За інформацією: Суспільне.
У Черкасах станом на серпень 2026 року проживає чотири тисячі вимушених переселенців з Луганщини, серед них — 300 з Попасної. Громада, яка б мала святкувати 88-му річницю з моменту заснування, частково релокувалася на Черкащину, де має свою адміністрацію з усіма її функціями.
Як живе громада у громаді — спецрепортаж.
Попаснянин Ярослав Нестеренко нині живе у Смілі. У Попасній мав своє інтернет-видання «Попасна.City» та був головним редактором місцевої газети «Попаснянський вісник». За його словами, видання мало тираж у понад дві тисячі примірників. Березневий номер 2022-го не вийшов у друк через повномасштабне вторгнення, але його береже в електронному форматі. А ще зберігає останній надрукований екземпляр:
«Це 18 лютого 2022 року, деякі статті опублікували з QR-кодом на відео. У газеті працювала і моя дружина. Тут ми публікували різні новини зі світу, про Україну. А газета була про громаду. Про вторгнення ми, звісно, не думали, коли публікували».
Останній номер газети. Суспільне Черкаси
Підступати до Попасної російські війська почали 3 березня 2022-го, розповів Ярослав Нестеренко. За кілька днів постійних обстрілів місто лишилося без світла, газу та зв’язку. За його словами, тоді продовжував документувати все, що відбувається, і викладати відео у соцмережі. Почав волонтерити: розвозити гуманітарку та евакуйовувати людей.
«Прийшов подивитися на залізничний вокзал. Як відбувається евакуація. Не бачу натовпу біженців. Питав: люди, на евакуацію є? Завтра, може, і такої можливості не буде. Поставтеся до цього з усією відповідальністю».
Будинок у Попасній. Скрін з відео Ярослава Нестеренка
За кермом цього шкільного автобуса, який тоді став евакуаційним, був начальник Попаснянської міської військової адміністрації Микола Ханатов. Сьогодні, згадуючи ті дні, він розповів: їх попереджали, що вторгнення можливе, але люди не хотіли в це вірити:
«З нами злий жарт зіграли 2014–2015 роки. У 2015 році, у січні, у лютому, наші люди виїжджали, коли було загострення, але за два тижні все завершилося, люди поверталися, вони просто витратили гроші, поїздили, а потім все одно всі вернулися. Всі думали, що зараз буде так само».
Вірили у кращий сценарій, але готувалися до найгіршого, зазначив він:
«Ми збирали великі наради, на яких запрошували всіх керівників, всіх закладів і установ. Ми казали, що ви маєте підготуватися, у вас має бути пальне вже переведено, перелито в каністри, в бочки, а не в талонах. Воно має бути розсерджено по всіх різних там ангарах, гаражах, де це можливо. Автобуси шкільні мають бути заправлені, ключі, технічний паспорт мають бути в одному місці».
Пан Ярослав вивіз свою родину із Попасної 8 березня. 9-го виїхав сам — спочатку до Бахмуту, а за кілька тижнів у Смілу на Черкащину, розповіла його дружина Аліна.
«У наш будинок 3 березня прилетів снаряд. Це було дуже гучно, дуже страшно. Коли так виходить — ти відчуваєш себе якоюсь мурахою. Ми виїжджали під обстрілами. Трохи час був, поки ми там були під обстрілами: якісь документи вивезли. Звісно, думали, що повернемося. Але коли виїжджали було дуже лячно. Я думала, ну не може бути стільки снарядів, щоб ви нескінченно стріляли. Ми там тиждень сиділи під щільним обстрілом за правилом двох стін. В коридорі ми жили без світла, без води, в холоді. Був же березень і він був холодний».
Попаснянська МВА. Суспільне Черкаси
Набагато складніше було вивозити адміністрацію, розповів Микола Ханатов. Не зробили це у перші дні, щоб не збурювати паніку. Та й орієнтувалися на людей: поки ті не їхали — лишалися з ними, зазначив він. Спершу евакуювалися до Бахмуту.
У цей час із Черкас до Попасної у перші бойові виїзди відправляють бійців 118-ї бригади черкаської територіальної оборони. Це був квітень, пригадав командир взводу роти наземних роботизованих комплексів Валентин Чернявський. Його група в Попасній була вже не першою:
«Як такого наказу їхати не було, бо на початку коли ТРО створювалося, то передбачалося, що сили територіальної оборони вони будуть в межах територіальної громади, де вони створюються. Тому це було, скажімо так, по власному бажанню. Командир написав в нашу групу, хто має бажання поїхати в Попасну, підтримати наших хлопців, бо там вже були наші з 156 батальйону, їх там сильно “розковбасили”. І сказав, хто має бажання, хто готовий — ставити плюсик».
Валентин Чернявський. Суспільне Черкаси
Як розповів пан Валентин, плюсиків було багато, але відправили не всіх. Разом із ним 11 бійців із його батальйону:
«Коли вже наближалося ближче до центру міста, то вже видно було, що місто палає. Ще такий момент був, гуляв чоловік собачкою і думав: як тут можна гуляти, все бахає. Потім коли поверталося, то побачив його, що він вже не живий лежав. Ми там недовго пробули, бо там було напівоточення, там вже і танк прямою наводкою лупашив, і те місце, де ми були, воно вже практично було все зруйноване. Тому там було прийнято рішення, щоб ми відходили. З одинадцяти моїх четверо загинуло, а інші трьохсоті».
Серед цих чотирьох, хто повернувся додому на щиті, і менеджер черкаської філії Суспільного Євгеній Старинець. Скільки загалом черкаських тероборонців боронили Попасну — у військовій частині не говорять. Як і кількість тих, хто загинув. Пояснюють тим, що ця інформація в умовах війни може становити оперативний інтерес для противника.
Ярослав Нестеренко. 14 ОМбр імені князя Романа Великого
У 2023 до лав збройних сил став і Ярослав Нестеренко — ніс службу під Куп’янськом. Доки не отримав поранення:
«Мені треба було відзняти один матеріал. Я поїхав туди і прилетів FPV-дрон, розірвався в метрах шести. Я тоді не зрозумів, що мені сюди залетів уламок ,і досі він в голові. Як на диво, відразу виїжджали звідти хлопці військові і один підійшов і почав питати: що сталося, як. Я починаю з ним розмовляти і помічаю, що в мене слова, фрази, випадають букви».
Після лікування і реабілітації повернувся до родини у Смілу. Нині працює головним спеціалістом з ветеранської політики в Попаснянській військовій адміністрації, що у Черкасах. Здебільшого дистанційно.
За словами очільника Попаснянської міської військової адміністрації, тут на особливому контролі не лише ветеранські напрямки — намагаються підтримати і тих, хто воює, і родини тих, хто не повернувся з поля бою.
«На жаль, вже 50 попаснян загинули, захищаючи територіальну цілісність нашої країни і понад 200 сьогодні несуть службу. Ми максимально підтримуємо наскільки це можливо і тих, хто воює, і родини загиблих, і віримо, що ті, хто безвісти зниклі теж повернуться додому».
Микола Ханатов. Суспільне Черкаси
Сюди, до Черкас, частина попаснянської громади разом із адміністрацією релокувалася влітку 2022-го. 1 вересня того ж року офіційно запрацювала і як гуманітарний штаб, і як адміністративний орган. Тут надають медичні консультації, а також юридичну та соціальну допомогу:
«Наталія Анатолівна працює у нас з переселенцями. Вона першими їх зустрічає. З усіма питаннями допомагає їм розібратися. І в нас сьогодні приймає Луганський обласний пенсійний фонд».
Як розповіла начальниця Головного управління Пенсійного фонду в Луганській області Ольга Шарунова, такі хаби допомагають вимушеним переселенцям отримувати необхідні документи:
«Так, як ми, їх ніхто не розуміє, їхніх проблем, з якими зіштовхуються ВПО. Все одно менталітет в кожній області різний. Оці хаби дуже допомагають. Якби їх не було — я не знаю, що було б з нашими людьми. Попаснянська адміністрація працює так само, тільки без території. Наприклад, обслуговування доріг, освітлення. Але всі інші функції адміністративні ми повністю надаємо. Навіть, якщо людина за кордоном, ми всі довідки даємо. Люди не відчувають себе покинутими».
Прийом громадян у Попаснянській МВА. Суспільне Черкаси
Нині, за даними, які має Микола Ханатов, із 25 тисяч населення в Попасній лишилося 250 людей. Російські військові окупували місто 8 травня 2022-го. З тієї весни там немає ні газо-, ні електро-, ні водопостачання. Третього вересня місто мало відсвяткувати свою 88 річницю:
«Ми повернемося туди і почнемо її розбудовувати. Я вірю, що всі наші попасняни, хто захоче повернутися в Попасну, зможуть це зробити 1.03, і ми вже готуємо перші кроки після деокупації. Сьогодні багато хто в це не вірить, але не вірили, що буде деокупована частина Харківщини, частина Херсонщини. Але це сталося. Хоча у кожного своє місце перебування, Попасна залишається в серці назавжди рідним містом. Там ми всі святкували свята, влаштовували різні фестивалі, просто жили: трудилися, водили діточок в садок, школу. Та не думали, що доведеться залишити рідний дім, але ворог не спить»
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
