За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Консультація у психологині Соломії Вершигори. Суспільне Тернопіль
Страх смерті, втрати, невпевненість — із такими запитати звертаються до психологині з Тернополя Соломії Вершигори. Свої консультації жінка проводить у "Домі ветерана". Найчастіше працює з військовими та їх дружинами.
Про свою роботу Соломія Вершигора розповіла Суспільному до Всеукраїнського дня психолога.
Соломія Вершигора — практикуюча психологиня та аспірантка. Жінка розповідає, від початку повномасштабного вторгнення найчастіше працює із військовослужбовцями та їхніми дружинами.
На консультацію до Соломії у "Дім ветерана" прийшла Марія Гайдуцька. Жінка говорить, під час повномасштабного вторгнення відчула потребу у терапії.
"В моєму оточенні є люди, які боронять нашу країну. Відвідування психолога допомагає мені, як правильно толерувати спілкування з ними, про що потрібно говорити з ними, як поводити себе біля них, щоб їм було зручно зі мною теж. Свої плоди психотерапія дає".
Марія Гайдуцька. Суспільне Тернопіль
Соломія Вершигора розповіла, що під час занять використовує арттерапію.
"Ми відштовхуємось від клієнта, коли людина приходить із втратою та на першій стадії горювання. Звісно, що ми з нею малювати не будемо, ми будемо знімати гострий симптом. Якщо їй треба буде плакати п’ять консультацій, то ми будемо плакати п’ять консультацій. Ніхто не буде поспішати, ніхто не буде переводити фокус уваги, бо нам важливо побути у цьому процесі доти, поки тебе цей процес не виснажить".
Психологиня. Суспільне Тернопіль
"Із найчастішими запитами, з якими я стикаюсь, то це страх смерті, страх невпевненості, страх, що люди прощаються із своїми близькими, відправляють їх на війну, вони хвилюються за них. Вони мають відчуття провини, вони зустрічаються із страхом невизначеності і не можуть прийняти цю невизначеність, а отже вони не можуть її контролювати", — говорить психологиня.
Марія Гайдуцька і психологиня. Суспільне Тернопіль
Жінка радить цивільним, як спілкуватись із військовослужбовцями та із дружинами загиблих воїнів.
"Запитайте в нього, дайте своє запитання і отримайте зворотну відповідь. Не усі військові готові до комунікації і це є нормально. Якщо людина підходить і хоче подякувати, а військовий говорить: "Не чіпай мне, я не хочу", то це абсолютно нормальна реакція на яку він має право. Людина обирається і створюється думка, що наші військові якісь не такі, тому перш за все запитуйте. Повага, час, витримка, може бути несловесна вдячність, але запитуйте в них, говоріть із ними як з людьми, а не як з людиною у якої хочете отримати прогноз на майбутнє. Це такі самі, як ми з вами, які мають свої почуття, яких болить, які дуже майстерно ховають свої почуття. Щоб їх сховати, вони проходять, я собі дозволю це сказати, не одне коло пекла, щоб приховати почуття і не образити іншу людину", — каже Соломія.
Психологиня Соломія Вершигора. Суспільне Тернопіль
"Уникайте слів "Це його вибір, він пішов сам", не порівнюйте біду, не порівнюйте втрати, не наводьте прикладів і не включайте свою експертність, яка взагалі є недоречною. Немає належних слів, належні слова з’являються тоді, коли ви співпереживаєте горю, коли ви хочете розділити це горе з людиною не через власні почуття, щоб також постраждати, а через те, щоб розділити це горе з людиною, щоб їй хоча б на каплю стало легше. Насправді, теоретично це красиво, але якщо зануритись в це, то я також можу співпереживати і мене може боліти, але достеменно зрозуміти, що відчуває дружина яка втратила чоловіка, що відчуває мама яка ховає сина, ми не можемо", — говорить психологиня.
