За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Волонтер, батько Героя Небесної Сотні Володимир Голоднюк. Фото: Суспільне Тернопіль
Я вам, мабуть, не відкрию таємницю, що розслідування та покарання злили. Поясню чому. Останній раз це було, коли відпустили шістьох "беркутівців". Всупереч закону, зґвалтувавши Феміду, їх примусово переправили з одного слідчого ізолятора в інший, в суді під прикриттям, без свідків, розглянули справу й випустили їх. І знову прикрилися благими намірами, тобто, що будуть обмінювати полонених. Я вважаю, що полонених треба обмінювати, бо я теж батько, але я вважаю, що є закон. Це було зроблено напередодні завершення розслідування злочинів проти Майдану. Треба було поставити крапку в цьому розслідуванні, покарати цих злочинців і тоді, коли злочинців уже покараних, засуджених законом, коли вони матимуть вже велику вагу — тоді їх обміняти на велику кількість наших полонених.
Кореспондентка Богдана Савицька і волонтер Володимир Голоднюк. Фото: Суспільне Тернопіль"Цю війну повинно закінчити наше покоління. Не закінчити, а перемогти в ній"
З війною суспільство, можливо, трішки призабуло всі ці події, які передували війні. На вашу думку, що має зробити суспільство в цій ситуації, аби "Справи Майдану" продовжували розслідувати, аби це все не забулося й винні понесли покарання?
"Справи Майдану" злиті. Зараз повторювати розслідування недоцільно. Ми зараз маємо таку велику кількість втрат. Треба зробити висновки, де ми зробили помилки і більше в жодному разі, ні під яким соусом, ні під тим, що тебе підкупили гречкою на виборах, ні під тим, що ти подивився якийсь цікавий серіал, треба дуже серйозно ставитися до своїх дій, свого вибору і тоді ніколи не повториться те, що вже відбулося. Воно відбулося, воно в минулому, мою дитину вже не повернути, не повернути так само 107 майданівців, які загинули й не вернути десятки, а можливо й сотні тих, хто поліг, захищаючи нашу державу.
Волонтер, батько Героя Небесної Сотні Володимир Голоднюк. Фото: Суспільне Тернопіль
Не маємо права ми дати собі розслабитися, не маємо. В мене ростуть ще двоє маленьких дітей — син і донечка, я хочу, щоб вони не воювали, от не хочу я цього. Я думаю, що цю війну повинно закінчити наше покоління. Не закінчити, а перемогти в ній. Звичайно, що мене болить, звичайно я інколи переглядаю відео, фотографії і згадую, плачу, плачу вживу, але я намагаюся, щоб цього ніхто не бачив. Минуло 10 років, воно не перестає боліти. Це мій біль, моя кров.
