У цивільному житті лучанка Юлія закінчила факультет фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки. Дівчина працювала за здобутим у виші фахом: була фітнес-тренером, а за сумісництвом – ще й масажистом-реабілітологом.
Її історію розповіли у 100-й ОМБР.
З початком повномасштабного вторгнення Юлія поринула у волонтерську діяльність. За два роки – влітку 2024-го – вирішила рухатися далі.
«Зрозуміла, що потрібно щось змінювати. Волонтерства мені стало замало. Захотіла бути серед людей, які безпосередньо наближають таку бажану Перемогу», – розповідає дівчина.
Ставши до лав батальйону безпілотних систем 100-ї ОМБР, бійчиня опанувала фах оператора БПЛА.
Щодо псевдо Юлія довго не вагалася: стала Аказою – це «топовий» персонаж з її улюбленого аніме.
Читати ще: Та, що дарує світло в темряві війни: історія військової зі сталевої сотки на псевдо Фотинія
«Осідлавши» БпЛА, лучанка почала пильніше приглядатися до наземних роботизованих комплексів.
«Якщо FPV-дрон може доставити 3 кг вантажу, то НРК – 150-300 кг!» – з неабияким захопленням пояснює Аказа.
Хоча виконання завдань Юля воліє називати не доставкою вантажу, а виконанням місій. Адже наземний дрон везе на позиції життєво важливі речі: боєприпаси, акумулятори, харчі, воду… У зворотньому ж напрямку не раз доводилося вивозити поранених. Траплялися й випадки евакуації тіл побратимів, які поклали життя за Україну. Аказа зізнається, що саме евакуаційні місії – найвідповідальніші. Бо добре усвідомлюєш ціну найменшої неточності.
Водночас дронарка сталевої сотки підкреслює, що її обов’язки не обмежуються керуванням наземним дроном.
«Сьогодні ти за пультом. Завтра – механік. Позавтрому – помічник зварника. Також мусиш уміти паяти, прошивати тощо. Бо оператор НРК – це насамперед готовність до будь-якої роботи, яка треба виконати тут і зараз», – пояснює.
Тим часом на рідній Волині на відважну бійчиню чекає її родина: батьки Лариса Борисівна та Олександр Іванович, молодший брат Владислав, а також чотирилапий улюбленець – кіт Лунтік.
