За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
Протягом тижня, із 9 по 15 листопада 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 23 військовослужбовців із Вінницької області, який віддав життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Анатолій Богатчук
Анатолій Богатчук. Самгородоцька сільська громада
Анатолій Богатчук проживав у селі Йосипівка на Вінниччині, повідомили у Facebook Самгородоцької сільської громади.
Чоловіка понад рік вважали безвісти зниклим, поки ДНК-експертиза не підтвердила, що оборонець загинув 9 лютого 2025 року біля села Зеленівка на Донеччині.
Анатолій Козинятко
Анатолій Козинятко. Ямпільська міська рада
Анатолій Козинятко народився 9 травня 1982 року, повідомили у Facebook Ямпільської міської ради. Чоловік проживав у Ямполі на Вінниччині.
Оборонець мав звання солдата та служив номером обслуги механізованого взводу.
Анатолій загинув 26 грудня 2023 року поблизу Роботиного на Запоріжжі. Чоловіка майже три роки вважали безвісти зниклим.
Андрій Гасан
Андрій Гасан. Тульчинська РДА
Андрій Гасан народився 6 липня 1968 року та проживав у селищі Томашпіль на Вінниччині, розповіли на сайті Тульчинської РДА.
Чоловіка призвали до війська у травні 2022 року. Андрій мав звання сержанта та був механіком-водієм у заставі прикордонної служби.
Оборонець загинув 4 травня 2024 року поблизу Красногорівки на Донеччині. За інформацією РДА, його понад два роки вважали безвісти зниклим.
Владислав Антонюк
Владислав Антонюк. Барська міська рада
Владислав Антонюк народився 1995 року у селі Чемериси-Барські на Вінниччині, розповіли на Facebook-сторінці Барської міської ради.
Чоловік служив водієм-мотористом понтонно-мостового батальйону у 70 окремій бригаді підтримки.
На початку жовтня 2026 року Владислав дістав поранення поблизу Богодарівки на Харківщині. Оборонець помер 10 листопада 2026 року під зупинки серця у клінічній лікарні «Свято-Михайлівська» в Києві.
14 листопада 2026 року Владислава Антонюка поховали в селі Балки на Вінниччині. Йому був 31 рік.
Володимир Кушнір
Володимир Кушнір. Томашпільська громада
Володимир Кушнір народився 28 липня 1997 року в селі Комаргород на Вінниччині, розповіли на сайті Томашпільської громади.
Після закінчення місцевої школи навчався у Київському коледжі комп’ютерних технологій та економіки Національного авіаційного університету, де здобув спеціальність техніка-технолога. Згодом продовжив навчання у вищому навчальному закладі, а пізніше отримав диплом за спеціальністю «галузеве машинобудування».
У листопаді 2017 року Володимир став до лав Збройних Сил України, проходив строкову військову службу та брав участь в антитерористичній операції. Після повернення працював в Одесі та продовжував здобувати освіту.
У червні 2022 року Володимир добровольцем став на захист рідної Батьківщини. Служив старшим солдатом, командиром першого розрахунку протитанкового взводу 2 механізованого батальйону.
«Бойовий шлях захисника пролягав через найгарячіші ділянки фронту: Донеччину, Херсонщину, Миколаївщину, Покровський напрямок, Курщину та інші рубежі боротьби. У боях отримав поранення та контузію, однак продовжував виконувати свій військовий обов’язок. За мужність, героїзм і відданість військовій присязі неодноразово нагороджувався відзнаками та грамотами», — повідомили у громаді.
На початку 2025 року Володимир зник безвісти на фронті, його майже два роки вважали безвісти зниклим. ДНК-експертиза підтвердила, що оборонець загинув 13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дар’їно Курської області РФ. Йому було 27 років.
Володимира Кушніра поховали 10 листопада 2026 року в Комаргороді на Вінниччині. В оборонця залишилися мама Алла Дмитрівна, батько Микола Дмитрович, сестра Ольга, бабуся Валентина Михайлівна, рідні та близькі.
Володимир Луканюк
Володимир Луканюк. Олександр Коломієць/Facebook
Володимир Луканюк народився 30 липня 1973 році на Івано-Франківщині, повідомив у Facebook виконувач обовʼязків голови Ладижинської громади Олександр Коломієць.
Чоловік закінчив Богородчанське середнє професійно-технічне училище, отримав спеціальність електрогазозварника. Пізніше опанував водійську справу, а також пройшов строкову службу.
Із 2016 року Володимир працював на Вінницькій птахофабриці старшим оператором котельні у філії Комунального комплексу.
«За межами роботи на нього чекали найдорожчі люди, його дім, його мирне життя і власна пасіка. Бджільництво було найбільшим життєвим захопленням Володимира. Він дуже любив і поважав цих малих і працьовитих комах. І з часом захоплення переросло у справжнє покликання: Володимир виготовляв цілющі медові суміші, пригощав усіх смачним медом», — розповіли в громаді.
У перші дні повномасштабного вторгнення РФ Володимир Луканюк добровільно долучився до Сил оборони України. Чоловік служив старшим стрільцем-оператором десантно-штурмової роти Збройних Сил України, мав звання старшого матроса.
Від початку 2025 року оборонця вважали безвісти зниклим, поки ДНК-експертиза не підтвердила, що Володимир загинув 8 лютого 2025 року поблизу Андріївки на Донеччині.
12 листопада 2026 року Володимира Луканюка поховали у Ладижині на Вінниччині.
Денис Павлов
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Денис Павлов. Стрижавська громада
Денис Павлов народився 7 червня 1993 року Мізяківських Хуторах на Вінниччині, розповіли на сайті Стрижавської громади. Він закінчив місцеву середню школу, після чого вступив до Жмеринського залізничного технікуму.
У 2016 році підписав контракт із 1 окремою танковою бригадою, де служив механіком-водієм. У 2019 році його перевели на посаду навідника міномета. Денис служив в Авдіївці на Донеччині.
За інформацією громади, пізніше Денис Павлов служив у 141 окремій механізованій бригаді старшим водієм відділення у стрілецькій спецроті «Шквал».
Чоловік помер 3 листопада 2026 року на Дніпропетровщині.
Дениса Павлова поховали 9 листопада 2026 року в Мізяківських Хуторах. В оборонця залишився брат Дмитро із родиною
Ігор Гоца
Ігор Гоца. Тульчинська РВА
Ігор Гоца народився 11 травня 1973 року в селі Студена на Вінниччині, повідомили на сайті Тульчинської РВА.
До того, як долучитися до війська, чоловік працював у «Львівтеплоенерго».
«Ігор Федорович працював на підприємстві водієм. Професійно та старанно виконував свої обов’язки, був відповідальним і сумлінним працівником, якого щиро поважали колеги», — розповіли у підприємстві.
Чоловік служив прикордонником. У вересні 2026 року Ігор зник безвісти, а за два місяці підтвердили, що він загинув 5 вересня 2026 року біля Малої Вовчі на Харківщині.
Ігоря Гоцу поховали 11 листопада 2026 року в Студеній на Вінниччині.
Ілля Слободяник
Ілля Слободяник. Тростянецька селищна рада
Ілля Слободяник народився 2 серпня 1992 року в Китайгороді на Вінниччині, повідомили на сайті Тростянецької селищної ради.
У війську чоловік служив розвідником-санітаром у 71 окремій єгерській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Ілля загинув 12 листопада 2024 року поблизу Красного Яру на Донеччині.
Чоловіка поховали на кладовищі у Китайгороді 12 листопада 2026 року. В оборонця залишилися мати та сестра.
Микола Давиденко
Микола Давиденко. Вінницька міська рада
Микола Давиденко народився 2 жовтня 1979 року в Києві. Ще в ранньому дитинстві втратив матір. У вихованні хлопчика батькові допомагали рідні. Дитинство Миколи минуло на Полтавщині.
Після закінчення Покрово-Богачанської середньої школи Хорольського району він продовжив навчання у професійно-технічному училищі села Войниха Лубенського району.
Здобувши освіту, повернувся до Києва, де майже все цивільне життя працював водієм у сфері пасажирських перевезень.
Свій перший бойовий досвід Микола Давиденко здобув у зоні проведення Антитерористичної операції. Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році знову долучився до Сил оборони України, а родина чоловіка переїхала до Вінниці.
Микола Давиденко служив у званні молодшого сержанта у складі 14 бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона Калина». Виконував бойові завдання на Запорізькому та Покровському напрямках.
За інформацією міської ради, під час служби військовослужбовець зазнав важкої мінно-вибухової травми, внаслідок якої отримав контузію та втратив слух на одне вухо. Попри поранення, продовжив службу.
За мужність і самовідданість під час захисту України Миколу Давиденка відзначили низкою нагород, серед яких медаль «Червона Калина» та нагрудний знак «Знак пошани».
31 жовтня 2026 року військовослужбовець загинув у бою поблизу міста Білозерське Покровського району Донецької області. Йому було 47 років.
Миколу Давиденка поховали 12 листопада 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Микола Дзісь
Микола Дзісь. Барська міська рада
Микола Дзісь народився 1970 року, повідомили на сайті Барської міської ради.
Чоловік служив водієм відділення інженерних робіт у 1 прикордонному загоні ДПСУ, прикордонній бригаді «Гарт».
Оборонець загинув 11 листопада 2026 року під час виконання завдання поблизу Бригадирівки на Харківщині. У Миколи залишилися дружина, рідні та близькі.
Михайло Захарчук
Михайло Захарчук. Олег Літвіненко/Facebook
Михайло Захарчук народився 15 березня 1994 року та проживав у селі Клекотина на Вінниччині, повідомив у Facebook голова Мурафської громади Олег Літвіненко.
Чоловік мав звання сержанта.
Михайло Захарчук загинув 7 листопада 2026 року у Павлограді на Дніпропетровщині.
Оборонця поховали 11 листопада 2026 року.
Михайло Яцишин
Михайло Яцишин. Іллінецька міська громада
Михайло Яцишин народився 30 жовтня 1992 року та проживав у селі Василівка на Вінниччині, повідомили у Facebook Іллінецької міської громади.
Оборонець мав звання солдата. Чоловік загинув 9 червня 2026 року біля Піддубного на Донеччині. Йому було 33 роки.
В Михайла залишилися мати Катерина Михайлівна, дружина Ніна, донька Анна та рідні.
Олександр Безсонов
Олександр Безсонов. Гайсинська міська рада
Олександр Безсонов народився 5 жовтня 1972 року та проживав у селі Бубнівка на Вінниччині, повідомили у Facebook Гайсинської міської ради.
Чоловік мав звання сержанта.
Оборонця понад рік вважали безвісти зниклим, поки ДНК-експертиза не підтвердила, що Олександр Безсонов загинув 8 квітня 2025 року в Курській області РФ.
Петро Коваль
Петро Коваль. Шаргородська громада
Петро Коваль народився 6 червня 1967 року та проживав у селі Носиківка на Вінниччині, розповіли на сайті Шаргородської громади.
Вперше чоловік захищав Україну на фронті в роки АТО/ООС, із перших днів повномасштабного вторгнення РФ знову долучився до війська.
Петро мав звання старшого солдата. Оборонець загинув 2 листопада 2026 року біля Червоного Яру на Запоріжжі.
Петра Коваля поховали 14 листопада 2026 року в Носиківці.
Роман Пасічник
Роман Пасічник. Липовецька міська рада
Роман Пасічник народився 14 листопада 1978 року в Липовці, повідомили у Facebook Липовецької міської ради.
Після закінчення школи здобув професію тракториста у Зозівському ПАЛ, працював різноробочим у місцевому колгоспі та на Вінницькому електроламповому заводі. Згодом його родина переїхала до села Лукашівка.
Романа призвали до війська у листопаді 2025 року. Він служив стрільцем-зенітником у батальйоні територіальної оборони.
Оборонець загинув 24 червня 2026 року поблизу Лимана на Донеччині.
Романа Пасічника поховали в селі Лукашівка на Вінниччині 9 листопада 2026 року.
Роман Редько
Роман Редько. Тростянецька селищна рада
Роман Редько проживав у селі Капустяни на Вінниччині, повідомили у Facebook Тростянецької селищної ради.
Оборонець був головним сержантом танкової роти у 41 окремій механізованій бригаді. Чоловік загинув 16 вересня 2024 року біля Кремʼяного Курської області РФ.
Роману було 34 роки.
Руслан Трачук
Руслан Трачук. Шпиківська громада
Руслан Трачук народився 13 вересня 1994 року та проживав у селі Рахни-Лісові, розповіли на сайті Шпиківської громади.
Оборонець служив оператором безпілотних літальних комплексів.
Чоловік загинув 5 листопада 2026 року через атаку російського дрона поблизу Новоолександрівки на Дніпропетровщині.
Сергій Зеленько
Сергій Зеленько. Погребищенська міська рада
Сергій Зеленько народився 13 квітня 1975 року та проживав у Погребищі, розповіли на сайті Погребищенської міської ради.
Чоловік служив кулеметником у відділенні охорони 433 окремого полку безпілотних систем імені Героїв Крут. Сергій мав звання солдата.
Чоловік помер 6 листопада 2026 року в клініці гастроентерології Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» у Києві через гостру серцево-судинну недостатність, гіповолемічний шоккритичний загрозливий життю стан, що виникає внаслідок різкого зменшення об’єму циркулюючої крові (ОЦК), через що органи й тканини перестають отримувати достатню кількість кисню та поживних речовин.
Сергія Зеленька поховали 13 листопада 2026 року в Погребищі.
Сергій Ільков
Сергій Ільков. Вінницька міська рада
Сергій Ільков народився 1 серпня 1987 року. Дитинство та юність провів у Вінниці, де закінчив школу №26 і будівельний технікум за спеціальністю «технік-будівельник».
Працював у підприємствах газової галузі, зокрема у структурах «Вінницягазбудсервіс», «Газпостачсервіс» та Вінницькій філії ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Сергій Ільков із позивним «Альф» долучився до війська у квітні 2023 року. Служив у 148-й окремій артилерійській бригаді Десантно-штурмових військ. Розпочинав службу піхотинцем, згодом став майстром безпілотних літальних апаратів. Разом із побратимами обороняв позиції на Покровському напрямку. За службу отримав бойові відзнаки.
Оборонець загинув у квітні 2026 року на Дніпропетровщині.
Сергія Ількова поховали 11 листопада 2026 року Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Сергій Михайлов
Сергій Михайлов. Якушинецька громада
Сергій Михайлов народився 6 квітня 1983 року в місті Чорногорськ Красноярського краю, розповіли у Facebook Якушинецької громади.
Коли Сергієві виповнилося три роки, разом із батьками та сестрою він переїхав до села Дашківці на Вінниччині, яке стало для нього рідним домом.
Навчався Сергій у Дашковецькій школі, де провів одинадцять років свого дитинства та юності. Після закінчення школи вступив до Гущинецького професійно-технічного училища, де здобув професію автомеханіка.
У 21 рік Сергій створив власну сім’ю. Разом із дружиною виховував двох дітей — сина Івана та доньку Аллу.
До служби, чоловік працював на приватних підприємствах, займався ремонтом та обслуговуванням тягачів.
У вересні 2025 року Сергія призвали до війська. Оборонець служив у 88 окремому батальйоні морської піхоти.
Чоловік загинув 8 квітня 2026 року біля Матяшевого на Донеччині.
Сергія Михайлова поховали 7 листопада 2026 року в Дашківцях на Вінниччині.
Сергій Момотюк
Сергій Момотюк. Тульчинська РВА
Сергій Момотюк 28 січня 1985 року та проживав у Піщанці на Вінниччині, розповіли у Facebook Тульчинської РВА.
Чоловік мав звання солдата та служив кулеметником у взводі вогневої підтримки батальйону ТрО.
Сергій загинув 4 листопада 2026 року поблизу Лимана на Донеччині. Йому був 41 рік.
Сергій Яковенко
Сергій Яковенко. Калинівська міська рада
Сергій Яковенко народився 2 січня 1984 року у Вінниці, розповіли на сайті Калинівської міської ради.
У Вінниці закінчив загальноосвітню школу № 9, а згодом продовжив навчання у Гущинецькому вищому професійному училищі № 32, де здобув професію водія. Строкову військову службу проходив у Львові.
До початку повномасштабної війни працював на ТОВ «Грін Кул» у Вінниці.
Сергія призвали до війська у лютому 2026 року. Із червня 2026 року його вважали безвісти зниклим, поки судово-медична експертиза не підтвердила його загибель.
У Сергія Яковенка залишилися батьки, дружина, двоє синів, донька та сестра.
Чоловіка поховали 11 листопада 2026 року в Глинську, де проживають батьки оборонця.
