За інформацією: Суспільне Херсон.
5 вересня 2026 року — рік з дня загибелі Олександра Гордієнка, фермера з Бериславського району, голови Асоціації фермерів Херсонської області та Героя України. Його вбив російський дрон під час роботи у полі поблизу Урожайного. Чоловікові було 58 років.
«Де він — там гучний сміх»
Олександр Гордієнко був людиною, якої не можна було не помітити — так про нього згадують друзі. Друг із юності Роман Бабенко каже: його сміх чули за півкілометра.
«Він завжди був абсолютною душею кампанії. Де він з’являвся, там завжди лунав веселий сміх. Якщо чуєш сміх десь, то його за півкілометра, мабуть, можна було почути. Такого сміху, як у Олександра, то, мабуть, я більше ніколи не чув», — розповідає він.
Бізнес-партнер і друг Володимир Довгань познайомився з ним ще студентом. Разом вони заснували один із перших фермерських кооперативів в Україні і працювали разом понад 30 років.
«Олександр Гордієнко — він був одним із дуже близьких мені людей», — каже Володимир.
Олександр Гордієнко поряд з сільськогосподарською технікою. Суспільне Херсон
У найважчі часи, засуху у 2000-х, коли не зібрали жодного гектара, Олександр не впадав у відчай, розповідають партнери.
«Коли вже в нас зовсім не вистачало грошей, він говорив: «От у мене є наш найдорожчий актив — це мій білий джип». Він так його любив. Ми на ньому і в мандрівки їздили. І він говорить: «Давай його продамо, треба ж чим-то сім’ї годувати». І ми продали цю машину і так рік протягнули», — згадує Довгань.
Син Олександра Віктор ділиться власними спогадами:
«Все саме яскраве, що можна уявити в житті, — це Олександр Дмитрович. Він завжди всіх підтримував, завжди надихав. Завжди навчав, що треба триматися сім’ї. Сім’я — не тільки покровні — це мої близькі друзі, родичі, говорив він».
Олександр Гордієнко вдома. Фото надав Віктор Гордієнко
Повернувся першим
У 2019 році Олександр Гордієнко очолив Асоціацію фермерів та приватних землевласників Херсонської області, відстоював права колег на всеукраїнському рівні. А після деокупації правобережжя Херсонщини він одним із перших повернувся до рідного Бериславського району й почав працювати.
«Олександр взяв на себе таку велику місію, і в нього це найкраще вдавалося серед усіх інших. Він у будь-який момент, у будь-яке місто готовий був за ніч приїхати, завжди виступити, дати пропозиції», — каже народний депутат, член комітету аграрної та земельної політики Дмитро Соломчук.
Олександр Гордієнко з рушницею у полі біля авто. Херсонщина, вересень 2025 року. Суспільне Херсон/Олександр Корняков
«Поки інші бояться — я йду»
Донька Аліна каже: батько ніколи не боявся бути першим.
«Брати на себе відповідальність за себе, за своє тіло, за тих, хто поруч — це те, що він показував. Поки інші бояться — я йду», — згадує вона.
«Що найбільше не вистачає сьогодні — це дзвінка на телефон, де буде написано “папочка”», — зізнається Аліна.
У Олександра Гордієнка також залишилося троє онуків: Назар, Олександр та Ілля. Онук Саша, якому 11 років, забрав з дідусевого авто його парфуми.
«Коли в нього якась важлива подія або контрольна робота в школі — він наносить ці парфуми, щоб відчувати, що дідусь з ним», — розповідає Аліна.
Герой України і вулиця в Броварах
10 листопада 2025 року Олександру Гордієнку посмертно присвоїли звання Героя України. 14 липня 2026 року міська рада Броварів на Київщині ухвалила рішення назвати одну з вулиць його ім’ям.
Справу батька продовжує Віктор. І мріє зробити те, про що вони говорили разом.
«Війна закінчиться. Я обов’язково запущу зрошення — і йому з поля, з фрегатів, привезу воду на кладовище. І обов’язково батьку привезу воду з нашого легендарного Дніпра», — каже він.
Донька Аліна каже: головна спадщина Олександра Гордієнка — це його діти й онуки.
«Фізично його немає з нами, але його принципи живуть тепер в нас і в наших дітях», — каже вона.
Діти та онуки Олександра Гордієнко. Фото надав Віктор Гордієнко
Що відомо про загибель Олександра Гордієнка
Фермера з Херсонщини знали як людину, яка власноруч захищала поля від російських дронів. Він жартував, що став охоронцем для своїх працівників: ходив із рушницею й щоразу уважно стежив за небом, коли вони працювали в полі.
Олександр Гордієнко — герой документального проєкту Суспільного «Херсон. Місто-мішень».
«У кожного своє рішення. Так і в мене — своє. Я сказав, що я працюю і нікуди не йду. Ризикую. Ну, не можу інакше. Це ж моя земля», — говорив він журналістам за день до своєї смерті.
5 вересня 2025 року, близько дев’ятої ранку, поблизу села Урожайне Бериславського району автомобіль Олександра Гордієнка атакував російський безпілотник. У машині фермер був сам. Він загинув на місці.
Олександр знав, що росіяни відкрили на нього полювання. Він відкрито говорив про це і про те, що до останнього захищатиме свою землю і боротиметься за неї.
