За інформацією: Суспільне.
Рисунок, який Йосип Бокшай намалював у російському полоні. Суспільне Ужгород/Рената Яцко
Навесні 1918 року Бокшай повернувся додому. За час його відсутності змінилася держава, до складу якої входив рідний край. Замість Австро-Угорщини він повернувся вже до Чехословаччини. Згодом в Ужгороді почав викладати й залишився тут на наступні десятиліття.
У Йосипа Бокшая було дві доньки та син, а згодом — десять онуків. Франциск Ерфан — один із них і єдиний, хто пішов шляхом діда та став художником.
«Цей будинок Йосип Бокшай-старший придбав у 1924 році. У 1923-му він одружився, а вже у 1924-му купив цей будинок. У 1936 році добудували цю частину з майстернею — вона була як храм, як каплиця. А внизу зробили кухню, додали одну кімнату та ванну», — поділився онук.
Маленьким хлопчиком Франциск Ерфан часто бував у майстерні діда. Добре запам’ятав його звички та характер.
«Він був дуже стриманим, приємним. Ніколи не піднімав голос. Я досить рано почав малювати. Уже тоді часто бував у майстерні, бо малював там собі. Тому дуже добре пам’ятаю всі ці бесіди», — розповів Франциск.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
А ось ще одна особлива для Йосипа Бокшая будівля. Тут разом з Адальбертом Ерделі він заснував школу рисунку.
«Саме в цьому будинку народилася Закарпатська школа живопису, в тому числі за участі Йосипа Бокшая. До 1949 року це був церковний будинок. Тут жили два священники — Чергович і Пушкаш, яких репресували. На щастя, цей будинок використали для того, щоб художники відкрили тут майстерню. Саме тут наші корифеї — Коцка, Манайло, Бокшай, Ерделі — створили спочатку училище, так звану «художку». Можемо сказати, що саме в цій будівлі розпочалася нова ера живопису Закарпаття», — розповів священник Владислав Ігнатишин.
Молодим хлопцем у митців навчався художник Іван Ілько. Він пригадує свою першу зустріч із Йосипом Бокшаєм.
«Мені було 14 років. 15-й рік ішов, коли я пішов здавати вступні іспити в училище. Всі сиділи й вертикально малювали ту розетку, яку треба було малювати з рисунка. Я ще сміявся з них: як вони так можуть малювати, коли навіть лікоть не мають де покласти? А я розстелив на столі гарно. І чую — хтось дихає наді мною. Гляну — там якийсь чоловік стоїть і дивиться на мене. Я перелякався, думаю: “Ну, тобі кінець”. А далі прийшов ще один вусатий. А потім прийшов третій. Так що з перших зустрічей я Манайла пізнав по вусах. Другого вже знав — це був Берец, а третій був Бокшай», — поділився художник Іван Ілько.
Картина «Осінь. Скалка» Йосипа Бокшая. Суспільне Ужгород/Рената Яцко
Та частіше Йосипа Бокшая можна було знайти не вдома і не у школі живопису. Він багато працював на природі.
«Колорит, по-друге, вибір такої складної теми — все дуже просто, але водночас дуже глибоко і такими простими мазками зроблено все. Світлотінь, де теплі, де холодні тони, де річка — тут усе зрозуміло. Незрозумілих моментів практично навіть бути не може. Бо навіть тут, де в тіні фігура, ми можемо все розгледіти. Підходимо до такої роботи, яка була однією з його дуже улюблених тем. Це, по-перше, осінь, а по-друге, ця скалка, яку дуже багато художників пробували малювати, але так, як Бокшай її малював, до цих пір ще ніхто не перевершив», — розповів онук.
Особливе місце у творчості Йосипа Бокшая посідає сакральне мистецтво. Він розписував храми й каплиці у містах та селах Закарпаття.
Один із храмів Ужгорода, де роботи Бокшая можна побачити не на полотні, а безпосередньо на стінах, — Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор. А поруч розташована єпископська резиденція. Її каплицю митець повністю розписав у 1927 році.
Єпископська каплиця Успіння Пресвятої Богородиці Хрестовоздвиженського катедрального собору в Ужгороді. Суспільне Ужгород/Рената Яцко
Це місце у храмі має особливе значення, каже священник Владислав Ігнатишин.
«Це перше приміщення єпископської резиденції, яке було повернуто за часів владики Мілана Шашика після того, як була легалізована наша церква. Тобто ця каплиця для нас є ексклюзивом не лише з мистецької, а й з історичної точки зору — для нашої помісної церкви. Зазвичай ця каплиця сьогодні є таким осередком приватних роздумів і молитви архієрея Мукачівської греко-католицької єпархії», — розповів священник.
«Це була людина віруюча. Він народився у родині священника, тому, коли ми, наприклад, дивимося на ці два розписи, бачимо, що Йосип Бокшай дуже добре розуміє вчення церкви і ніколи від цього не відмовлявся. Треба сказати, що величезну частину його творчості було присвячено саме церковному мистецтву», — розповів ректор Закарпатської академії мистецтв Михайло Приймич.
А от нові технології Бокшай сприймав непросто, пригадує його учень Іван Ілько.
«Я знав, що він не любить машин. І я з шофером домовився, що буде хвіртка, коли я буду виходити. Я знав, що він у машину не сяде. Ми припаркували машину так, відкрили дверцята, і через хвіртку заштовхали Бокшая в машину. Він перелякався, але якось сів. А далі від Тячева до Рахова весь час молився. Після того він зі мною два тижні не говорив», — ділиться Іван Ілько.
Ректор Академії мистецтв Михайло Приймич каже: мистецька спадщина Бокшая не залишилася в минулому. Його принципам рисунку, живопису та роботи з пейзажем продовжують навчати й нині.
«Коли ми говоримо про сьогодні, то очевидно, що уявити сучасного художника без вивчення принципів рисунку та розуміння принципів живопису неможливо. Такий пейзаж, як створений Бокшаєм, фактично є презентацією або іконою Закарпаття, переданою через колір і композицію. Він фактично канонізував закарпатський пейзаж», — розповів Михайло Приймич.
Минуло 135 років від дня народження Йосипа Бокшая. Художник прожив 84 роки. Він помер 19 жовтня 1975 року. Поховали його на Кальварії — найстарішому кладовищі Ужгорода.
