Вороновиці. У нього залишилася дружина та двоє дітей.
Володимир Іванов
Володимир Іванов. Теплицька селищна рада
Володимир Іванов народився 7 березня 1983 року, повідомили у Facebook Теплицької селищної ради.
Чоловік ріс та навчався у Теплику на Вінниччині.
В травні 2022 року Володимир добровільно долучився до Сил оборони України. Він був командиром гранатометного відділення у 115 окремій механізованій бригаді та мав звання старшого сержанта.
Чоловік зник безвісти у січні 2026 року. Пізніше підтвердили, що оборонець загинув 12 січня 2026 року біля Шийківки на Харківщині під час бойового завдання.
Володимира Іванова поховали 3 вересня 2026 року у Теплику.
Володимир Охріменко
Володимир Охріменко. “Реквієм”
Володимира Охріменка поховали 1 вересня 2026 року у Вінниці, повідомили у міській ритуальній службі «Реквієм».
Його поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Володимир Пилевич
Володимир Пилевич. Барська міська рада
Володимир Пилевич народився у 1967 році, розповіли на сайті Барської міської ради.
Чоловік долучився до війська у травні 2024 року. Служив оператором-електриком артилерійського полігону 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Оборонець загинув 2 січня 2025 року в бою біля Новоєлизаветівки на Донеччині. Його вважали безвісти зниклим, поки експертиза не підтвердила його загибель. Чоловіку було 57 років.
Володимира Пилевича поховали 3 вересня 2026 року у Бару на кладовищі по вулиці Буняковського.
Ігор Приставка
Ігор Приставка. Самгородська громада
Ігор Приставка народився 20 лютого 1983 року в селі Михайлин на Вінниччині у багатодітній родині, повідомили у Самгородській громаді у Facebook.
Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі. У 1989 році пішов до 1 класу Михайлинської школи, 9 класів якої закінчив у 1998 році.
Після закінчення школи вступив на навчання у Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув спеціальність «електромонтер контактної мережі». У 2001 році був призваний на військову строкову службу до Збройних сил України.
У 2005 році працював у ЗАТ «Юзефо-Миколаївська АПК». Із 2006 по 2009 працював водієм пожежної машини, із 2011 року — слюсарем ТЕЦ.
У 2014-2015 роках Ігор Приставка воював під час Антитерористичної операції на території Донецької області.
Вдруге до війська чоловік пішов у січні 2023 року. Він пройшов навчання у Польщі та служив у 37 окремій бригаді морської піхоти. Зокрема, виконував завдання на території Донецької області. У липні 2023 року був нагороджений медаллю «За відвагу». У вересні 2025 року, за станом здоров’я, був переведений у 92 резервну роту.
Ігор Приставка помер 29 серпня 2026 року в селі Засілля на Миколаївщині від зупинки серця. Йому було 43 роки.
Оборонця поховали 5 вересня 2026 року в селі Михайлин.
Максим Ковальов
Максим Ковальов. Вінницька міська рада
Максим Ковальов народився у Вінниці 3 травня 1983 року. Закінчив середню школу №27 та Вище художнє професійно-технічне училище за спеціальністю «Монтаж сантехнічних систем, зварювальні та художньо-металеві роботи».
Майже одразу після проходження строкової служби в армії Максим підписав контракт зі Збройними Силами України, який згодом кілька разів переукладав. При Штабі Повітряних сил він служив до 2017 року, після чого повернувся до цивільного життя.
До початку повномасштабного російського вторгнення чоловік працював на ДП «Електричні системи». Разом із дружиною виховував двох синів, яким зараз 8 та 5 років.
Чоловік став на захист рідної землі у березні 2022 року. Спершу старший солдат служив у 115 окремій механізованій бригаді, а згодом — у 117 окремій механізованій бригаді. Максим був гранатометником та виконував обов’язки старшого навідника гранатометного відділення.
Загинув воїн 20 березня 2025 року поблизу села Водяне Друге Краматорського району Донецької області.
Максима Ковальова поховали 4 вересня 2026 року на Сабарівському кладовищі у Вінниці.
Максим Ткачук
Максим Ткачук. Вінницька міська рада
Максим Ткачук народився у Вінниці 25 жовтня 1986 року. Після закінчення середньої школи №27 він здобув фах програміста у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва.
Відслуживши строкову службу в армії, вступив на юридичне відділення Вінницького фінансово-економічного університету, проте згодом вирішив розпочати трудову діяльність. Своє життя Максим присвятив будівельній справі. У цивільному шлюбі виховував доньку.
Молодший сержант Максим Ткачук пішов захищати Україну на початку повномасштабного російського вторгнення. Його військовий шлях розпочався у 456 бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди. Згодом служив у складі 35 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Воював за Новобахмутівку, Покровськ, Роботине, Авдіївку.
Попри численні поранення, Максим щоразу повертався до побратимів. Надалі він боронив країну, зокрема у лавах 144 окремої механізованої бригади та 38 окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Загинув 39-річний військовий 24 серпня 2026 року на Миколаївському напрямку.
За проявлену в боях мужність та відвагу молодшого сержанта Максима Ткачука відзначено державними нагородами: відзнакою президента України «За оборону України», медаллю «За поранення» та медаллю «За військову службу Україні».
Максима Ткачука поховали 3 вересня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Микола Колесник
Микола Колесник. Тульчинська РДА
Микола Колесник народився 31 березня 1975 року, розповіли в Тульчинській РДА у Facebook.
Чоловік служив комірником речового складу у батальйоні матеріального забезпечення та мав звання солдата.
Микола помер 31 серпня 2026 року в лікарні у Яготині на Київщині.
Олег Магдій
Олег Магдій. Тульчинська РДА
Олег Магдій народився 19 вересня 1976 року та проживав у Шпиківській громаді, повідомили у Facebook Тульчинської РДА.
Чоловік служив стрільцем у штурмовій спеціалізованій роті та мав звання солдата.
Олег Магдій загинув 20 січня 2025 року поблизу Дарʼїно Курської області РФ. Йому було 48 років.
Олександр Дячок
Олександр Дячок. Ямпільська міська рада
Олександр Дячок народився 4 квітня 1987 року в селі Тростянець, повідомили на сайті Ямпільської міської ради.
У 1994 році пішов до першого класу Тростянецької ЗОШ. Після закінчення школи вступив до Мазурівського ПТУ, де здобув фах тракториста та водія, розповіли у виданні «Ямпільські вісті».
Пізніше Олександр працював на Київському паперовому комбінаті оператором цеху, а також оператором цеху механізованого зневоднення.
Чоловіка мобілізували до війська у червні 2024 року. Після навчання, наприкінці липня того ж року Олександр став бійцем 79 окремої десантно-штурмової бригади та служив навідником у десантно-штурмовому батальйоні.
Олександр Дячок загинув 2 вересня 2024 року поблизу Костянтинівки на Донеччині. Його майже два роки вважали безвісти зниклим, поки не підтвердили загибель через збіг ДНК.
Оборонця поховали 31 серпня 2026 року у селі Тростянець на Вінниччині.
Олександр Іванюк
Олександр Іванюк. Вінницька міська рада
Олександр Іванюк народився 12 липня 1991 року у Вінниці. Коли йому було чотири роки, у родині з’явився вітчим Олександр, який разом із матір’ю виховував хлопчика як рідного сина.
З дитинства Олександр захоплювався футболом, любив музику й тварин, а також цікавився автомобільною технікою. Навчався у вінницькій школі №12. Після її закінчення вступив до Вищого професійного училища №11, де здобув спеціальність автослюсаря.
Втім, подальше цивільне життя Олександр пов’язав із торговельною сферою. Вдома він доглядав за трьома котами, до яких, за словами рідних, був дуже прив’язаний. Також чоловік планував створити власну сім’ю. У нього залишилася наречена Юлія, з якою вони не встигли одружитися.
До лав Збройних сил України Олександра Іванюка мобілізували у лютому 2025 року. Він проходив службу у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Був стрільцем та виконував бойові завдання на Торецькому напрямку.
10 квітня 2025 року Олександр Іванюк загинув поблизу селища Північне Бахмутського району Донецької області. Йому було 33 роки.
У військового залишилися батьки, молодший брат та наречена Юлія.
Олександр Іванюка поховали 29 серпня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Олександр Тітаренко
Олександр Тітаренко. Гайсинська громада
Олександр Тітаренко народився 5 червня 1996 року та проживав у Гайсині, повідомили на сайті Гайсинської громади.
Він закінчив місцеву школі №1, далі — він вступив на фармацевтичний факультет до Вінницького національного медичного університету.
Пізніше чоловік працював фармацевтом, і здійснив мрію — відкрив власну аптеку TOS, аби щодня дбати про здоров’я та життя земляків.
У травні 2026 року Олександра мобілізували до Сил оборони України. Чоловік служив у 425 окремому штурмовому полку «Скеля» на посаді водія-електрика лікувального відділення медичної роти.
Чоловік помер 27 серпня 2026 року в селі Бандурівка на Кіровоградщині.
«Причиною смерті під час проходження військової служби стала гостра серцево-судинна недостатність та гіпертонічна кардіоміопатія», — повідомили в громаді.
В оборонця залишилися батьки та брат.
Олександра Тітаренка поховали 31 серпня 2026 року.
Олександр Чоботар
Олександр Чоботар. Тульчинська РДА
Олександр Чоботар народився у 1999 році та проживав у селі Холодівка на Вінниччині, розповіли в Тульчинській РДА у Facebook.
Чоловіка призвали на службу у березні 2023 року. Оборонець служив старшим стрільцем в аеромобільному батальйоні.
Олександр загинув 7 лютого 2024 року поблизу Кліщіївки на Донеччині. Його загибель підтвердили на початку вересня 2026 року після результатів експертизи.
Олександр Швалюк
Олександр Швалюк. Погребищенська міська рада
Олександр Швалюк народився 4 січня 1980 року в селі Морозівка на Вінниччині, розповіли в Погребищенській міській раді.
У 1986 році він переступив поріг Морозівської загальноосвітньої школи, де навчався з 1986 по 1995 рік. Згодом продовжив навчання у Новофастівській середній школі, яку закінчив у 1997 році, здобувши повну загальну середню освіту та разом із атестатом отримав посвідчення тракториста.
Чоловік працював трактористом у СТОВ «Мир». У 2000 році Олександр Іванович переїхав до Києва, де працював на залізниці, згодом — у КО «Київзеленбуд», а у 2024 році — шофером у приватній фірмі.
У 2025 році Олександра Швалюка призвали на військову службу. Чоловік служив механіком-водієм у розвідувальній роті.
Оборонець помер 22 серпня 2026 року у Київ внаслідок ішемічної хвороби серця.
Олександра Швалюка поховали 31 серпня 2026 року в Морозівці. У нього залишилися донька та син.
Руслан Токаренко
Руслан Токаренко. Вінницька міська рада
Руслан Токаренко народився 28 грудня 1990 року в селі Олександрівка Тульчинського району.
До початку військової служби працював у логістичній сфері, згодом став далекобійником. Разом із дружиною та маленьким сином жив у Вінниці.
Руслан Токаренко служив у 54-й окремій механізованій бригаді. Після поранення він повернувся на фронт і продовжив службу у складі 65-ї бригади. Військовий пройшов шлях до командира відділення. Брав участь у боях під Бахмутом, Соледаром та Вугледаром.
Військовий загинув 26 серпня 2026 року поблизу Вільнянська Запорізької області. Йому було 35 років.
Руслана поховали 31 серпня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Сергій Брезіцький
Сергій Брезіцький. Тульчинська РДА
Сергій Брезіцький народився 10 лютого 1977 року у Томашполі, повідомили у Facebook Тульчинської РДА. На сайті Томашпільської громади повідомили, що його також знали як Віктора Купрієнка.
Після дев’ятого класу хлопець вступив до Комаргородського професійно технічного училища, де здобув фах тракториста машиніста, а паралельно — водія різних категорій. Після навчання працював електромонтером в Укртелекомі, а згодом тривалий час перебував на заробітках за кордоном.
Сергій долучився до Сил оборони у лютому 2024 року. Чоловік служив старшим стрільцем-оператором у стрілецькій роті 61 окремої механізованої Степової бригади, мав звання солдата.
Оборонець загинув 18 серпня 2024 року поблизу Михайловки в Курській області РФ.
Сергій Брезіцького поховали 3 вересня 2026 року в Томашполі.
Сергій Мельник
Сергій Мельник. Олександр Ковінько/Facebook
Сергій Мельник народився 4 лютого 1981 року в селі Федорівка, повідомив у Facebook голова Вороновицької громади Олександр Ковінько.
Після закінчення Марківської початкової школи продовжив навчання у Тростянецькій, де здобув середню освіту. У 1998 році вступив до Вороновицького ПТУ-14, де отримав професію газоелектрозварювальника.
Після навчання працював за фахом у Києві. У 2006 році Сергій одружився. Разом із дружиною виховував доньку Марію.
17 січня 2025 року Сергій був призваний на військову службу. Чоловік служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Сергій Мельник загинув 26 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинопіль на Донеччині. Його майже півтора роки вважали безвісти зниклим.
4 вересня 2026 року Сергія поховали у Федорівці на Вінниччині.
Сергій Швидкий
Сергій Швидкий. Вінницька міська рада
Сергій Швидкий народився 7 січня 1989 року в селі Рівне Мурованокуриловецького району Вінницької області.
Після закінчення місцевої школи він вступив до Дніпропетровської металургійної академії, де здобув спеціальність «Екологія». Певний час працював за фахом.
Останнім місцем роботи Сергія у цивільному житті був Вінницький ліцей №20. Там він працював заступником директора з господарської частини.
Разом із дружиною Сергій виховував 13-річного сина.
Сергій Швидкий став на захист України після початку повномасштабного російського вторгнення. Спочатку служив у складі 101-го окремого Вінницького полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення, а згодом приєднався до 425-го окремого штурмового полку «Скеля».
На фронті військовий мав позивний «Бистрий». Він доставляв на позиції підкріплення та зброю і брав участь у боях на найгарячіших напрямках.
Воїн загинув у квітні 2024 року поблизу Очеретиного на Донеччині. Після прощання у Вінниці його поховали на батьківщині — у селі Рівне Мурованокуриловецького району.
Юрій Губчакевич
Юрій Губчакевич. Барська міська рада
Юрій Губчакевич народився 1972 року та проживав у Бару, повідомили на сайті Барської міської ради.
Чоловік служив на посаді стрільця-санітара у 151 окремій механізованій бригаді, мав звання солдата.
Юрій загинув 23 листопада 2024 року біля Роздольного на Донеччині. Його майже два роки вважали безвісти зниклим. Чоловіку було 52 роки.
Юрія Губчакевича поховали 4 вересня 2026 року на кладовищі по вулиці Туніка в Бару.
