За інформацією: Суспільне.
"Блакитна лагуна" посеред Черкащини, підвісний інстаграмний місток та парк, якому майже два століття. Усе це можна побачити за один день на Смілянщині.
Про це Суспільному розповів краєзнавець Юрій Шейко.
Суспільне подолало понад сто кілометрів та перевірило, чим може здивувати край. Це — пʼятий матеріал із тревел-серії "Відпочинок на мінімалках".
Від Черкас до Сміли можна доїхати залізницею, маршруткою чи на авто. У середмісті туристів зустрічають ковані ворота в обрамленні квітів і зелені — це міський парк культури та відпочинку. Відомий як парк Самойлових — 33 гектари зеленої оази в центрі Сміли.
Парк, якому майже 200 років
Історія паркової зони бере свій початок з тисяча вісімсот тридцятих. Раніше тут була стояла дерев'яна фортеця польського магната Ксаверія Любомирського, а пізніше землі перейшли у власність генерал-прокурора Олександра Самойлова, де його донька, графиня Софія, збудувала палац в оточенні розкішного саду. Хто хоче більше дізнатися про історію Сміли, — ідуть в краєзнавчий музей. Ми прогулялися парком. Він поділений на дві частини: верхній і нижній. У верхньому — дитячий ігровий майданчик та безкоштовна мотузкова зона.
До нижнього парку вхід довелося шукати. Ніби й поряд все, але немає табличок і вказівників. Ловіть лайфхак: звернути праворуч портібно одразу біля храму, що впирається шпилем в небо — це римо-католицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Його вважають найстарішою архітектурною памʼяткою Сміли. Але побачити його можна лише ззовні, оскільки він вже давно на реставрації після пожежі.
У Смілі. Суспільне Черкаси
Доріжка веде до каскаду озер: ажурні місточки через водойми, тихе плесо води. Місцеві рибалки приходять туди, щоб сховатися від світу і побути в тиші, розповів пан Євген. З його слів, там добре смажити шашлик і розмовляти з друзями про життя.
"Це штучні водойми, їх раніше тут не було. Десь у 80-х роках його зробили. Тут вся риба є: линок, короп, амур, товстолоб. Проте тут в основному відпочивають — шашлики смажать".
Набережна Сміли
Затишний заквітчаний берег Тясмину, на водному плесі – лебеді і люди на катамаранах. Лише з середини річки можна побачити всю красу берега, розповіла Інна Баштан. Вона з сімʼєю вперше каталась на катамарані.
"Було не страшно. Але це була спонтанна ідея. Прийшли подивитися на набережну і вирішили покататися на катамарані. Взагалі не страшно. гарні враження, гарна природа. М
Катамаран у Смілі. Суспільне Черкаси
Адміністратор набережної Денис Похальський розпові: це – улюблене місце туристів. Хоча набережна і невелика територіально, але вода притягує відвідувачів. У першу чергу, — можливістю орендувати катамаран.
"Багато з інших міст приїжджають, з сел приїжджають на набережну гості. То єсть багато різних. З Камʼянки їдуть. У будні орендують в середньому від 10 до 15 катамаранів . У вихідні дні може бути і до 20 і до 40 то єсть, залежить від напливу людей, від погоди".
Храм у візантійському стилі
Дорогою бачимо ще один храм — це православна церква, зведена у візантійському стилі.
Свято-Покровський храм — головний православний храм Сміли і офіційна памʼятка архітектури. Йому 250 років. Згідно з історичними даними, колись на цьому місці стояла деревʼяна церква, а вже пізніше вимурували його з каменю.Будівництво храму з каменю розпочалося в 1859 році. Профінансував цей проект підприємець і меценат царської доби граф Олексій Олексійович Бобринський, який приїхав в селище ще двадцять років тому і займався зведенням цукрового і пивоварного заводів. Ця людина набагато поліпшила економічні справи в краї і він же, будучи віруючим, не міг не помітити, в якому занедбаному стані знаходилася стара Свято-Покровська церква. Тому взявся за створення нової. Оскільки граф особисто був в Петербурзі і служив в лейб-гвардійському кірасирському полку, він багато разів бачив Благовіщенську церкву і неодноразово там бував. Тому Бобринський висунув пропозицію побудувати собор в Смілі за образом і подобою петербурзької святині, збільшивши її розмір.
Від храму до мальовничого місця з неймовірного кольору водою – 15 кілометрів, тобто 20 хвилин машиною. Дістатися туди можна за пів години громадським транспортом, що їде до Малої Яблунівки. Там розташований Малосмілянький карʼєр, який місцеві називають "блакитною лагуною". Вода в карʼєрі на стільки прозора і чиста, що видно дно. У 50-ті роки минулого сторіччя там добували камінь для виготовлення щебеню. Через економічну недоцільність видобуток припинили, а кар'єр поступово затопило водою. Глибина котловану, сягає 80 метрів розповів місцевий житель Олександр.
Олександр у Малосмілянському карʼєрі. Суспільне Черкаси
Сергій Ященко розповів, що це гарне місце для ночівлі з наметом. Тут буває часто, зокрема, на свята.
"ТПросто місць мало таких, де чиста вода. Тут вода – хоч пий її. І глибоко. На кар'єрах риба не дуже ловиться, але її видно, вона там плаває".
Ще один затоплений карʼєр — у селі Березняки — 20 хвилин по битій дорозі. Але щоб знайти його, потірбен місцевий гід. Місцевий краєзнавець пан Юрій провів до підвісного мосту через Тясмин. З його слів, міст зʼєднує дві частини села Березняки.
У 80-их роках міст змило, розповів пан Юрій:
Цей міст був набагато нижчим і його за три дні змило. Лишились тільки одні троси. Тоді гуртом скидалися грошима. Закупили нові троси, закупили доски, його відбудували. Тільки підняли його вище".
Підвісний місток. Суспільне Черкаси
Місток може бути фотозоною для тих, хто любить локації в природньому стилі, додав пан Юрій.
Лебідь на річці Тясмин. Суспільне Черкаси
До гранітного карʼєру можна доїхати машиною, автобусом, або залізницею. Стежка веде до залізничної зупинки "Березняки". Карʼєр знаходиться на межі сіл Велика Яблунівка і Березняки. Водойма — геологіча природна памʼятка місцевого значення. Юрій Шейко, який досліджує історію свого краю, розповів, що камінь добували тут ще місцеві поміщики у кінці 19-го століття. Продовжилась розробка під час Другої світової. Відновили видобуток каменю при будівництві Кременчуцьої гідроелектростанції — додав пан Юрій.
"Сюди загнали техніку: тут були екскаватори, бульдозери. Була насосна станція, електростанція. 60 тисяч кубометрів оцей карʼєр виробляв бутового каменя, тобто великої фракції, і 30 тисяч кубометрів дрібнішої фракції".
Але грунтові води були близько. Їх не встигали відкачувати. І одного дня природа забрала своє, додав пан Юрій:
"Коли робітники прийшли на роботу, оці підземні води так хлинули, що вже не було чим відкачувати. Техніка затонула. Екскаватори і насосні станції, і компресори — все воно залишилося тут".
Біля гранітного карʼєру. Суспільне Черкаси
Музей побуту
Поруч блакитноводих карʼєрів є невеликий музей стародавнього побуту, в який варто зазирнути. Невелика світлиця зі старовинними речами домашнього вжитку: глечики, макітри, веретено, ікони, вугляні праски, старовинний одяг. Колишня директорка місцевої школи Валентина Гнатенко пояснила: цей музей спочатку існував у навчальному закладі, пізніше переїхав сюди і тут його постійно поповнюють новими експонатами. Показала речі, які колись належали її родині.
В музеї. Суспільне Черкаси
"Це ліжко ручної роботи, коване. Це ліжко виготовив своїми руками — я не можу назвати прізвище, але точно знаю, що коваль, який проживав у нашому селі. Ліжко моєї покійної бабусі по маминій лінії — баби Марії .
Директорка будинку культури Оксана Левченко додала, що найцінніші речі в музеї — старовинні, домоткані рушники та одяг минулого тисячоліття.
