На Тернопільщині музею передали повстанський архів, який знайшли у 2011 році в церкві села Кордишів

Шумському музею передали повстанський архів. Фото: Анатолій Лукащук

Шумському краєзнавчому музею на Тернопільщині передали повстанський архів, який був знайдений у 2011 році в піддашші церкви села Кордишів. Це речі упівців і документи підпілля ОУН-УПА, датовані 1943-1945 роками.

Про це Суспільному розповів краєзнавець, начальник відділу Тернопільського обласного центру дозвілля "Терноцвіт" Анатолій Лукащук.

Анатолій Лукащук. Фото: Шумська громада

"У 2011 році проводили ремонт церкви в селі Кордишів. І коли розбирали покрівлю, під одним із піддашшя виявили таку незвичайну знахідку. Перше, що там побачили — це граната, яка лежала між бляхою та латою. Чека в неї вже перегнила, один необережний рух і це могло мати плачевні наслідки. Викликали працівників ДСНС, вони забрали гранату і знайшли ще одну. Після цього майстри, які проводили ремонт, змогли спуститися в піддашшя та знайшли там скриню. У ній було багато документів упівців. Майстри зателефонували голові сільської ради, також повідомили департаменту культури. Тодішній начальник Георгій Шергей був вихідцем із цього села, він приїхав і все, що було в цій скрині – ми описали. Потім всі ці документи та речі упівців передали в управління культури для подальшого вивчення", – каже краєзнавець.

Церква у селі Кордишів, у якій знайшли повстанський архів. Фото надав Анатолій Лукащук

У скрині знайшли чимало особистих речей упівців.

"Там було 4 матраци, подушки, шинелі, пілотки — деякі солдатів Червоної Армії, одна — чеського зразка. Шинелі були порізані, бо їх упівці використовували для пошиття рукавиць, для прокладок у чоботи. Також виявлений "спенсер", так на Волині називали своєрідний піджак. На ньому був тризуб ручної роботи. Його ми побачили десь через рік після знахідки, оскільки "спенсер" поїла міль, а тризуб був на підкладці. А також був ліхтарик".

Шинель з тризубом, знайдена у церкві села Кордишів. Фото: Анатолій Лукащук

Шинель, знайдена у церкві села Кордишів. Фото: Анатолій Лукащук

Ліхтарик повстанців, знайдений у церкві села Кордишів. Фото надав Анатолій Лукащук

Наволочка для подушки, знайдена серед речей повстанців у церкві села Кордишів. Фото надав Анатолій Лукащук

Рукавиці, знайдені серед речей повстанців у церкві села Кордишів. Фото надав Анатолій Лукащук

Оскільки документів було багато, їх посортували за напрямками.

"Це були накази, вказівки, звернення, інструкції, листівки підпілля ОУН, статті, реферати, листівки з віршами, піснями, часописи та різні рукописні матеріали".

Перше, на що звернули увагу, каже Анатолій, — це наказ крайового провідника ОУН Бориса Буруна від 10 січня 1943 року. У ньому є інформація щодо дисципліни в Організації Українських Націоналістів та дотримання.

"Це був наказ для всіх членів ОУН. В ньому наказували усунути недомагання. У тексті йдеться: "У членів ОУН легковажне витрачання часу на парубоцтво, члени не школяться і не вчаться, не ростуть, не роблять організаційної роботи. Забувають, що їхнє життя, час, праця, все, що вони мріють — всеціло належить ОУН. ОУН в міру потреб цим розпоряджається. Члени не придержуються прикмет характеру українського націоналіста, 44 правил життя. Зауважується часто грубе, нетактовне поступання підвладних стосовно своїх звершників. Наказую недомагання ці якнайскоріше усунути. Організація Українських Націоналістів — це орден. В ньому можуть бути люди тільки з найкращим характером, духом, сильні волею. Хто почувається на силах видержувати залізної дисципліни і тайни праці ОУН — сей хай залишає її ряди". Також у цьому наказі є пункти, за які членів можуть приректи на смерть. Це, зокрема, за зраду організаційної тайни, зламання організаційної дисципліни, непідпорядкування зверхникові, легковажну розтрату та крадіжку організаційного добра, деморалізацію людей "Терену", підрив авторитету ОУН, діяння на шкоду ОУН, працю одночасно в інших революційних організаціях, безпідставну критику проводу, самовільні виступи членів, розконспірування ОУН. Членів ОУН також карали за пияцтво, легковажну витрату часу, неробство, неуцтво, а також могли за це виключити з ОУН".

Спочатку думали, що Борис Борун — це ще одне псевдо Степана Бандери, розповідає краєзнавець. Проте потім науковці спростували цю думку. Серед документів була також Резолюція першого установчого з’їзду НВРО — Народно-визвольної революційної організації. Документ датується 17-18 липня 1944 роком.

"На жаль, цей з’їзд не відбувся через те, що різні течії ОУН не могли знайти порозуміння між собою. Ця резолюція залишилася тільки, як проєкт".

Документи та видання, знайдені у церкві Фото: Анатолій Лукащук

Документи, знайдені у церкві Фото: Анатолій Лукащук

Перший блок документів — це звернення, накази та вказівки.

"Хотілося б звернути увагу на інструкцію для працівників терену, яка підписана провідником району 12 квітня 1945 року. У ній йдеться, що люди, які залучені до організаційної роботи та беруть участь у революційній боротьбі, мусять знати Гімн України "Ще не вмерла України", молитву "Боже, великий єдиний", Декалог ОУН, 12 прикмет х життя, 44 правила життя, елементарні поняття з історії та географії України.

Також є вказівки для ведення роботи з молоддю та "доростом". Вказується, що кожен працівник терену підпілля повинен організовувати ці сходини, а при кожній зустрічі з молоддю заводили виховну розмову, звертати увагу на найактивніших учасників, щоб потім можна було доручити їм загальну революційну боротьбу. Ознайомлювати з ходом революційної боротьби, яку веде Україна та інші поневолені Москвою народи. Давати основні відомості з історії України, географії та літератури. Наприклад, з історії надавати інформацію про княжу добу та князів, напад московського князя Боголюбського на Київ, Галицько-Волинське князівство татарське лихоліття, причини упадку. За часів козаччини потрібно звертати увагу на заснування Запорізькї Січі, козачі походи, гетьманів. З часів визвольних змагань — ознайомлювати з Симоном Петлюрою, Євгеном Коновальцем, січовими стрільцями, Героями Крут і Базару".

Усі документи були добре збережені.

"Напевно через те, що вони зберігалися в скрині, документи в хорошому стані дійшли до нас. Не зважаючи на те, що під піддашшям була різка зміна температур: взимку – дуже холодно, влітку — дуже жарко. Проте вони збереглися".

В одному з блоків документів були листівки підпілля ОУН, які передавали з рук в руки, від хати до хати.

"Це були листівки "Чому ми мусимо здобути самостійну Україну", "Чому ми за самостійну Україну", "Що ми закидаємо москалям". Кожна листівка, кожен документ, який зберігся в цій скрині, закінчувався словами: "Слава Україні! Героям Слава!". Найбільше хотілося б звернути увагу саме на листівці "Що ми закидаємо москалям". У тексті йдеться: "Москалі три рази причинялися до знищення нашої держави. Наїзд князя Боголюбського в княжі часи, наїзд Петра І за гетьмана Мазепи та більшовицький наїзд Леніна. Москалі знищили нам найкращих людей: Полуботка, Тараса Шевченка, Миколу Міхновського, Симону Петлюру, Грушевського, Сергія Єфремова, Хвильового, Євгена Коновальця та тисячі других відомих і ще невідомих кращих синів України. Москалі вкрали та присвоїли як свою нашу світлу історію княжої доби разом із усіма її надбаннями, як "Слово о полку Ігоревім". Вони підступом, зрадою та силою поневолили Україну, диким терором, брехнею своїх ідей: "ми брати-слов’яни", "ми брати-пролетарі", тримали і тримають декого до сьогодні в своїй неволі. Москалі на кістках наших козаків побудували свої столиці та розбудували Імперію. Вони наслали на Україну мільйони своїх голодних земляків, що розмістилися по наших містах — Київ, Харків, Одеса — позаймали найкращі посади, витіснили нас на села та почали нас навчати своєї "великорускої культури", щоб з часом хто не догадався, чому вони приїхали".

Закінчується листівка такими словами: "Ми ніколи не подаруємо москалям наших кривд. За смерть козаків, гетьманів, поетів, письменників, державних діячів, робітників, селян, що погинули мученицькою смертю по тюрмах, концтаборах, Соловках, Сибіру та Казахстані, що загинули голодною смертю на багатій своїй землі. Москалям мусить прийти кривава відплата. Смерть Москві!".

Серед документів було також багато рефератів та рукописних статей. Зокрема, про бій під Гурбами.

"Це було написано через рік після бою під Гурбами. Йдеться, що там у ворога було біля 800 вбитих і багато поранених. У тексті написано: "Гурби увійдуть в історію, як одна з геройських сторінок повстанчих боїв, як символ безмежного героїзму, як увійшли вже Крути та Базар".

Серед цих рефератів є й статті на політичну тематику, зокрема, як на мене, дуже актуальна зараз — "Україна — ключ до миру в Європі". Є також повість "Лісова пісня". В якій описується художній твір про перший день бою під Гурбами".

Окрім документів, були передруки часописів, розповідає краєзнавець. До прикладу, підпільний гумористичний журнал "Український перець", журнали "Спис повстанця".

"Ще один документ, який є важливим для Тернопільщини й зокрема Шумщини — звіт про події в селі Жолобки".

У скрині були також книжки, які читали упівці. Це книга Юрія Горліс-Горського "У ворожому таборі", Володимира Інгульця "За українське море", Романа Сказинського "Блукання велетнів", Михайла Старицького "Облога Буш".

Збереглися блокноти упівців, вирізки з українських та іноземних газет.

"Вони були посортовані такими блоками. Наприклад, міжнародний огляд "Що робилося в СРСР". Вирізки з газет з подіями в Англії, Франції, Бельгії, Болгарії , Китаю. Це може свідчити про те, що серед упівців були ті люди, які постійно стежили за подіями в світі".

Усі документи були досліджені. Потім на їхній основі видали книгу "Бандерівська скриня", упорядник книжки — Григорій Шергей.

Криївка у церкві села Кордишів, де знайшли речі повстанців. Фото надав Анатолій Лукащук

"Назву цій книзі дав письменник Василь Шкляр. Під час зустрічі упорядник книги Григорі Шергей показав Василю Шкляру документи і він сказав: "О, це ж бандерівська скриня". Потім було перевидання книги з доповненнями та дослідженнями про тих людей, які перебували в цій криївці в Кордишеві, про підрайонну організацію ОУН", – розповів Анатолій Лукащук.

Тепер усі документи та речі з криївки в Кордишеві будуть у постійно діючій експозиції Шумського краєзнавчого музею.

"Ми довго шукали, куди передати ці всі документи – чи в обласний краєзнавчий музей, чи в музей Романа Шухевича. Але зійшлися на думці, що потрібно передати в Шумський краєзнавчий музей, так як більшість документів стосуються підпілля ОУН на Шумщині".

Останній документ – це газета "Вільне життя", датована липнем 1945 року.

"Це вказує на те, що підпілля перебувало там півтора року – з 1943 до 1945 року".