За інформацією: Суспільне Херсон.
Без світла, газу й води, під постійними російськими обстрілами майже чотири роки прожили 51-річний Євген Поліщук і його 70-річна мати Антоніна у селищі Козацькому Новокаховської громади на правобережжі Херсонщини. Їхній будинок зруйнований, а гуманітарну допомогу до селища востаннє змогли привезти 2025 року. 31 жовтня, під час режиму тиші, родину евакуювали. Зараз вони живуть в одному з пансіонатів Одеси.
«Вже боїшся боятися»
Серед небагатьох речей, які Євген узяв з собою під час евакуації, невелика ікона.
«Ця іконка простояла біля мене всю війну. І це перше, що я поклав у сумку», — розповідає чоловік.
Ікона, яку Євген Поліщук вивіз із прифронтового Козацького на Херсонщині, листопад 2026. Суспільне Херсон
Після евакуації Поліщуків одразу відвезли до лікарні на обстеження. Через три дні «швидка» доправила їх до пансіонату. Найважче, каже Євген, звикнути до тиші.
«Організм виснажується, бо вже боїшся боятися. Кожну хвилину чекати смерті вже немає сенсу. Тепер нам треба просто звикнути до тиші. Десь щось упало, десь щось стукнуло, а в нас уже реакція», — говорить він.
За словами Антоніни, у Козацькому лишилося троє людей.
«Там залишилися мати з донькою і ще одна жіночка. Вони відмовилися виїжджати», — каже вона.
«На мене двічі скидали»
Євген розповідає, що селище зруйноване вщент. Найнебезпечнішими були російські дрони.
«До артобстрілів якось звикли, бо снаряд прямою наводкою не влучить. А от дрон — це вже біда. Якщо він тебе вирахував — усе. На мене двічі був скид. Пощастило: один раз сховався під деревом, вибухнуло поруч, а вдруге побіг у підвал. Добре, що його не завалило», — пригадує чоловік.
Найважче було витримувати постійне дзижчання дронів.
«Неможливо переносити цей звук. Навіть коли бачиш, що дрон летить повз, вже починається паніка, і ти не знаєш, що робити. А заткнути вуха теж не варіант, бо тоді не чуєш, що відбувається довкола», — каже Євген.
Родина Поліщуків, яких евакуювали із Козацького на Херсонщині під час режиму тиші, Одеса, листопад 2026 року. Суспільне Херсон
Дощова вода і свічки
З 2022 року в Козацькому немає електрики, води і газу. Воду родина збирала дощову.
«Світла не було, свічки і ліхтарики, поки ще були батарейки. У 2022-2023 роках було більш-менш спокійно: можна було розтопити піч, зварити їсти. А потім — усе», — розповідає Євген.
Будинок Поліщуків зруйнували, тож вони жили в літній кухні.
«У лютому 2023 року прилетіла ракета і знесла пів будинку. А потім дрон допалив усе, лишився тільки попіл», — говорить Антоніна.
Жінка розповідає, що півтора року не отримувала пенсію. Останню гуманітарну допомогу в селище привезли влітку 2025 року.
«У липні минулого року нам привезли овочі, і машину розбомбили повністю. Дівчина й водій вижили, їх забрали назад. Більше гуманітарка не надходила, бо неможливо було вийти ні на секунду, так літали дрони», — каже вона.
Хліб від священника
Востаннє хліб до селища привезли у квітні 2025 року. Його доставляв місцевий священник.
«Батюшка з церкви сам особисто привозив нам хліб машиною. Він проводив молитву і привозив свіжий-свіжий, смачнючий хліб. Привозив багато: нам вистачало на цілий тиждень. І хліб весь тиждень зберігався, не засихав», — зворушено згадує Євген.
Єдиним джерелом новин для родини був радіоприймач на батарейках. Звідти вони дізналися про режим тиші, але не сподівалися, що їх теж евакуюють.
«Ми ж не думали, що за нами приїдуть. Оголошували перемир’я по Олешках, і ми думали, що тільки там. А я мамі ще кажу: “Давай, мабуть, збирати речі, може, і за нами приїдуть”», — розповідає чоловік.
«Для мене це дуже багато»
Зараз Поліщуки звикають до життя на новому місці.
«У мене все є. Є світло, люди, елементарно душ. Для мене це дуже багато, я вам чесно кажу. Думаю, все буде добре. Все це колись закінчиться, все наладиться, і ми тільки пам’ятатимемо, як це було», — каже Євген.
