За інформацією: Суспільне Вінниця.
Ірина Лупащенко поруч з картиною«Раб Свободи». Фото твору надане авторкою
Художниця та сценографка з Вінниці Ірина Лупащенко здобула Гран-прі VI Всеукраїнського двотурового фестивалю-конкурсу мистецтв «Велика родина — моя Україна» у номінації «Образотворче мистецтво», категорія «Професіонал». На конкурс вона представила три картини — «Нескорений», «Свята Україна» та «Раб Свободи» з художнього проєкту «Нескорені».
Про це Ірина Лупащенко розповіла Суспільному.
За словами художниці, вона також отримала «Приз глядацьких симпатій». Сам фестиваль-конкурс тривав із 24 до 28 серпня 2026 року. Серед конкурсних напрямів були образотворче і декоративно-прикладне мистецтво, вокал, хореографія, театральний та інструментальний жанри. У кожній номінації та категорії журі могло присудити Гран-прі, першу, другу та третю премії. Окремо проводили голосування за приз глядацьких симпатій.
Диплом. Ірина Лупащенко
«Нескорені» як художній літопис війни
За словами авторки, у картинах вона намагається зафіксувати не тільки події, а й те, що відбувається з людиною під їхнім впливом — страх і втрати, спротив, прагнення свободи, віру та надію.
«Якщо документальна хроніка залишає майбутньому дати, факти, фотографії та свідчення, то живопис може залишити інше — емоційну пам’ять про те, якими люди були всередині цих подій», — розповіла Ірина Лупащенко.
Проєкт, за словами художниці, не завершений. Одні картини виникають як реакція на конкретні події війни, інші — як спроба осмислити переживання людини, яка живе всередині цих подій.
Ірина Лупащенко. «Нескорений». Із художнього проєкту «Нескорені». Один із трьох творів, представлених художницею на фестивалі-конкурсі «Велика родина — моя Україна», де вона отримала Гран-прі. Фото твору надане авторкою
«Нескорений»
Одна з трьох робіт, представлених на конкурс, — картина «Нескорений». Як пояснює художниця, її героєм став 93-річний українець з окупованої Луганщини, чий будинок знищила війна.
У руках чоловіка авторка зобразила старовинний меч. За задумом Лупащенко, він символізує історичну пам’ять, свободу та здатність людини чинити опір навіть тоді, коли вона втратила звичний світ навколо себе.
Ірина Лупащенко. «Свята Україна», 2022. Папір, акрил, гуаш, 62 × 44 см. Із художнього проєкту «Нескорені». Один із трьох творів, представлених художницею на фестивалі-конкурсі «Велика родина — моя Україна», де вона отримала Гран-прі. Фото твору надане авторкою
«Свята Україна»
«Картина «Свята Україна» була створена 24-25 лютого 2022 року, коли ми ще не знали про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь«, — розповіла художниця.
За словами художниці, вона не намагалася відтворити на полотні конкретну воєнну подію. Картина стала її внутрішнім образом України, яка проходить крізь війну та руйнування, але зберігає гідність і силу.
Ірина Лупащенко. «Раб Свободи», 2022. Полотно, олія, 80,2 × 110 см. Із художнього проєкту «Нескорені». Один із трьох творів, представлених художницею на фестивалі-конкурсі «Велика родина — моя Україна», де вона отримала Гран-прі. Фото твору надане авторкою
«Раб Свободи»
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Ще одна конкурсна робота — «Раб Свободи». На полотні чоловіча постать майже зливається з чорним тлом. Поруч — червоне поле та жовте світло.
Назвою картини художниця обігрує суперечність між поняттями рабства і свободи. За її задумом, є люди, для яких свобода перестає бути політичним гаслом чи абстрактним поняттям і стає способом життя, від якого вони не можуть відмовитися.
«Раб Свободи», як розповіла Ірина Лупащенко, став для неї способом поставити одне з ключових питань проєкту: що робить людину внутрішньо вільною та яку ціну вона може бути готова за це заплатити.
Нині цю картину можна побачити у Вінниці на виставці «До Дня Незалежності України та Дня міста Вінниця». Експозиція працює у виставковій залі Вінницької обласної організації Національної спілки художників України на вулиці вул. Степана Бандери, 2, та, за інформацією на сайті художниці, триватиме до 7 вересня.
Ірина Лупащенко. «Світанок», 2021. Живопис, акрил, гуаш, 43 × 61 см. Із художнього проєкту «Нескорені». Фото твору надане авторкою
«Світанок»
2021 року з’явився «Світанок» — робота, пов’язана з Донбасом, частина територій якого на той час уже була охоплена війною.
На полотні немає воїна чи зброї. Художниця зобразила жіноче обличчя на тлі простору, де холодні сині й фіолетові відтінки переходять у рожеві, золоті та жовті.
За словами Ірини Лупащенко, це палаючий світанок Донбасу після обстрілів. Через поєднання світла й насичених кольорів художниця передає водночас наслідки війни та відчуття нового дня, який настає попри пережите.
У контексті проєкту «Нескорені» «Світанок» продовжує тему життя на територіях, яких торкнулася війна, та внутрішнього стану людей, які її переживають.
Ірина Лупащенко. «Надія», 2021. Папір, акрил, гуаш, 43 × 61 см. Із художнього проєкту «Нескорені». Фото твору надане авторкою
«Надія»
У картині «Надія» Лупащенко звертається до теми Криму, його звільнення та повернення. На полотні зображені жіночий профіль, море, птахи та маяк. На відміну від робіт із домінуванням червоних і жовтих кольорів, у «Надії» переважають сині, фіолетові та рожеві відтінки.
Маяк, як розповіла авторка, символізує очікування та шлях додому, а птахи — рух і свободу. Погляд жінки спрямований за межі полотна — до того, на що вона очікує.
Для Лупащенко ця робота є важливою частиною «Нескорених», оскільки, за її словами, художня розповідь про війну не має складатися винятково з образів бою та страждання. У ній має залишатися місце для майбутнього, повернення та надії.
Ірина Лупащенко поруч з картиною«Раб Свободи». Фото твору надане авторкою
Від сценографії до живопису
Ірина Лупащенко — українська художниця та сценографка. Її професійна біографія протягом багатьох років була пов’язана з театром. Вона народилася 20 серпня 1971 року у Сквирі на Київщині. У 1996 році закінчила Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.
У 1997–2016 роках працювала головною художницею Вінницького академічного музично-драматичного театру імені Миколи Садовського. За словами Ірини Лупащенко, за роки професійної діяльності вона створила понад сто вистав у різних театрах України, зокрема 37 — у театрі Садовського, де працювала близько 20 років.
Серед вистав, над якими працювала як сценографка, — «Камінний господар» Лесі Українки, «Маруся Чурай» за Ліною Костенко, «Кохання в стилі бароко» Ярослава Стельмаха, «Ревізор» Миколи Гоголя, «Наталка Полтавка» Івана Котляревського та «Трамвай “Бажання”» Теннессі Вільямса.
У 1990-х Лупащенко навчалася у сценографа Данила Лідера. Театральний досвід, розповіла художниця, вплинув і на її подальшу роботу в живописі: полотно вона сприймає як простір, у якому взаємодіють людина, світло, колір та середовище.
Нині напрям творчості Ірини Лупащенко визначають як синтез сценографії та живопису. За словами художниці, таке формулювання вона отримала від мистецтвознавця французької онлайн-галереї ArtMajeur, з якою співпрацює з 2024 року.
Саме на перетині сценографічного мислення та живопису формується і художній проєкт «Нескорені». Його Лупащенко продовжує створювати під час повномасштабної війни. Одні роботи виникають як реакція на конкретні події, інші — як спроба осмислити те, що відбувається з людиною під їхнім впливом.
За словами художниці, проєкт поки не завершений, адже його хронологію продовжують події війни.
«Якщо документальна хроніка залишає майбутньому дати, факти, фотографії та свідчення, то живопис може залишити інше — емоційну пам’ять про те, якими люди були всередині цих подій», — розповіла Ірина Лупащенко.
