За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Керівниця літературно-драматургічної частини театру Ірина Папуша. Фото: Суспільне Тернопіль
На дошці оголошень розміщений розклад роботи і накази про розподіл на виставу. Зараз там розмістили новий наказ про виставу "Кіт в чоботях".
"Персонажі: кіт, принцеса, король, людожер і відповідно — актори. І кожен з трепетом підходить до наказу, бо кожний хоче побачити своє прізвище, чи його не забули, не оминули", — говорить Ірина Папуша.
Акторка театру Ольга Скала розповіла, що вона відчуває перед виходом на сцену.
"Божевільне хвилювання. Це неможливо пояснити одним словом, це треба прожити, відчути. Але виходячи крок на сцену, роблячи перший крок, то це все пропадає".
"Перед початком вистави ми приходимо на сцену, коли все закрито для глядача і ми слухаємо оцей шум, коли приходить глядач і це дуже налаштовує, коли нас глядач ще не бачить, але вже є цей взаємозв’язок", — розповіла акторка театру Алла Кулішевська.
Акторки театру. Фото: Суспільне Тернопіль
Перед виставою актори йдуть у свої гримерні. Коли актор загримувався і одягнувся, то він свого виходу чекає за кулісами.
"Коли дійство іде на сцені, то за кулісами чекають і актори, працюють ще багато цехів, бо в нас є монтувальний цех, в нас є реквізиторний цех, художньо-декоративний цех, художньо-гримувальний. За пультом сидить помічник режисера, який зв’язує між собою всі цехи. Рух, як в мурашнику інколи, коли сцена дуже масова. За кулісами вже є інвентар на вечірню виставу. Сьогодні відбудеться прем’єра вистави "Звідки беруться дітки", — каже Ірина Папуша.
Ірина Папуша. Фото: Суспільне Тернопіль
Якщо піднятися кількома поверхами вгору, можна глянути на сцену з найвищої точки театру. Звідти, коли потрібно, скидають "сніг", пелюстки чи блискітки.
"Це є серце механізму театру. Всі світла, всі розетки, софіти, все освітлення керується звідси. Ця частинка відповідає за поворот кола. Якщо подивитися на сцену, то можна чітко відрізнити, що це є нерухома частина, а далі вже рухома частина. Тобто, декорація може сміливо переміститися. Загальна надбудова, загальна висота ось цього приміщення над сценою, для того, щоб банера ховалися, підіймалися, опускалися, десь сім поверхів", — говорить актор Василь Боднар.
Актор Василь Боднар. Фото: Суспільне Тернопіль
Василь каже, любить посидіти на сцені після репетиції в пустому залі.
"Просто прийти і посидіти. Навіть, зараз я вкотре прийшов, бо ввечері ми здаємо нову прем’єру. Є якийсь страх, не забереш це. Ти просто сідаєш і заспокоюєшся".
Василь Боднар. Фото: Суспільне Тернопіль
У театрі працюють кілька сімей, сім’я Боднарів — одна з них.
"Працюю я, дружина, і моя маленька донька Квітослава. Вона залучена вже в певних виставах".
Василь Боднар розповів, що йому подобається в акторстві.
"Я тут можу бути сьогодні водієм автобуса, а завтра директором фірми. Кожний день — це щось нове".
Василь Боднар . Фото: Суспільне Тернопіль
Ірина Папуша каже, що не всі знають, що театр в Тернополі має "близнюка" в Чернігові.
"Один до одного майже схоже. Це приміщення, внутрішній вигляд, стільці, можливо якимись деталями відрізняються. Єдине, що під час повномасштабного вторгнення трапилася біда і вони залишилися без даху. Зараз намагаються все зробити".
Керівниця літературно-драматургічної частини театру Ірина Папуша. Фото: Суспільне Тернопіль
Ірина говорить, що будівля театру в Тернополі була зведена в 1957 році, головна люстра — повністю кришталева, зроблена на місцевому підприємстві "Ватра". У фоє першого поверху глядачі можуть побачити кадри з вистав.
Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Фото: Суспільне Тернопіль
"Це вистави "Занадто одружений таксист", "Наталка Полтавка", "Летюча миша" і тут можна прочитати і побачити наших акторів в дії, у виставі".
Актори театру. Фото: Суспільне Тернопіль
У своєму кабінеті Ірина Папуша зберігає найдавніші афіші вистав 1916-1917 років, які тоді ставили в приміщенні філармонії на вулиці Острозького.
"Студентська симфонічна оркестра 1916 року. Її випадково людина знайшла на горищі".
Афіші вистав. Фото: Суспільне Тернопіль
Деякі працівники театру зараз на передовій.
"У нас з перших днів пішов на війну Сергій Андрушко, але він вже цього сезону повернувся і одразу на рідну сцену, ми дуже переживали за нього. Зараз воює Роман Демчук і художник-декоратор Василь Булат. Ще брати, сестри, сини наших працівників. В нас є певний список, ми всім допомагаємо. В нас є принцип, що якщо ти не на війні, то ти для війни мусиш працювати", — каже Ірина Папуша.
