За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Надія Бондаренко на тлі панорами рідного села на Херсонщині. Надія Бондаренко та Суспільне Кропивницький
Переселенка з Херсонщини Надія Бондаренко майже дев’ять місяців прожила в окупації й була свідком «референдуму» про приєднання області до РФ. Нині вона живе у Кропивницькому, будує життя наново разом із родиною, очолює освітянський напрямок в одній із громад рідного регіону та допомагає іншим переселенцям.
Про це Надія розповіла в етері Українського радіо Кропивницького.
Рідне село Надії – Ольгівка Тягинської громади Бериславського району Херсонщини – нині перебуває в «сірій зоні» на правому березі Дніпра. Воно зруйноване обстрілами, цивільних там немає. Родина Надії втратила дім та бізнес – магазин і кав’ярню.
36 блокпостів задля хліба для села
Надія Бондаренко згадує, повномасштабне вторгнення, стало випробуванням на міцність з перших днів. Виїхати одразу родина не могла: поруч була 82-річна мама, перевозити яку було важко, а також надія, що це завершиться за пару тижнів. Старші діти та тритижнева онука виїхали раніше, а Надія з чоловіком залишилися рятувати односельців від голоду.
Чоловік Надії взявся возити хліб. Спочатку їздив до Берислава, а коли там вичерпалися запаси борошна – до Херсона, розповіла жінка.
«Щоб привезти хліб із Херсона до нашого села – це всього 50 кілометрів, але чоловік долав 36 російських блокпостів. На кожному зупиняли, перевіряли документи і змушували роздягатися, аби переконатися, що він не носив бронежилет. Виїжджав о сьомій ранку, а повертався о п’ятій вечора. Це був надзвичайно важкий і небезпечний період».
Окупація та колабораціонізм
Життя під окупацією, зі слів Надії Бондаренко, супроводжували постійні обшуки, погрози та знущання. Окупаційні війська – від перших підрозділів незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР» до пізніших перевірок російської Федеральної служби безпеки – вдиралися у будинки щотижня о шостій-сьомій ранку, відбирали телефони, ноутбуки та машини. Тим, хто чинив опір, нищили майно: у господарів, які відмовилися віддати автомобіль, вони просто в будинку розстріляли всю побутову техніку.
«Перед псевдореферендумомЙдеться про вересень 2022 року. виїхати вже було неможливо – мости розбиті, люди стояли тижнями. Пам’ятаю той день: люди ховалися, ніхто не хотів іти голосувати. Ми вийшли до магазину зустріти хліб, і тут іде один перебіжчик, який одразу пішов на співпрацю з окупантами, дві не місцеві жінки та двоє військових із автоматами. Вони давали заповнені папірці. Той перебіжчик сказав моєму чоловікові: «Я знаю вашу позицію». На що той відповів: «Ну й добре, що знаєш». Хотілося кричати на весь світ «ні!», але ми були в заручниках«.
Також Надія згадала, як у перші дні вторгнення біля Тягинки російські військові розстріляли цивільну машину з людьми, які везли молоко.
«Водій загинув, а його дружині вдалося вистрибнути й врятуватись, пролежавши в степу до ночі. Від пережитого жаху жінка цілий рік не могла розмовляти».
Але навіть у найстрашніших ситуаціях траплялися моментні дива та дитяча безпосередність, яка спантеличувала російських військових, розповіла переселенка.
«Коли росіяни вперше зайшли у наш двір, моїй онучці було три роки. Вона раптово подивилася на цих озброєних людей і запитала: “А де моє сало?”. Вони такого точно не очікували почути. А іншого разу один із росіян підійшов до мого сина і каже: “Хочеш потримати автомат?” і дає зброю в руки. Син потім зізнався, що дуже злякався, але змушений був узяти, бо не мав вибору».
Сльози свободи та переїзд у Кропивницький
Звільнення Херсонщини 11 листопада 2022 року родина Надії зустріла зі сльозами, згадує вона. Пообіді в село заїхав перший позашляховик із білим хрестом. Жінки тиждень готували їжу на вогнищах для українських військових, поки до них їхала польова кухня.
20 листопада – в день 30-річчя весілля Надії та її чоловіка – вони виїхали до Кропивницького, де на них чекали діти.
«Коли ми тільки приїхали до Кропивницького, ми пішли з донькою в кафе. Там було велике вікно, і я дивилася, як вулицею просто ходять люди. Мені хотілося плакати. Вони були вільні, вони відчували свободу – те, чого ми були позбавлені дев’ять місяців. Ціну свободи розумієш тільки тоді, коли її в тебе відбирають».
Нове життя та допомога землякам
У Кропивницькому Надія Бондаренко знайшла себе у допомозі землякам. Вона обіймає посаду виконувачки обов’язків начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Рубанівської сільської ради Каховського району – працює дистанційно, а також співпрацювала з центром допомоги херсонцям «Вільні разом».
