За інформацією: Суспільне Херсон.
Херсонка Катерина з позивним «Лабуба» — військовослужбовиця 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен». На початку повномасштабного вторгнення їй було 15 років, але вже тоді вона зрозуміла, що хоче захищати країну. Зараз вона служить за контрактом на посаді операторки БпЛА.
«Треба було набратися зрілості»
Свій позивний Катерина отримала, коли у 2025 році повернулася до Херсона й влаштувалась працювати офіціанткою.
«Так мене там називали. Дівчинка подарувала мені наліпку у вигляді цієї іграшки. Вона у мене була на телефоні. Хлопці як побачили, то сказали: «Ти будеш тепер Лабуба у нас»», — каже військовослужбовиця.
Катерина розповіла, що хотіла долучитись до лав ЗСУ ще на початку повномасштабної війни, але тоді їй було всього 15 років.
«Треба було трошки зрілості набратися і зрозуміти, що це не якась комп’ютерна гра, а реальне життя, яким ти ризикуєш», — сказала вона.
Позивний «Лабуба» дівчині дали військові, коли вона ще працювала офіціанткою. Фото надала Катерина
Катерина досі пам’ятає свій перший бойовий виїзд як операторки БпЛА. Це було 8 березня.
«Було таке відчуття незрозумілості: що робити, як правильно. Наче все вчила, все знаю, готова, але все одно є відчуття, ніби десь щось може піти не так. Ми познайомилися з новими людьми зі своєї роти, працювали, спілкувались. Але у перший виїзд все одно було страшно, бо я тоді ще не розуміла, що до чого. А потім вже звикла й почала все робити якось автоматично», — поділилася дівчина.
Окупація і повернення додому
Перші тижні російської окупації у 2022 році Катерина пережила у рідному Херсоні. Згодом — виїхала з міста.
«Тобі треба до школи, а тут війна почалась. І ти не розумієш, бо ти ще дитина, що робити і як воно буде далі. Потім почалась окупація — це було страшно, бо ти бачиш окупанта і не знаєш, що у нього в голові. Час йшов, не було вже зв’язку українського. Я додзвонилась мамі та попросила, щоб вона мене вивезла. Так я покинула Херсон, свій рідний дім, тому що було страшно залишатись», — згадує Катерина.
Бажання долучитись до війська з'явилось ще на початку повномасштабного вторгнення, говорить Катерина. Суспільне Херсон
Після виїзду з окупації вона із родиною перебувала у Польщі. Про визволення Херсона дізналась від бабусі, яка разом з її дядьком і тіткою залишалась у місті. На той час у Херсоні не було ані світла, ні води. Жінка інколи ходила до подруги, у якої був генератор і працював інтернет. Так і вийшла на зв’язок.
«Вранці 11 листопада дзвонить мені бабуся і каже: «Нас звільнили!» І таке відчуття легкості, і ти розумієш, що тепер ти не будеш так хвилюватися за рідних, які перебувають у Херсоні. Я захотіла повернутися, обійняти їх, подякувати кожному, хто був на цьому напрямку. І ще тоді хотілось чимось допомогти, але ж я мала дитина. Як мені казали, що треба ще трошки підрости. От потім пройшов час, я підросла і також стала в стрій», — сказала дівчина.
«Я зрозуміла, що вже нікуди не поїду»
В Херсон Катерина повернулась у лютому 2025 року. Говорить, попри небезпеку відчувала, що тут її дім. Спочатку працювала офіціанткою, а згодом вирішила пов’язати своє життя з військовою службою і 18 жовтня 2025-го підписала контракт.
«Були дивні відчуття, тому що Херсон вже був зовсім інший. Як тільки російська армія покинула Херсон, вона почала його потроху знищувати. Я дивилася на місто, яке раніше посміхалося, сяяло. Відчуття були теплі, адже я розуміла, що я вдома, хай навіть і під ракетами. Але сумно, сумно від того, що місто кожен день гине. Та як би не було важко, я за ці роки зрозуміла, що вже нікуди їхати не збираюсь. Я вже поїздила і знаю, як це. Це мій дім. Я не можу без Херсона», — говорить військовослужбовиця.
Військовослужбовиця з побратимами. Фото надала Катерина
«Хочу бути причетною»
Досвід роботи офіціанткою Катерина називає цікавим періодом у своєму житті. В той час у неї з’явилось багато знайомих, серед яких були й військові. Саме тоді вона замислилась над тим, чи зможе впоратись із завданнями, які вони виконують. Своє рішення долучитись до ЗСУ дівчина спочатку приховувала навіть від рідних.
«Потім вже подзвонила матусі. Вона була в рейсі. Кажу їй: «Мама, ти мене любиш? Я підписала контракт». І чую тишу. Я подумала спочатку, що це через зв’язок, тому що вона в морі. Звісно, що мама була трошки здивована і перелякана, але вона мене підтримала. Сказала, що як би там не було, ти знаєш, що я тебе підтримую з будь-яким твоїм вибором. А бабусі я все розповіла за день свого від’їзду», — каже Катерина.
Дівчина каже, дуже цінує те, що має можливість служити саме на Херсонському напрямку. Фото надала Катерина
За її словами, з часом рідні звикли до такого рішення. Дівчина хотіла служити саме на Херсонському напрямку, ближче до дому.
«Я би хотіла дивитися, як його звільняють, наші краєвиди, нашу область, де я зростала, їздила, бачила все це. Я би хотіла бути до цього причетною. Знайти і дати ціль на знищення, щоб не було їх на нашій землі», — сказала «Лабуба».
