Павло родом із Луцька. У війську його знають також як Барні – позивний з’явився ще в університетські роки й відтоді так і залишився з ним. Чоловікові 30 років, а у лавах Збройних сил України він із лютого 2022 року.
Його історію розповій в 100-й бригаді.
Нині Павло – головний сержант, командир відділення управління командира батальйону взводу зв’язку 3-го механізованого батальйону 100-ї омбр. Його робота – та, яку часто не помічають, доки все працює. Забезпечити стабільний зв’язок батальйону, зокрема штабу, виставити ретранслятори, проконтролювати роботу обладнання – усе це щоденна відповідальність зв’язківця.
«Зв’язок має працювати, як швейцарський годинник», – так Павло описує свою роботу.
За його словами, хороший зв’язківець – це насамперед ініціативна людина. Тут недостатньо просто виконувати поставлені завдання. Потрібно постійно стежити за системою, передбачати можливі проблеми й шукати рішення ще до того, як вони стануть критичними.
Читати ще: «До мене лети!»: як прикордонник з Волині став оператором БПЛА та опанував дрони в найскладніших умовах
Павло переконаний: люди, які приходять до війська лише для того, щоб «відслужитися», у підрозділі зв’язку надовго не затримуються. Робота потребує залученості, уважності та готовності постійно вчитися.
Серед базових навичок, необхідних для служби, він називає хоча б початковий рівень роботи з комп’ютером. Водночас багато чого військовослужбовці опановують уже безпосередньо під час служби.
Для Барні ця сфера не зовсім нова. Ще у 2018-2019 роках він проходив строкову службу в Третій окремій бригаді зв’язку. Після цього повернувся до цивільного життя.
У мирному житті чоловік працював інженером на заводі «Кроноспан», де був контролером якості. Робота на виробництві навчила його відповідальності та уважності до деталей – тих рис, які нині стали у пригоді й на військовій службі.
Повномасштабне вторгнення змінило його плани. У лютому 2022 року Павло знову став до лав ЗСУ. Відтоді його професійні навички та військовий досвід працюють, щоб підрозділ залишався на зв’язку.
Після завершення війни Павло хоче повернутися до цивільного життя й започаткувати власну справу. Якою саме вона буде – покаже час. Але досвід, який він отримав у війську, напевно залишиться з ним надовго: відповідальність, ініціативність і звичка робити так, щоб усе працювало.
