За інформацією: Суспільне Чернігів.
Катерина Романенко. Суспільне Чернігів"Ми родом всі звідти, ми там народилися й проживали. Життя у нас було там веселе, гарне, найкраще. Коли вже вночі ми чули цей свист ракет, які летять і ти не розумієш, де воно, то це вже дуже лякало. І ти розумієш, що ти не застрахований ні від чого і треба виїжджати, щоб зберегти життя дитині".
У родини в Бахмуті залишилось дві квартири та два будинки.
Пожежа у будинку родини Катерини Романенко у Бахмуті. Особистий архів Катерини Романенко"Ми в березні виїхали, думали, що якось це на час, поки якісь такі гострі бойові дії відбуваються. І ми виїхали до Дніпра, там перебути, до рідні чоловіка. Ми там були, чекали десь півроку. І в якийсь момент, ти ж все одно новини постійно гортаєш, дивишся, всі групи. І в якийсь момент мені скидають фотографію мого палаючого будинку, де наша була квартира. Оце фото палаючого будинку, воно було такою точкою наступного твого життя, ривка, що треба далі щось думати, прилаштовувати своє життя на новий етап".
Катерина Романенко з чоловіком та донькою. Особистий архів Катерини Романенко
Перші враження після переїзду до Славутича Катерина описує так:
"Коли ми прибули до Славутича, наше перше враження було дуже приємним. Тому що трішечки ми побачили частинку нашого рідного міста, бо Бахмут був дуже зеленим містом, чистим. І от Славутич десь трішки нам це нагадав. Славутич достатньо безпечне місто, порівняно з великими містами. Коли бувають повітряні тривоги, особливо вночі, коли ми дивимось і ми знаємо, що на Славутич летить, я особисто дитину максимально стараюся покласти спати в кімнату, яка в центрі квартири, щоб це було більш безпечно, тихіше і якось більш захищено".
Донька Катерини Аріша навчається у славутицькій школі №1.
Наталія Бардакова. Суспільне Чернігів"Сьогодні у нас у закладі, відповідно до мережі, навчається 374 дитини. Це менше, ніж до повномасштабного вторгнення. Частина сімей з дітьми виїхали за кордон і виїхали в інші регіони України. Частинка цих дітей, вони у нас продовжують навчатися на екстернатній формі здобуття освіти, бо не хочуть втрачати зв'язок з українською освітою", — говорить директорка школи.
Кількість жителів Славутича зменшилась на 10%
За словами міського голови Славутича Юрія Фомічева, після повномасштабного вторгнення РФ кількість жителів у місті зменшилась на 10%.
Юрій Фомічев. Суспільне Чернігів"Частина людей виїхала. Славутич компактний, єдина сім'я, тому ми навіть знаємо тих, хто виїхав. Але натомість приїхали люди з інших регіонів, ВПО, які сьогодні мешкають Славутичі. Ми їх лагідно називаємо нові славутичани, бо нам не подобається це «ВПО». Якщо взяти славутичанина, якому понад 40 років, то він теж ВПО. Бо Славутичу тільки 38. Ми всі колись сюди приїхали. Зараз до нас їдуть з різних міст. Немає такого напливу з одного регіону. Залежить від того як розвивається ситуація. Був період, коли з Харківщини приїздили. Енергодар нам трошки дав людей".
Міський голова також каже, що наразі у Славутичі все працює, але доволі важко сфері послуг.
"Тут, в Славутичі, зараз дуже важко. Ми не транзитні. Зрозуміло, що у нас з'являються різні гості, але разом з тим це не спонукає для розвитку таких саме закладів, як кафе, ресторанчики. Вони працюють. Я їм дуже вдячний за те, що вони це витримують. Ми маємо басейни, ми маємо спортзали, але це все соціальна інфраструктура, яку утримує саме місто".
Центр міста Славутич. Суспільне Чернігів
Раніше майже весь бюджет Славутича наповнювала ЧАЕС, наразі ситуація змінилася, каже Фомічев.
"Якщо казати про 2000 рік, коли Чорнобильська АЕС закривалась як генеруюча станція, коли припинив генерацію останній енергоблок, відсоток наповненості бюджету від ЧАЕС складав 98%. У 2025 році це більше 35%, але це не перше місце вже. У нас є «Атомремонтсервіс», структура НАЕК «Енергоатому». Там працює вдвічі менше людей, але в них за мірками України непогана заробітна плата і вони сплачують податків більше. Хоча ми маємо цю залежність від ЧАЕС і від «Атомремонтсервісу» як базових підприємств і ми залишаємось монопрофільними умовно. Бюджет міста за минулий рік власних надходжень це близько 350 мільйонів гривень. Ми працюємо з міжнародними партнерами. Ми за ці роки приблизно ту саму, що маємо в бюджеті, залучаємо з зовнішнього фінансування. Це до 500 мільйонів на рік на різні проєкти. Це і проєкти термосанації, енергетичної стійкості. Зараз активно займаємося безбар'єрними проєктами".
На питання, яким міський голова бачить Славутич через п'ять-десять років, він відповів так:
"А все ж залежить від того як швидко закінчиться війна. Мирний Славутич має гарні шанси на розвиток. Справді має гарні шанси як базу соціальної інфраструктури, де комфортно жити, де є житло, де є всі соціальні послуги, де є класна екологія, бо ми серед лісу, де є класна питна вода, яку ми п’ємо просто з-під крану. Якщо казати про логістику, правда, коли ми кажемо, що ми тупикові і транзиту через нас немає, але в нас є Дніпро. Порт на Дніпрі формальний, він сьогодні не облаштований так як треба, але він є. І кращої локації для такого логістичного хабу на Дніпрі вище Києва аніж Славутич немає ніде".
Чому повітря у четвертому енергоблоці ЧАЕС після аварії "пахло весною"
Експерт з радіаційної безпеки Олександр Купний пропрацював на трьох різних АЕС 32 роки — з 1978 до 2009 року.
Олександр Купний. Суспільне Чернігів"У березні 1986 року я влаштувався на Запорізьку АЕС, в реакторний цех, оператором центральної зали. І там я керував будівництвом четвертого і п’ятого блоків. І про аварію я від батька дізнався. Він говорив, що вони самі точно не знали, що сталося. Але є маленький нюанс. Заступник директора з кадрових питань ЗАЕС Жирков на момент аварії був у Прип'яті. І коли він в неділю повернувся та в понеділок прийшов на роботу, у нього взяли одяг, усе в чому він був, і зробили спектральний аналіз забрудненості. І побачили там трансуранові елементи. Тобто те, що може потрапити на одяг тільки з реактора. І тоді, принаймні для керівництва ЗАЕС, стало зрозуміло, що на Чорнобильській АЕС не просто якийсь там нещасний випадок чи аварія, а щось серйозне".
У серпні 1988 року Олександр переїхав до Славутича, адже почав працювати на ЧАЕС.
"5 травня 1988 року була перша моя вахта на ЧАЕС. А в серпні 1988 року ми вже переїхали до Славутича. Коли ти розумієш, з чим ти працюєш, знаєш, як з цим працювати, знаєш методи і способи, як мінімізувати цей ризик. Я, звісно, розумію цей ризик. Саме виходячи з цього, я знаю, як отримати мінімальну дозу, але виконувати роботу. Це нам дуже допомагало, коли я вже працював у групі дозиметричної розвідки об'єкту «Укриття», робив фото та відео. З 1988-го, коли я влаштувався на третій блок, у мене, якби це не звучало парадоксально, була мрія залізти туди за стінку, в зруйнований блок, побачити це на власні очі. Я завжди кажу, що саме для дозиметрії об'єкт «Укриття» можна називати дозиметричним клондайком".
Фото зсередини зруйнованого четвертого енергоблоку ЧАЕС. Олександр Купний"До зали ми не заходили, але це було «вау». Сталкери мене безумовно зрозуміють. Це як заходити до якоїсь зруйнованої будівлі, але при цьому навколо радіація і ти знаєш це. Крім того, що ти йдеш приміщеннями, коридорами, які у третьому блоці цілі, а тут вони зруйновані, місцями нагар. І до середини десь 90-х, або навіть до кінця 90-х, пахло озоном. Тобто при радіаційних полях близько 1 000 рентгенів за годину повітря іонується і пахне весною. Як би це не звучало. Ми ходили, знімали стан приміщень, стан паливних мас, паливо. Особлива увага та інтерес це, звісно, зруйнована центральна зала, так звана «слонова нога». Туди ми рідко ходили. Один-два рази сходив, більше нічого цікавого. Басейн-барботер, шахта реактора, там я один раз тільки був, там божевільні поля".
Олександр Купний вважає, що наразі альтернативи атомній енергетиці немає.
"І навіть в умовах війни ми зараз з електрикою, нехай навіть з перебоями, але тільки завдяки атомним блокам. А якби їх не було? Ми б реально при свічках жили".
