За інформацією: Суспільне.
Почесний донор України, військовослужбовець Олексій Пацюк. Тетяна Рожновська/Суспільне Ужгород"Я майстер-сержант, головний сержант підрозділу. Класична військова кар'єра, як-от кажуть. В армії вже понад 20 років. На війні — з 2014-го. Майданівець. Просто не люблю, коли важливі події відбуваються без мене".
Коли в Олексія вихідні, він зазвичай приїжджає до батька:
"Матір померла два роки тому. Приїжджаю батька провідати. Він у мене на господарстві тепер".
Уперше військовослужбовець здав кров, коли завагітніла дружина:
"Я дізнався, що майбутньому батьку треба піти й здати одну дозу крові — про всяк випадок, якщо з дружиною щось, не дай Боже, трапиться під час пологів. І мій батько, до речі, сказав: "Я здам замість тебе". А я відповів: "Я хочу сам вперше в житті спробувати, як це". Був 2003 рік, мені 28 років — і до того моменту я жодного разу не був донором. Тож здав кров, мені наклали пов'язку, вийшов… І стало якось так цікаво, так легко на душі. Мені це настільки сподобалося, що я почав здавати кров регулярно. Як тільки минають два місяці й з’являється можливість — йду здавати кров".
Олексій Пацюк отримує посвідчення почеснго донора України. Фото з особистого архіву Олексія Пацюка
У квітні 2025 року чоловік отримав посвідчення почесного донора на базі Закарпатського обласного донорського центру.
"Статус і звання "Почесний донор України" в Закарпатській області мають близько трьох тисяч людей. Після того як чотири й більше разів здали кров або її компоненти, вони отримують посвідчення, в якому фіксуються всі здавання крові. Коли кількість донацій досягає 60, подають документи для оформлення статусу почесного донора", — розповідає в. о. директорки КНП "Закарпатська обласна станція переливання крові" Мирослава Хрипак.
За її словами, щодня до центру приходить від 20 до 100 людей. Донор має право здавати кров раз на 60 днів:
"Частіше цього робити не можна, тому бувають різні ситуації. Якщо донори, яких ми викликаємо, не приходять, то ми самі, працівники, здаємо кров, щоб забезпечити компонентами медичні заклади. Компоненти крові потрібні завжди. Вони необхідні для лікування як цивільних, так і військових. Чимало людей свідомо приходять здавати кров, бо бачать, що відбувається на сході країни. Вони навіть запитують, чи справді їхню кров передадуть туди. Тож ми спеціально писали на гемаконах, що ця кров призначена саме для сходу".
В. о. директорки КНП “Закарпатська обласна станція переливання крові” Мирослава Хрипак. Тетяна Рожновська/Суспільне Ужгород"Практично весь час я був у Донецькій області. Дуже добре знаю все від Маріуполя до Краматорська, Дружківки та Часового Яру — усе там об’їздив. Під час перебування в зоні бойових дій часто бачив поранення й великі крововтрати у хлопців. Мені здається, відсотків 90 загиблих — саме через втрату крові. Тому кров дуже важлива, але не завжди є змога її привезти чи швидко дістатися до запасів донорської крові. Через це практикували навіть прямі переливання, які нерідко рятували життя. Йде бій, стрілянина буквально за десятки чи сотні метрів від тебе, а людині терміново треба кров. Медик кричить: "Лягай!". Так, є заборони, є якісь правила. Але в такі моменти нема правил, там ідеться про життя", — наголошує Олексій Пацюк.
Олексій Пацюк із побратимами. Фото з особистого архіву Олексія Пацюка
Мирослава Хрипак каже, сама процедура здавання крові триває 30 хвилин:
"Після неї отримуєте повний чекап: ви знаєте свій рівень гемоглобіну, групу крові, резус-фактор. Вашу кров також обстежують на чотири інфекції. Це все безплатно. А ще вам надається додатковий день відпочинку: день здачі крові плюс ще один день, який можна використати протягом року. Ми також пригощаємо донорів смачним чаєм із булочкою та видаємо грошову компенсацію на обід".
Почесний донор України, військовослужбовець Олексій Пацюк. Тетяна Рожновська/Суспільне Ужгород"Хтось мені казав, що заслужених донорів, які здали кров понад сто разів, насправді дуже мало. Якщо я, може, дотягну до цього рівня, то сам побачу, як воно. Кажуть, щороку до Дня донора їх запрошують на аудієнцію до Президента України. Певно, таких людей небагато в Україні. Мені дуже цікаво, це для мене вже своєрідний стимул. Я нікому й ніколи не нав'язую своєї думки. Можна скільки завгодно переконувати людину, що три твої донації рятують комусь життя. Але якщо вона не хоче здавати кров, то не піде. Мені здається, це має йти зсередини, від душі", — каже Олексій Пацюк.
