За інформацією: Суспільне Полтава.
7 серпня 1932 року в СРСР ухвалили постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної власності», більш відому як «Закон про п’ять колосків». Документ передбачав суворі покарання за привласнення колгоспного майна й став одним із ключових механізмів реалізації політики Голодомору. Полтавщина була серед регіонів, які постраждали найбільше.
Як розповіла Суспільному докторка історичних наук, професорка Полтавського педагогічного університету Людмила Бабенко, закон ухвалили в розпал примусової колективізації, коли радянська влада намагалася посилити контроль над хлібозаготівлями.
Як з’явився «Закон про п’ять колосків»
«Його необхідність була викликана тим, що треба було якомога більш пильно ставитися до хлібозаготівель. Держава проводила колективізацію, щоб мобілізувати за рахунок сільськогосподарської продукції ресурси для продовження індустріалізації», — пояснила історикиня.
Попри завершення суцільної колективізації, очікуваних обсягів зерна держава не отримала. Урожай 1932 року виявився невисоким, а плани хлібозаготівель залишалися незмінними. Для їх виконання створили спеціальні комісії та бригади партійних працівників, які контролювали вилучення зерна з колгоспів.
«Закон про п’ять колосків» передбачав сувору кримінальну відповідальність за будь-яке привласнення колгоспного майна. За словами Людмили Бабенко, у народі його назвали саме так через випадки, коли людей карали навіть за кілька колосків, підібраних після жнив.
«Коли вийшов цей закон, проблеми з отриманням хліба на трудодні вже були великими. Хліб віддавали державі, а селянам його майже не залишалося. Люди, здебільшого діти, йшли на скошені поля збирати колоски, щоб вижити. Але це вважалося державною або колгоспною власністю, і за це дуже жорстоко карали», — розповіла Людмила Бабенко.
Голодомор. Стара Полтава
За її словами, після ухвалення закону ситуація в селах лише погіршилася.
«Коли його почали застосовувати у серпні 1932 року, неврожайний рік ще більше погіршив становище. Наслідки поступово перетворили голод на Голодомор», — зазначила Людмила Бабенко.
Історикиня пояснила, що вже восени 1932 року радянська влада запровадила так звані натуральні штрафи. Якщо село не виконувало план із заготівлі зерна, активісти вилучали не лише хліб, а й інші продукти харчування.
«За невиконання плану хлібозаготівель у селянських сімей могли реквізувати всі їстівні запаси, які були вдома. Після голодної осені й зими 1932 року ситуація у 1933-му перетворилася на катастрофу, що супроводжувалася масовою смертністю від голоду, виснаження та загострення хронічних хвороб».
Полтавщина — серед регіонів, які постраждали найбільше
За словами Людмили Бабенко, найбільших втрат під час Голодомору зазнали території сучасних Харківської, Полтавської, Київської та частини Дніпропетровської областей.
«Історики пов’язують це з тим, що саме тут найдовше тривав селянський опір більшовицькій владі та колективізації. Тому державну політику Голодомору називають помстою сталінського режиму українському селянству», — пояснила науковиця.
На її думку, саме події 1932–1933 років остаточно зламали українське селянство.
«Голодомор став тим, що остаточно зламало хребет українському селянству. Відбулося так зване розселянювання України. Люди втрачали інтерес до результатів своєї праці, не бачили сенсу працювати в колгоспах, що призвело до падіння врожайності. Це зафіксовано в архівних документах, зокрема у донесеннях чекістів».
