За інформацією: Суспільне Вінниця.
Книга про Олександра Постернака. Суспільне Вінниця
3 вересня у Теплику на Вінниччині відбулася презентація книги «Позивний «Бадабум», присвяченої 19-річному полеглому військовому Олександру Постернаку, який загинув у Святогірську Краматорського району Донецької області. У виданні зібрали спогади рідних, друзів, учителів, волонтерів та побратимів військового, а також документальні матеріали й фотографії.
Презентація книги відбулася напередодні дня народження Олександра, розповіла нам мати бійця Тетяна Постернак. 4 вересня військовому мало б виповнитися 22 роки.
Олена Герасименко. Суспільне Вінниця
На заході були присутні рідні та друзі Олександра, його однокласники, побратими й волонтери, а також учні ліцею та місцеві мешканці. У будинку культури, де відбулася презентація, також розмістили виставку особистих речей захисника, а саме світлини з його життя, військову форму, бронежилет, рюкзак, каску та балаклаву.
Ідея написати книгу про Олександра виникла у письменниці Олени Герасименко. Після загибелі військового, його мати, Тетяна Постернак, звернулася до неї з проханням написати вірш, який буде нанесений на пам’ятнику сина. Потім письменниця запропонувала матері створити документальну книгу про його життя.
«Я Олені сказала: «Я в вас вірю, у вас усе вийде, усіма силами вам допоможу, я тільки за». Дуже хочу, щоб про нього знали, тому що він — приклад усім, щоб пам’ятали і знали його подвиги, тому що він заслуговує на це», — сказала Тетяна Постернак.
Тетяна Постернак. Суспільне Вінниця
Мати розповіла, що син змалку був активним, відповідальним та готовим допомагати іншим. У 17 років Олександр почав волонтерити, а 25 березня 2023 року став до лав Збройних сил України.
За словами матері, побратими дали синові позивний «Бадабум» через його енергійність та готовність першим братися до справи: їхати на виїзд, виконувати завдання та допомагати.
«Він був дуже добрий, дуже чуйний. Якщо комусь потрібно було допомогти — він ніколи не відмовляв. Завжди казав: “Мамо, треба допомогти”, і йшов допомагати. Він був такий — якщо вже щось вирішив, то доводив до кінця», — сказала Тетяна Постернак.
Люди на презентації книги. Суспільне Вінниця
Олена Герасименко розповіла Суспільному, що у книзі описала життя Олександра від його народження до дня загибелі. Для цього самостійно збирала спогади рідних, друзів, учителів, волонтерів та побратимів, документальні матеріали, фотографії, а також листування Олександра у Facebook у період його волонтерської діяльності.
Над книгою письменниця працювала близько восьми місяців, ще стільки ж тривала робота з редактором — письменником Михайлом Каменюком. У створенні книги їй також допомагав прозаїк, публіцист, голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України Вадим Вітковський.
Загалом надрукували 200 примірників. Частину з них передадуть до бібліотек, інші примірники мати військового Тетяна Постернак планує розповсюдити самостійно. Книгу видали за фінансової підтримки Вінницької обласної адміністрації.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Книга про Олександра Постернака. Суспільне Вінниця
За словами Олени Герасименко, вона дуже боялася братися за цю книгу, тому що до цього писала поезію, а тут потрібно було працювати з документами, спогадами, людськими історіями.
«Коли почала збирати матеріали, зрозуміла, наскільки важливо зберегти пам’ять про Сашу. Я не хотіла показувати його недосяжним героєм. Він був звичайним хлопцем, який жив, мріяв, допомагав людям, волонтерив. Мені хотілося показати його таким, яким його знали рідні, друзі, вчителі, волонтери та побратими», — сказала Олена Герасименко
На захід прийшли друзі Олександра — Денис Прісняк, Максим Прісняк та Дмитро Мельник. Вони товаришували з ним ще з дитинства.
Максим Прісняк розповів, що у 17 років Олександр зібрав друзів для спільної волонтерської роботи, і разом вони їздили на Донецький, Луганський та Харківський напрямки.
«Знаємо Сашу зі школи. У 17 років він нас, старших, зібрав усіх докупи і створив такий волонтерський рух. Їздили на Донецький, Луганський та Харківський напрямки. Їдучи з ним у машині, ми завжди були здивовані його патріотизмом, силою та любовʼю до країни», — сказав Максим Прісняк.
Друзі Олександра Постернака. Суспільне Вінниця
«Саші треба було тільки сказати, що потрібно. Він не питав і не чекав допомоги — одразу починав діяти. Коли нам сказали, що цивільним людям не вистачає ні ліків, ні їжі, Саша того ж дня зібрав кошти та продукти, а наступного дня ми вже поїхали їх роздавати на фронт», — сказав Дмитро Мельник.
«Мені треба допомогти мамі, у мене є менший брат, за якого треба відповідати» — це якось сказав мені Саша, йому було 15 років. І тоді я помітив у ньому дорослого чоловіка. Він старався щось зробити краще для своєї сім’ї, завжди намагався допомогти», — розповів Денис Прісняк
На презентацію книги приїхала Наталія Костюк, координаторка волонтерського центру «Рух Нескорених» у Гайсині, де Олександр Пастернак почав волонтерити у 17 років. За її словами, у центрі його називали «Малий».
Жінка розповіла, що Олександр завжди приїжджав до волонтерів із щирою усмішкою, добрими очима та великою енергією. Після поїздок він надсилав фотографії та відео, розповідав про свою волонтерську роботу.
«Коли він до нас приїжджав, ми любили його за його щиру посмішку, за його добрі очі, за його шалену енергетику, яку він приносив до нас у центр. Ми завжди з нетерпінням його чекали. Ми дуже сильно ним пишалися і пишаємося зараз», — сказала Наталія Костюк.
Речі Олександра Постернака. Суспільне Вінниця
Жінка розповіла, що Олександр ще до повноліття говорив про те, що хоче стати військовим. Він очікував 18-річчя, щоб піти служити.
«У Саші була можливість поїхати за кордон або взагалі не йти служити. Але він чекав свого 18-річчя не для того, щоб святкувати десь у ресторані чи з друзями піти на шашлики. Він хотів служити. Він завжди приїжджав до нас і казав: «Ну коли мені вже 18? Ну коли 18, я піду служити», — розповіла Наталія Костюк.
Однокласниця Віта Литвинюк, з якою вони знайомі ще з дитячого садочку та разом навчалися, розповіла, що й після школи неодноразово зверталася до Олександра по допомогу.
«Ніколи не відмовляв, завжди знаходив вихід із ситуації та був відповідальним. Останнього разу я бачила Сашу на своїй роботі. Він довго мені щось розповідав, і тоді я ще не розуміла, чому він так робить. Тепер розумію. Це була наша остання зустріч. Ніхто не очікував, що він більше не повернеться», — сказала Віта Литвинюк.
Однокласниця Олександра. Суспільне Вінниця
Олександр навчався у Теплицькому професійному аграрному ліцеї за професією плиточника-лицювальника. Викладачка Ірина Білик розповіла, що він цікавився історією України, брав участь у патріотичних заходах та тижнях фахової майстерності та був активним і допитливим учнем.
«Він був наче промінчик сонця. Прийшов — і все закрутилося. Його енергії вистачало на все: він уже в іншому кабінеті, уже щось робить, біжить до викладачів, до гостей: “Я хочу, я вмію, я знаю, я буду”. Чесно, не вистачає таких дітей, не вистачає Саші. Дуже важко сьогодні говорити про нього в минулому часі», — сказала Ірина Білик.
Після завершення презентації перші примірники книги отримали рідні захисника, друзі, побратими та волонтери.
Презентація книги про Олександра Постернака «Бадабума». Суспільне Вінниця
Що відомо про Олександра Постернака
Олександр Постернак народився 4 вересня 2004 року в селі Залужжя. Спершу навчався у Залузькій загальноосвітній школі І–ІІ ступенів, а середню освіту здобув у Теплицькій школі №1.
Після закінчення школи навчався у Теплицькому аграрному ліцеї, де здобув спеціальність плиточника-лицювальника, який закінчив у 2022 році. Зі шкільних років займався волонтерством.
