За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Андрій Ільїн. Facebook/Світловодська міська територіальна громада
«Я боюся не встигнути, як не встигла допомогти сину»
Для більшості свідомих українців війна почалася в 2014 році. Мене дуже проймає до глибини душі, коли говорять, що в нас зараз такий-то день війни. Моя дитина пішла добровольцем. З квітня 2014 року він був мобілізований до 17-го батальйону територіальної оборони, який був створений у нас у Кіровоградській області. Тоді наші хлопці були голі, босі й фактично голодні – це все піднімали волонтери.
Узагалі за всю волонтерську діяльність усі мої збори забезпечують звичайні люди. У мене є українська діаспора у США – це мої допомагайчики золоті. Менше ніж дві тисячі доларів я від них не отримувала, по 4,5 тисячі доларів це могло бути раз на два місяці.
Син у мене попросив, коли вже був у Горлівці, щоб я допомогла йому купити тепловізор. Я уяви не мала, що це таке. Тоді збори дуже тяжко просувалися, і я не встигла зібрати йому на тепловізор – дитина загинула. Це дуже страшно.
Чому отак увесь час, 12 років, я не зважаю на свій вік, на купу болячок? Я боюся не встигнути, як не встигла допомогти сину. Для мене кожен запит, дзвінок чи повідомлення – я вже наступного ранку піднімаю все на світі, бо розумію, що вони не просто так просять. У мене не просять цукерки. Купуємо «чуйки», генератори, зарядні станції, 3D-принтери, тепловізори, сотні дронів.
«Нас розділили на “до” і “після”. Це несправедливо»
Я б не розділяла війни: це єдина війна нашого народу з агресором. Не може бути з 2014-го до 2022-го і з 2022-го дотепер. Тоді дуже тяжко це все було. І те, що нас, родини загиблих, і навіть наших дітей розділили на «до» і «після» – це не секрет. Нас не визнає держава. Ми не маємо того статусу, який мають зараз родини загиблих. Є «тисячники», які отримали 600 тисяч гривень за загиблого, і є «мільйонники», які нині отримують 15 мільйонів. Не треба мені грошей, мені б просто повернули дитину. Але це несправедливо.
І навіть коли встановлюють Алеї Слави, є такі випадки в нашій області – не хотіли встановлювати банери тим, хто загинув до 2022 року. Для кожної матері, для батька пам’ять буде вічна, буде Алея Слави чи не буде.
Війна тримається на волонтерах, не тільки на державі, тримається на нашому народові, тому що у нас дуже багато свідомих людей. Це боротьба за незалежність. Не може бути України без нас – виборюємо совістю, честю і кров’ю нашу свободу.
