За інформацією: Суспільне Вінниця.
Дмитро Семенюта біля Алеї Надії тримає свій портрет. Суспільне Вінниця
16 травня у селищі Крижопіль на Вінниччині зустріли звільненого з російського полону військового Дмитра Семенюту. Він став першим захисником із Алеї Надії, який повернувся з полону живим. У неволі чоловік перебував після поранення та зникнення на Покровському напрямку у серпні 2024 року.
Дмитро Семенюта знімає свій портрет з Алеї Надії. Суспільне Вінниця
Дмитро Семенюта повернувся в Україну 5 березня 2026 року під час першого етапу великого обміну полоненими "200 на 200". Суспільному він розповів, що народився 16 жовтня 1995 року у Кременчуці на Полтавщині. Коли йому був рік, родина переїхала у село Борщова Харківської області, де й минули перші дитячі роки. Згодом сім’я проживала у селі Бутівці Хорольського району Полтавської області. Там Дмитро пішов у школу та навчався до шостого класу.
Звільненого захисника зустріли у Крижополі. Суспільне Вінниця
У 2008 році родина знову повернулася на Харківщину. Після дев’ятого класу Дмитро вступив до Вищого професійно-технічного училища у Полтаві, де здобував спеціальності маляра-штукатура та монтажника гіпсокартонних конструкцій. Пізніше навчався у Шевченківському професійному аграрному ліцеї за фахом тракториста-машиніста.
Після навчання працював у Харкові на "Новій пошті". У 2016 році проходив строкову військову службу. Повернувшись з армії, знову працював та будував плани на майбутнє.
Дмитро з дружиною та донькою. Суспільне Вінниця
Згодом Дмитро поїхав на заробітки до Польщі. Саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталією — уродженкою села Тернівка Крижопільської громади, що на Вінниччині. 16 жовтня 2020 року пара одружилася, а вже у грудні того ж року у них народилася донька Аня.
Після початку повномасштабного вторгнення, 28 квітня 2022 року, Дмитра мобілізували другим відділом Тульчинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку військовий проходив службу у 831 полку тактичної авіації у Миргороді, а з квітня 2024 року був переведений до 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
Захисник віддає шану полеглим побратимам. Суспільне Вінниця
За словами Дмитра, позивний "ТЦК" йому дали побратими.
"Хлопцям, як відомо, позивні дають або друзі, або побратими. От і мені дали такий позивний — “ТЦК”, — розповів військовий.
26 серпня 2024 року Дмитро отримав важке поранення поблизу Новогродівки Покровського району Донецької області. Наступного дня його вважали безвісти зниклим.
"Ситуація тоді була дуже складна. Нас було мало, їх — багато. Я був тяжко поранений, втратив багато крові. Коли прийшов до тями, думав, що прийшли наші, а виявилося — ні", — розповів захисник.
Дмитро з донькою. Суспільне Вінниця
З восьми українських військових, які опинилися в оточенні, одному вдалося вирватися, троє потрапили у полон, доля ще чотирьох Дмитру невідома.
У полоні, за словами чоловіка, найважчим була невідомість і відсутність зв’язку з рідними.
"З самого початку полон склався дуже складно. Там мене не любили за те, що я українець, за мою бригаду і навіть за професію", — сказав Дмитро.
Попри обіцянки, можливості зателефонувати додому за весь час полону йому так і не дали. Про те, що повертається в Україну, військовий зрозумів лише перед самим обміном.
"Я служив в авіації, тому впізнав запах керосину й почув звуки гвинтової авіації. Тоді й з’явилася надія, що, дай, Боже, додому. А остаточно зрозуміли, що ми вже в Україні, коли побачили наші прапори й почули українську мову", — розповів він.
Люди зустрічають звільненого захисника. Суспільне Вінниця
16 травня Дмитра Семенюту зустрічали у Крижополі рідні, друзі, мешканці громади, діти з синьо-жовтими кульками та плакатами.
Дмитро Семенюта став першим військовим із Алеї Надії у Крижополі, який повернувся з полону живим. Після повернення захисник особисто сфотографувався біля стенда Алеї Надії, де увесь цей час було його фото серед зниклих безвісти та полонених військових.
Дружина військового Наталія Махоцька розповіла: увесь цей час родина жила вірою у його повернення.
"Ми дуже чекали нашого тата. Коли Дмитро зник, ми вірили й молилися, що він повернеться", — сказала жінка.
Люди зустрічають звільненого захисника. Суспільне Вінниця
Донька Аня теж з нетерпінням чекала батька.
"Я рада, що він повернувся до мене. І я дуже люблю свого тата", — сказала дівчинка.
Сам Дмитро зізнається: вистояти у полоні допомагала саме думка про родину.
"Я завжди мріяв про донечку. І знав, що вона чекає мене вдома. Дружина потім розповіла, що доця говорила: “Тато захищає нас від бабайків”. Саме це змушувало триматися й вірити", — розповів військовий.
Люди зустрічають звільненого Дмитра Семенюту. Суспільне Вінниця
Родини тих, хто досі чекає своїх рідних з полону або невідомості, Дмитро заклика не втрачати надії.
"Тримайтеся, вірте й не втрачайте надії. Там це дуже відчувається. Ніщо так не гріє, як знання, що тебе чекають і не забули", — сказав захисник.
Дмитро тримає свій портрет, який зняв з Алеї Надії. Суспільне Вінниця
Окремі слова вдячності військовий адресував українцям за підтримку фронту.
"Коли дітки передають малюнки чи роблять щось своїми руками — це дуже підтримує. На цьому тримається фронт. Всім дуже дякую", — сказав Дмитро Семенюта.
