За 60 років Луцькому національному технічному університету є що згадати. За цей час університет змінився до невпізнання: зростав, відкривав нові факультети, створював сучасні лабораторії, розширював міжнародну співпрацю та випускав покоління фахівців. Та найбільше його багатство – це люди.
Саме вони пам’ятають студентські жарти, курйозні випадки, безсонні ночі заради науки, перші перемоги, доленосні зустрічі та історії, яких не знайдеш в архівах, офіційних документах чи університетських літописах, йдеться на сайті університету.
До 60-річчя ЛНТУ зібрали спогади людей, які присвятили університету десятки років свого життя. Це можливість на мить повернутися туди, де все починалося, і згадати не офіційні події, а моменти, які й сьогодні викликають усмішку чи щем у серці.
Читати ще: В ЛНТУ відбулася церемонія вручення відзнак з нагоди 60-річчя вишуПрофесор кафедри логістики та підприємництва Любов Григорівна Ліпич стояла біля витоків розвитку економічного факультету. Вона стала першою жінкою, яку залучили до управлінських процесів університету в той час, коли керівні посади традиційно обіймали чоловіки. Її історія про те, як викладачі разом зі студентами буквально будували майбутнє університету.
«Часто згадую той період, коли університет і економічний факультет фактично формувалися «з нуля» – у постійному русі, змінах і розвитку. Економічний факультет тільки починав розвиватися, тому ми постійно переїжджали, облаштовували нові аудиторії, переносили меблі й навчальні матеріали. До цієї роботи активно долучалися студенти – разом із нами вони створювали новий навчальний простір.
Особливо запам’ятався переїзд на проспекті Волі. Я запропонувала студентам вибір: спочатку лекція чи перенесення меблів. Вони без вагань обрали лекцію. Для мене це стало показовим моментом – попри всі труднощі, вони щиро прагнули знань.
Серед тих студентів були й Олександр Положинський, який згодом став відомим музикантом і нині є хедлайнером 60-річчя ЛНТУ, а також директор «Сім23» Олег Мерченко. Пізніше ми переїжджали вже на вулицю Ковельську. Кожна студентська група отримувала свій обсяг роботи, і я як декан особисто контролювала виконання. Було по-різному: дехто працював сам, а дехто, з гумором і винахідливістю, навіть залучав сторонніх людей, щоб швидше впоратися із завданнями.
Коли згадую той час, передусім бачу студентів, які дорослішали разом з університетом».
Читати ще: «Розвиток, який не зупинити»: випускники ЛНТУ отримали омріяні дипломи. Фото
Завідувач кафедри будівництва та інфраструктурної інженерії Ольга Анатоліївна Ужегова знає ЛНТУ одразу з двох сторін – спочатку як студентка, а згодом як викладач. Саме тому її спогади особливо атмосферні: у них є студентська романтика, гумор і той дух університету, який не змінюється десятиліттями.
«Із теплом згадую свої студентські роки в нашому університеті… Після першого курсу, як і сьогодні, у нас була геодезична практика. Нам дуже пощастило, що вона проходила на Світязі, де тоді якраз розбудовувалася університетська база. Ми жили просто на її території – у наметах, самі готували їжу, купалися в озері, плавали на острів, а вечорами збиралися разом і влаштовували дискотеки. Це був один із найромантичніших періодів студентського життя.
Поруч із базою жила сім’я єгеря, а їхня корова часто заходила на нашу територію. Одного разу вона з’їла з каструлі щойно зварену картоплю з тушонкою, яку студенти приготували на вечерю. Тож черговим довелося терміново вигадувати нове меню. Це було літо 1979 року».
Ще один спогад Ольги Анатоліївни пов’язаний з лекціями:
«Вищу математику нам викладав доцент Іван Іванович Труш. Тоді студенти ще писали конспекти від руки, а він дуже уважно виводив доведення теорем просто на дошці. Іноді вже на середині пояснення знаходив помилку на самому початку, мовчки стирав усе написане й починав заново.
Ми переглядалися між собою, в аудиторії поступово здіймався шум і сміх. Тоді Іван Іванович обертався до нас і казав: «Час розплати настане!..»
Ця фраза швидко стала справжньою легендою серед студентів, а самі лекції ми згадуємо й сьогодні з усмішкою».
Понад три десятиліття життя старшого лаборанта кафедри будівництва та цивільної інженерії Євгена Андрійовича Січиокна пов’язані з ЛНТУ. Він був свідком того, як університет крок за кроком створював сучасні лабораторії та розширював можливості для навчання і науки. Його спогади – це історія про те, як народжувалися зміни.
«До 2000 року університет відчував гостру нестачу сучасного обладнання, тому практичні заняття часто проводили на мінімальній базі або користувалися технікою сторонніх підприємств.
Переломним моментом стала передача лабораторії від «Волиньпромбут». Завдяки сучасному на той час обладнанню студенти отримали можливість якісно відпрацьовувати практичні навички, а аспіранти – проводити дослідження. Саме тут свого часу працювали майбутні декани факультетів і керівники структурних підрозділів ЛНТУ.
Лабораторія швидко пройшла сертифікацію, почала надавати послуги та приносити університету додаткові кошти на розвиток. Це стало справжнім проривом для кафедри.
Наші студенти були активними, допитливими й завжди прагнули більше. Сьогодні багато з них очолюють великі компанії, а свій професійний шлях розпочинали саме в цій лабораторії».
Професор кафедри маркетингу Валентина Олександрівна Морохова добре пам’ятає свій перший випуск економістів ЛНТУ. За роки викладацької роботи вона випустила сотні студентів, але деякі історії залишаються в пам’яті назавжди. Одна з них – про її першого дипломника, Олександра Положинського.
«З усіх спогадів про студентів найяскравіше мені запам’ятався день вручення дипломів у 1995 році. Серед випускників був і мій перший дипломник – Олександр Положинський.
Усі прийшли на урочистості в класичних костюмах. А Олександр – у піджаку, кедах, із рюкзаком, прикрашеним різними значками. На початку 90-х це виглядало незвично й одразу привертало увагу. Тоді це була просто індивідуальність студента, а сьогодні розумієш: саме таким уже формувався той Положинський, якого знає вся Україна.
Читати ще: У Луцьку на муралі зобразили співака Олександра Положинського
Минуло понад 30 років. І дуже символічно, що нині мій перший дипломник повертається до рідного університету вже не як студент, а як хедлайнер відзначення 60-річчя ЛНТУ».
Доцент кафедри архітектури та містобудування Ярослав Романович Лелик прийшов до ЛНТУ ще тоді, коли університет лише формував свою наукову школу. Він пам’ятає час, коли заради досліджень доводилося їхати нічними дорогами до Львова, а справжній ентузіазм був головною рушійною силою розвитку науки. Його спогад – про людей, які закладали фундамент сучасного університету.
«Університет будують не лише корпуси. Його будують люди, які щодня вкладають у нього свої знання, час і серце. Для мене Віктор Божидарнік був не просто колегою, а людиною, яка відкрила шлях у науку.
Ми познайомилися у 1973 році. Саме він заохотив мене займатися науковими дослідженнями. Тоді в Луцьку ще не було необхідної технічної бази, тому для роботи ми їздили до Львова, де ночами працювали на електронно-обчислювальній машині – з 23:00 до 07:00.
Дорога, безсонні ночі та поїздки моїм «Запорожцем» запам’яталися назавжди. Щоб не заснути за кермом, ми співали, жартували й навіть придумали собі назву – «Райські птахи».
Професор кафедри економіки та міжнародних економічних відносин Надія Терентіївна Рудь згадує період становлення університету як дуже динамічний і насичений подіями час, коли формувалися перші лабораторії, наукові підходи та зв’язки з підприємствами.
«…Студентське життя запам’яталося не лише навчанням, а й курйозними ситуаціями. Під час лекцій в аудиторії № 32 нерідко було чути, як у сусідньому приміщенні триває церковна служба.
Та одного разу сталася справжня пригода. Через напружену ситуацію викладачі та студенти опинилися замкненими в аудиторії. Єдиним виходом було… вікно. Близько двадцяти студентів по черзі вибиралися назовні у бік собору. Сьогодні цей момент згадую з усмішкою на обличчі».
За роки роботи в університеті помічник ректора Тетяна Василівна Яблончук стала свідком безлічі важливих подій. Але серед них особливе місце займають історії, які досі викликають усмішку в колег. Одна з них – про першоквітневий розіграш, який на довгі роки став справжньою університетською легендою:
«Навіть у найсерйознішому колективі завжди є місце для доброго жарту. Чи знали ви, що арка ЛНТУ одного разу… «впала»?
Сталося це 1 квітня. Працівники приймальної комісії вирішили влаштувати першоквітневий розіграш проректору й повідомили йому «термінову новину»: мовляв, арка біля університету обвалилася.
Кажуть, кілька хвилин він щиро вірив у почуте, доки не зрозумів, що став головним героєм першоквітневого жарту».
Професійний шлях доцента кафедри штучного інтелекту та математичного моделювання Олександра Георгійовича Бондарського показує те, що за роки роботи йому не раз доводилося опановувати нові дисципліни, виходити за межі власної спеціальності й відкривати для себе нові професійні горизонти. Його історія – про викладача, який ніколи не переставав учитися.
«Моє життя нерозривно пов’язане з Луцьким національним технічним університетом. Після навчання й захисту кандидатської дисертації я залишився працювати викладачем. І, здається, тоді в університеті вирішили: якщо вже щось доручати, то саме мені.
Одного разу ректор Віктор Володимирович Божидарнік сказав: «Треба виручати кафедру сільськогосподарського машинобудування». Хоч моя спеціальність була зовсім іншою, я поїхав на стажування, заново опанував новий напрям і невдовзі вже із захопленням викладав його студентам.
Минув час – і знову виклик до ректора. Цього разу почув: «Без хороших економістів нам теж ніяк». Тож усе почалося спочатку: підручники, бібліотека, нові дисципліни й нові виклики.
Саме тоді я зрозумів: професія викладача – це постійне навчання. Спершу навчаєшся сам, а вже потім передаєш знання студентам».
Науковець із 40-річним стажем, який свого часу потрапив сюди завдяки, здавалося б, звичайній життєвій пораді. Саме цю історію згадує професор кафедри аграрної інженерії імені професора Г. А. Хайліса Володимир Федорович Дідух.
«У молодості я серйозно займався спортом і мав звання майстра спорту з легкої атлетики. Але згодом зрозумів: великих статків спорт не приносить. У мене вже була сім’я, маленька дитина, потрібно було думати про житло й майбутнє.
Якось знайомі сказали, що на той час в Луцькому індустріальному інституті молодим викладачам надають кімнати для проживання. Я вирішив спробувати. Прийшов працювати в університет, отримав житло, а разом із ним – і новий етап у своєму житті.
Озираючись назад, розумію: інколи одна випадкова порада здатна визначити всю подальшу долю».
Своїми спогадами ділиться людина, чия історія нерозривно пов’язана з ЛНТУ. Від студентки тодішнього Луцького індустріального інституту – до ректора, яка разом із командою вивела університет на новий рівень і стала однією з тих, хто творив його сучасний образ.
Про студентські роки, перші кроки в професії та зміни, які вдалося втілити за десятиліття, розповідає ректор ЛНТУ Ірина Михайлівна Вахович.
«Коли я вступала, то об’їздила майже всю Україну, щоб обрати університет. Приїхала до тодішнього Луцького індустріального інституту – і залишилася тут дотепер. У той час усе було просто: або ти вступаєш завдяки своїм знанням, або ні. Мені це вдалося.
Пам’ятаю і студентський побут. Ми жили на восьмому поверсі гуртожитку, ліфт не працював, тому мішки з картоплею доводилося носити сходами самостійно. Такі моменти теж стали частиною моєї історії. А ще пам’ятаю «Меридіан» – це було найпопулярніше місце студентського життя. Саме там проходило наше дозвілля.
Після навчання роботи тоді було небагато. Я звернулася до свого наукового керівника, і так залишилася в університеті. Мене надихнули мої викладачі. Хотілося бути серед них, навчати молодь і пояснювати складні речі простими словами. Здавалося, що саме так можна змінювати світ.
Сьогодні я щаслива бачити, як змінюється наш університет. Ми багато оновили, багато чого досягли. ЛНТУ став сучасним освітнім осередком, і я дуже вдячна команді, з якою ми щодня працюємо над цими змінами. Найцінніше – розуміти, що ми разом творимо майбутнє університету й маємо честь бути причетними до його історії».
«Сьогодні ми спробували розповісти невелику історію університету мовою людських спогадів.
Саме в них оживають аудиторії, які пам’ятають перші лекції, студентські практики на Світязі, нічні поїздки заради науки, першоквітневі жарти, переїзди факультетів і молоді люди, які згодом стали знаними професіоналами, митцями чи керівниками.
Минають роки, змінюються покоління студентів і викладачів, відкриваються нові спеціальності, народжуються нові традиції. Але університет завжди залишається місцем, де головною цінністю є люди.
Ми щиро дякуємо кожному, хто поділився своїми спогадами.
І хто знає, можливо, через багато років сьогоднішні студенти теж із усмішкою згадуватимуть власні університетські пригоди… І саме вони стануть новими легендами ЛНТУ…» – зазначили в ЛНТУ.
