За інформацією: Суспільне Тернопіль.

Богдан Брич. Суспільне Тернопіль
«Коли відбувалась Революція Гідності, це просто був прояв такого громадянського сильного суспільства, яке потрібне для успішної держави. Люди, які прийшли на Майдан, вони проявили свою громадянську позицію в тому, що вони, в принципі, не вирішили це просто опустити. Вони взяли на себе відповідальність діяти», — розповідає учасниця Революції Гідності Анастасія Шептицька.

Анастасія Шептицька. Суспільне Тернопіль
«Це був правильний вибір саме молоді, яка хотіла прогресувати і розвиватися», — каже учасник Революції гідності Віктор Мартинюк.

Віктор Мартинюк. Суспільне Тернопіль
«Гідність — це є таке почуття, коли ти не лицеміриш. Коли ти говориш те, що можеш. Фактично майдан, як із давніх часів, це вічева площа, на якій відбувалися всі основні заходи. Здебільшого це було місце, де ухвалювали певні рішення, в старі часи. Тобто тут люди мали б можливість висловити свою думку. Майдан став центром і нашої революції 90-го року. І одним з її організаторів тут в Тернополі був я. Напевно, з цієї революції все розпочалося. Вона стала першим мирним протестом. І напевно дала початок тій справі, що ця акція мирного спротиву потім продовжувалася в процесі кількох революцій. Інші революції — був певний спротив щодо певних дій, щодо несправедливості. І фактично люди до них долучалися, як активні учасники, продемонструвати свою позицію», — зазначає учасник Революції гідності Тарас Гребеняк.

Тарас Гребеняк. Суспільне Тернопіль
«Помаранчева революція 2004 року мала мирний, короткочасний успішний характер. Я, як медик, виїжджала туди і працювала в медичних пунктах, тому що тоді було холодно. Українці вибирають холодний період для протестів. Коли я, будучи на Майдані, зустрічала молодих людей, студентів, свідомих, які знали декілька мов, які зробили свій вибір, я, звичайно, була дуже рада тому, що ці люди мають будувати своє майбутнє», — каже волонтерка Оксана Гопанюк.

Оксана Гопанюк. Суспільне Тернопіль
«На той момент перед Майданом, фактично, Тризуб був одною з найсильніших націоналістичних організацій щодо здійснення вуличної політики. Особисто я долучився до націоналістичної організації Тризуб в 2006 році. Ми структура, яка була координована, яка була вишколена. Ми готували весь цей час період Майдану. Ми не просто сиділи десь на по барикадах, а ми тренували всіх своїх людей, ми займалися їхнім екіпіруванням», — розповідає учасник Революції Гідності Василь Лабайчук.

Василь Лабайчук. Суспільне Тернопіль
«21 листопада в місті Тернопіль на Театральному майдані ми всі зібралися і почали висловлювати свої незадоволення і претензії діючій владі на той час», — зазначає учасник Революції гідності Віктор Мартинюк.
«21 листопада, коли почалася Революція Гідності, тоді я була студенткою. Мені було 16-17 років. Все починалося доволі мирно. В нас було оточення за межами нашого навчального закладу, ми спілкувалися з нашими друзями, і коли вже назрівав в інформаційному полі момент, що потрібно виходити на Майдан… було просто таке відчуття, що ми маємо приєднатися.

Анастасія Шептицька з студентами під час Революції Гідності в Тернополі Архів Анастасії Шептицької

Анастасія Шептицька з студентами під час Революції Гідності в Тернополі Архів Анастасії Шептицької
І перший раз коли ми йшли на Майдан, об’єдналися всією групою і просто втекли з пар. Зараз, коли я аналізую ці події, я розумію, що в той час ми не до кінця усвідомлювали всіх наслідків, всіх передумов євроінтеграції. Вже потім, коли почали більше цікавитися тим, то більше виникли суть цього питання», — каже учасниця Революції гідності Анастасія Шептицька.
Пам’ятаю день, коли побили студентів
«У 2013 році, коли Янукович відмовився від вектору нашої країни на Європу, я поїхав на Майдан, як тисячі і мільйони наших співгромадян. Пам’ятаю той день, коли побили студентів. Я тоді був на Майдані, але вночі поїхав до свого товариша додому поїсти, трохи відпочити. Вранці приїхали на Майдан, там вже дізналися, що побили студентів, почали люди підтягуватися, звозили все, хто що міг. Якісь намети ми почали організовувати, штаби», — розповідає учасник Революції Гідності Богдан Брич.
«Після побиття студентів в Тернополі на Театральному майдані зібралися люди, ми всі теж зібралися. Тоді умовно від всіх політичних сил і небайдужих громадян створився такий Штаб національного спротиву. Цей час безперервно в Тернополі був повний майдан. В нас була імпровізована сцена, там були мікрофони, де люди зустрічалися, обмінювались інформацією, новинами, обговорювали багато необхідних речей, подавали необхідну, правдиву інформацію.
У грудні ми фактично зайшли в приміщення обласної ради, адміністрації на сьомий поверх в кабінети голови обласної адміністрації, в кабінети заступників. Ми їх очікували вже там. Вони були відчинені дивним чином. Ми зайшли, сіли на кріселка, на диванчик і просто їх очікували. Я взяв телефон з тризубом, подзвонив в адміністрацію президента. Перший раз там трубки ніхто не взяв. Другий раз взяли. Ми їм сказали, що голови на місці немає, а ми на місці є, якщо їм буде щось потрібно, щоб до нас зверталися.
В Тернопільській області ми щодня відправляли більше п’яти автобусів людей до столиці і, відповідно, приймали їх з там назад. Відправляли їм продукти, теплий одяг, необхідні засоби для обігріву, буржуйки», — каже учасник Революції гідності Віктор Мартинюк.
«Під час Революції Гідності я здебільшого перебував в Києві. Фактично займався сприянням діяльності самооборони. Був дотичний до самого поняття творення самооборони Майдану. Ми співпрацювали з діаспорою по фінансовій допомозі на те, щоб можна було прохарчувати людей, забезпечити їм певні предмети побуту», — розповідає учасник Революції гідності Тарас Гребеняк.
День, коли мене поранили, був мої другим днем народження
«Коли тодішній режим вирішив зачищати Майдан, довелося долучитися до моїх побратимів, які безпосередньо брали участь у боях з Беркутом. Звісно, в цих всіх боях багато хто отримав якісь поранення. Дуже багато людей отримали отруєння хімічними речовинами, якими нас травили. Дехто з наших побратимів загинув», – зазначає учасник Революції Гідності Василь Лабайчук.
«Найбільше мені запам’ятався день, коли мене поранили. Це був мій другий день народження. Коли на розі Інститутської і Кріпосного провулку в мене влучила куля. Я був в старій військовій металевій касці. Так потім її і не знайшов. Я втратив свідомість на якийсь час, потім мене занесли в швидку. Потім лікарня, операція, реабілітація. Мене поранили в голову, було кульове поранення в голову», — каже учасник Революції Гідності Богдан Брич.

Богдан Брич під час Революції Гідності в Києві Архів Богдана Брича

Богдан Брич під час Революції Гідності в Києві Архів Богдана Брича

Богдан Брич під час Революції Гідності в Києві Архів Богдана Брича
«В 2014 році я теж працювала медиком на Майдані на різних локаціях. Медиків не було. Київські медики приходили на ніч, ночували. А вдень люди працювали і не було кому. Оскільки я мала графік роботи ургенції, чергувань, я собі могла дозволити на тиждень часу поїхати на Майдан і вдень надавати допомогу.
Ходила з медичною сумкою і дивилася, що кому потрібно, якісь мікротравми, направляла. Справжнє волонтерство почалося після Революції Гідності, коли на Майдані було багато жертв, коли ці жертви просто неймовірні були на той час в нашій спокійній державі. Багато медицини, яка були на Майдані, ми потім збирали в невеликі пакуночки і відправляли хлопцям прямо з Майдану на Луганську, Донецьку область», — розповідає волонтерка Оксана Гопанюк.
Ми йшли боронити демократію
«Ми йшли боронити демократію, боронити правду і справедливість. Так, ми не мали зброї, але ми було озброєні духом. Ця Революція Гідності дала ключовий поштовх для того, щоб ми змогли далі боротися, бо ми розуміли, що Росія не заспокоїться і все це було інспіровано на території України Росією. В них був свій план для цього.
Тому в 2014 році почалася практично війна Росії проти України, війна на знищення. Ми там на Майдані заклали цей дух братерства, дух єдності, який потім переріс в наше АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то люди вже знали, що робити і йшли в Збройні сили України і далі боронять нашу неньку», — каже учасник Революції Гідності Богдан Брич.
«Революції стояли на тому, що вони давали можливість висловлювати свої думки. Тому відстояти своє право на слово — це є поняттям гідності. Звичайно, що гідність це також і пам’ять про тих людей, які віддали за нас своє життя», — розповідає учасник Революції Гідності Тарас Гребеняк.


Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

