Багаторічний генеральний менеджер футзального клубу «Любарт» Дмитро Пасічник не має якогось особливого місця у залі. Завжди в кепці «Любарта» та інших речах з клубною символікою, він роками приходить на матчі своєї команди, купує квитки собі та сину, сидить на трибунах поряд із іншими прихильниками (а інколи й недругами) місцевої команди.
Коли лучани нарешті піднялися в Екстралігу – здавалося, що це лише початок великої історії.
«Збережіть команду», – кажуть Пасічнику декілька людей після останнього матчу сезону проти «Фурнітури». Після зникнення «Волині» та професійного футболу – «Любарт» став справжньою віддушиною для місцевих прихильників спорту. Проте, попри суспільну значущість, клуб переживає найважчі часи і немає впевненості у власному майбутньому.
Про те, чи залишиться у Луцьку великий футзал та що для цього потрібно – у великому інтерв’ю Тribuna.com з Дмитром Пасічником.
«Любарт» завершив другий сезон в Екстралізі. Після гарного старту команду спіткала низка труднощів. «Князі», попри реальні надії на плей-оф, фінішували на останньому місці в турнірній таблиці. Ваші особисті враження та думки про такий стан справ?
Я не дуже підвладний емоціям через результат. Мені не притаманні емоційні «гойдалки», що часто буває у спортивних функціонерів. Тому дивлюся на цю ситуацію дещо по-іншому. Якщо оцінювати стратегічно, то потрібно зважати на гру та те, як гравці і тренери команди розвиваються. Звісно, як підсумок, я не задоволений результатами, нікому неприємно займати останнє місце в таблиці. Але якщо поглянути на прогрес – повністю задоволений. Особливо, враховуючи те, з якими фінансовими можливостями ми зайшли в цей сезон, а вони – на порядок нижчі.
Упродовж сезону «Любарт» збирав повний зал уболівальників на кожен домашній матч. Як ви оцінюєте таку увагу до футзалу в Луцьку, навіть, попри не найкращі результати?
Увага до команди лише зростає, оскільки глядачі бачать, що гравці «б’ються» на полі і повністю себе віддають. Тому в багатьох домашніх матчах ми граємо дуже гідно, створюємо блокбастери проти учасників Ліги чемпіонів, забиваємо на останніх секундах – за таким приємно дивитися і це дарує незабутні емоції.
Ще один важливий фактор – місцеві гравці. У нас майже всі з Луцька чи Волинської області. На трибунах багато рідних, друзів, одногрупників. Усім приємно бачити, що їхні знайомі чи близькі люди грають на такому високому рівні. Також відзначу велику кількість дітей, юних спортсменів та молоді на наших матчах. Вони розуміють, що тут можна залишатися, боротися за свій шанс та отримати його. Нікуди не потрібно їхати, щоб розвиватися та професійно грати у футзал
Окрім цього, не забуваємо і про загальнонаціональний тренд. Серед командних видів спорту нічого кращого в Україні нема. Ми маємо дві команди у єврокубках, наша збірна – серед найкращих у світі. Разом із цим футзал – найбільш популярний масовий спорт на Волині. Тисячі дітей та дорослих задіяні у нього на аматорському рівні. У нас десятки команд, дитячих шкіл. Величезна кількість турнірів упродовж року. Все це привертає увагу і нарощує популярність 5х5 та «Любарта» в Луцьку.
Після втрати Богдана Мізюка через травму та мобілізації Дмитра Романюка та Назара Сеника, «Любарт» так ніким не й підсилився. Чому так?
Втрата цих гравців суттєво вплинула на нас. Дмитро Романюк був гравцем ще команди «Бренд» – попередника «Любарта». У структурі він провів близько 10 років. Богдан Мізюк – лідер та ключовий виконавець. Назар Сеник – надійний боєць, який також пройшов з нами значний та тривалий шлях.
Така ситуація створила додаткові шанси для молодих гравців. Можливо, ця відповідальність лягла на їхні плечі трішки зарано, думаю, краще, якщо б це відбувалося більш поступово. Але життя внесло свої корективи і я вважаю, що вони гарно використали цю нагоду та почали прогресувати ще швидше.
Щодо підсилення. Давайте дивитися на речі об’єктивно – у нас відсутні ресурси, щоб запрошувати футзалістів із інших міст, орендувати їм квартири, забезпечувати бронювання і так далі. Натомість ми продовжуємо вкладати максимум у виховання молоді. Назар Бугайчук почав підпускати до тренувань колективу Екстраліги хлопців із U-17 і взяв під опіку цю вікову категорію. Що, до речі, миттєво позитивно відобразилося на їхній грі та результатах. Продовжуємо свій шлях!
Про юних вихованців «Любарта» говорять чимало, а їхня непогана гра лише дає для цього приводи. Чи надходять запрошення, пропозиції вашим молодим гравцям? Можливо, інші клуби контактували з вами?
Так, у нас справді чудове покоління молодих гравців, але це зовсім невипадково. Майже всі вони прийшли до нас ще з першого класу, я їх сам персонально пам’ятаю від дня заснування клубу та дитячої школи. Звісно, ми цьому дуже радіємо і так – ними активно цікавляться. Не лише в цьому році, це почалося ще в минулому.
Частина людей веде перемовини цивілізовано, але є й такі, що працюють, не дуже дотримуючись спортивного етикету. Наприклад, коли один із керівників клубу телефонує неповнолітньому гравцю напряму і пропонує «втекти» до нього без розмови з чинною командою, без думки батьків, без турбот про школу та навчання. У свою чергу ця структура завжди всіх за все критикує, навіть, коли це немає жодного сенсу. Краще б дивилися на себе.
Щодо дитячої школи. Чи задоволені ви її роботою станом на сьогодні? Чи все вдається, відповідно до ваших цілей?
Можливо це звучить дивно для керівників інших клубів, але школа – це найголовніше, що ми маємо. Діти та перспективи для них у рідному місті – наше основне завдання. Щодо оцінювання успішності, то це одночасно і просте, і багатогранне питання, а отже й відповідь буде такою ж. У нас є вихованці, які вже виступають за юнацьку збірну України та грають на рівні Екстраліги. Ми підібрали хороший колектив тренерів, які люблять футзал і живуть ним, що і проявляється у результатах.
Разом із цим є багато проблем, основна – відсутність інфраструктури. У Луцьку нема достатньої кількості залів чи майданчиків для тренувань, у нас великий дефіцит, оскільки після дивного та неочікуваного закриття спортивного комплексу в «Адреналіні Сіті», ніякої альтернативи не з’явилося. Це головний виклик, який заважає розвиватися і нам, і представникам інших видів спорту.
Чи очікуєте на появу нових молодих хлопців, які зможуть виступати на рівні Екстра-ліги у найближчі роки?
Ми загалом стараємося, щоб у кожній віковій групі були гравці, які в майбутньому зможуть підсилити команду Екстраліги. Звичайно, що це стосується і U-17, де прямо зараз є хлопці, які мають бажання та здібності. Просто посеред сезону у нас виникли проблеми з тренером старших груп, тому довелося увімкнутися Назару Бугайчуку. Але це дало фантастичні результати, оскільки за декілька місяців його підопічні продемонстрували великий прогрес і перетворилися з аутсайдера на одного з лідерів чемпіонату. Вже зараз у нас знову є гравці, які готові підсилити і юнацьку збірну України, і нашу команду на рівні Екстраліги.
Окрім цього, я хотів би підняти іншу тему – жіночий футзал. У Луцьку та на Волині є можливість швидко створити команду дівчат, яка буде найкращою в Україні. Для цього є відповідні спортсменки та база. Головна проблема в тому – що всі працюють окремо. Ми би хотіли це змінити і можливо – зможемо втілити у життя деякі нові плани, значно посиливши жіночий футзал та футбол в нашому регіоні.
Як сильно в промоції та залученні дітей до школи і здорового способу життя допомагає факт участі «Любарта» саме в Екстралізі?
Наявність професійної команди у спорті – це дуже важливо і для дітей, і для свідомих батьків, які бачать, що можна проживати у рідному місті, тренуватися та грати на високому рівні. Враховуючи ситуацію з футболом, для Луцька – це справжній джек-пот. Юнаки можуть залишатися вдома, проводити дитинство та розвиватися тут, а не їхати у юному віці в іншу область. Як показує приклад наших вихованців – цілком реально бути у юнацькій збірній Україні, їздити на чемпіонати та товариські матчі в Бразилію, Іспанію, Хорватію, Португалію – це все вже здобутий досвід хлопців з Луцька, батьки яких свого часу довірилися та вирішили зростати разом із «Любартом».
Разом із цим я хотів би поділитися ще однією думкою. Чому в Луцьку одночасно не може розвиватися професійний футбольний та футзальний клуби, будучи однією структурою? Насправді, це повністю можливо і на мою думку – це правильний підхід, який гарно працює. Як приклад: «Барселона», «Спортинг», «Бенфіка», «Андерлехт». Це створює додаткові можливості для дітей: не всі зможуть грати футбол на високому рівні. Доволі часто – через підвищені вимоги до фізичних якостей та даних і шалену конкуренцію. Не всі можуть бути достатньо сильними, швидкими і так далі, щоб стати успішними на великому полі. Проте ці люди цілком можуть знайти себе у футзалі. І якщо під «одним дахом» є і футбол, і футзал – це прекрасно.
Чи все гаразд у клуба з фінансуванням? Ви раніше неодноразово говорили про потребу у ширшій підтримці спонсорів та громади.
Із переходом на професійний рівень у нас значно зросли витрати. І це не про заробітні плати гравців. Йдеться про суттєве збільшення кількості та вартості тренувань, харчування, витрати на проведення матчів, які значно вищі за ті, що були в Першій лізі: трансляція, арбітраж, залучення поліції, лікарів – все це потрібно оплачувати. Тому перехід в Екстралігу виявився для нас фінансово тяжким. Але легких часів у нас не було ніколи, зважаючи на систему забезпечення нашого клубу.
Це неприємно озвучувати, але свій другий сезон ми проводимо з ще меншим бюджетом, ніж у нас був рік тому. Напевно, «Любарт» – єдиний такий клуб, де гравці добровільно погодилися на зменшення заробітної плати вдвічі, щоб знову зіграти в Екстралізі.
Чи є підтримка від влади? Все ж – команда реально місцева і нехай поки не демонструє видатних результатів на професійному рівні, але працює системно і за свою історію виховала вже п’ятьох гравців юнацької збірної України, трьох срібних призерів чемпіонату світу серед школярів. Є думка, що в такому випадку муніципалітет має бути зацікавленим у збереженні такого активу, особливо, якщо не йдеться про дуже великі гроші.
Хочу одразу підкреслити: я ні від кого нічого не вимагаю, а просто проінформую людей, яким не байдужа доля нашого клубу, – у таких команд як «Сокіл» чи «Кардинал» підтримка від місцевої влади суттєво більша. Тому не варто дивуватися, що ми програли «Кардиналу» в кубку України – це цілком закономірно, якщо поглянути на цифри. Так само і з Хмельницьким, а це міста, які схожі на Луцьк. І як на мене, вболівальники повинні знати, що суперники, з якими ми граємо на рівних, мають значно більше фінансової підтримки від своїх громад.
За вісім років ми збудували найкращу дитячу футзальну школу України, виховали гравців юнацької збірної України. У нас завжди є представники, які беруть участь у матчах за збірну, грають на Євро. Цього року Шклярук, Гайдучик і Цап здобули срібло на чемпіонаті світу серед школярів. І знаєте, в усіх інших містах аналогічними досягненнями пишалися, про це писали їхні ЗМІ, дітей вітали з таким непересічним результатом. Чи була якась увага до наших хлопців від муніципалітету, людей, які відповідальні за спорт у нашому місті та області? Нуль, нічого. А у Львові чи Рівному, які делегували в збірну по одній людині, хлопці отримали підтримку та допомогу. Луцьк, маючи трьох срібних призерів чемпіонату світу, абсолютно ніяк їх не відзначив. У таких умовах переконувати цих хлопців залишатися вдома стає все складніше, проте досі нам це вдається!
До речі, на продовження теми. Ми бачимо, як деякі талановиті волиняни виступають за інші команди. Чимало наших краян їдуть до Івано-Франківська та розвиваються у системі місцевого «Урагану». Як так? Чому вони не стають частиною «Любарта»?
Проблема у співпраці з вищими навчальними закладами, які базуються у Луцьку. Ми завжди намагалися виправити цей недолік, але жодного разу не досягнули серйозного успіху в намаганні налагодити дієву комунікацію з різними закладами міста.
Як виявилося, нашим університетам це все не потрібно. Тому хлопці з області їдуть вчитися в Івано-Франківськ, там виступають за місцеву команду, бо їм, зокрема, пропонують хороші умови для здобуття освіти. Потім їхні рідні та друзі у Луцьку вболівають проти нас, підтримуючи «Ураган».
Це серйозна стратегічна проблема, яку потрібно виправляти якнайшвидше.
Як можливо, що так мало підтримки для команди, яка створює такий ажіотаж у місті?
У мене відсутня раціональна відповідь, важко тут знайти якусь логіку. Це все лежить в ірраціональній площині. Дуже складні часи в нашій країні, бізнес та люди зіштовхуються з великою кількістю складнощів. Ми бачимо, як зникають інші колективи. Все дуже мінливо: рік тому у нас була «Аврора». Вони зайняли друге місце, пробилися в Лігу чемпіонів і зникли. Багато речей відбувається, які я не можу пояснити та зрозуміти.
Якщо казати відверто, то футзал – найкращий вид спорту з точки зору вкладень та результатів. Це дуже недорого навіть у порівнянні з баскетболом, не кажучи вже про футбол, де бюджети в десятки і сотні разів вищі. У футзалі ж у такого клуба як «Любарт» річний бюджет для існування – вартість хорошого нового авто. Але ситуація така, що я особисто провів десять зустрічей із власниками компаній та підприємств у Луцьку і отримав десять відмов щодо можливості стати спонсором «Любарта». Причини озвучували різні – результат один.
Як я вже казав раніше, аби гравці не погодилися на понижені умови – нас би в цьому сезоні у Екстралізі не було. Тому я вдячний Назару Бугайчуку та ветеранам команди і усім, оскільки це їхня заслуга – вони вирішили і зберегли команду.
Зважаючи на всі почуті одкровення, який план дій «Любарта»? Що будете робити, аби зберегти команду Екстраліги та продовжити футзальну історію для Луцька?
Перед третім сезон в Екстралізі ми маємо значно більше досвіду і виступів, і управління клубом на такому рівні. Знаємо, що треба для прогресу команди та зростання наших молодих гравців, які, безумовно, є одними з, а може і взагалі найкращими у всій країні в своєму віці. Знаємо, як працювати, щоб хлопці з команди U-17 теж доросли до головного колективу. Але зараз наше основне завдання – знайти шляхи та реальні механізми покращення нашої матеріальної бази.
«Любарт» хоче радувати вболівальників не лише характером, яскравою грою та самовіддачею, але й результатами та подальшим прогресом. Ми хочемо розвиватися та досягати нових вершин і будемо шукати можливості, щоб все це відбулося. Наша мрія про створення «суперклубу» залишається живою. Так, цілком реально привезти до Луцька Лігу чемпіонів, зробивши це з рівнем фінансування, який собі може дозволити доволі невеликий (за мірками країни чи Європи) місцевий бізнес. Звісно, це все буде можливо після закінчення війни. Але працювати заради цього потрібно вже зараз: тоді в майбутньому наші діти отримають нагоду виступати на міжнародній арені у місті, в якому вони народилися та виросли.
Ви кажете, що можливо створити команду рівня Ліги чемпіонів. Але чи є у вас відповідний план?
Звичайно. Ми вже маємо сильну школу та власну базу гравців. Довели, що можемо конкурувати. Але зараз нам потрібен партнер, щоб перейти на новий рівень. Найперше – фінансові ресурси. Якщо гроші будуть, то за три-п’ять років цілком реально дійти до єврокубків. Це не вигадки і не оптимізм – подивіться на «Атлетик Футзал» та «Суху Балку»: ще «вчора» вони були у Першій лізі, а вже «завтра» один із них дебютує у Лізі чемпіонів. І це все можливо за доволі невеликих інвестицій!
Тоді давайте думати, як привабити бізнес. Чому потрібно підтримувати та інвестувати свої кошти у «Любарт»?
«Любарт» – один із найбільш недооцінених спортивних проєктів в Україні. За вісім років роботи ми створили не просто футзальний клуб, а реально працюючу платформу для розвитку дітей та своєрідний центр спортивного життя міста. У нас є чітка та ефективна структура, плеяда молодих виконавців і постійне виховання нових талантів. Ці діти могли б давно покинути наше місто, але вони залишаються тут, завдяки можливостям, які створюємо ми. І представляють Луцьк на світовій арені, одягаючи форму збірної України та здобуваючи нагороди на міжнародних турнірах. У команди одна з найбільших та найкращих фанатських баз у всій Екстралізі. І вона постійно зростає, що бачить абсолютно кожен, хто спостерігає за нашими домашніми матчами.
Якщо підсумувати коротко, то «Любарт» – це вже впізнаваний та сильний локальний бренд, відомий на всю Україну.
