За інформацією: Суспільне Вінниця.
Хрест на в’їзді у село. Суспільне Вінниця
Місцевий житель Олексій Фокін зустрів Суспільне перед в’їздом у село Гулі з боку Новокостянтинова Хмельницької області. Асфальтованої дороги немає, тож після дощу автомобілем тут не проїхати.
Південний Буг. Суспільне Вінниця
З пагорба, як розповів чоловік, видно Південний Буг. Річка розділяє Вінницьку та Хмельницьку області.
"Де заросші дерева, тут все стояли хати. Там позалишалися розвалини. Тут все село жило. Кордон області йде по Бугу, за ним уже Хмельницька область, там видно церкву чи 17 чи 19 століття", — розповів чоловік.
Олексій Фокін. Суспільне Вінниця
До села Гулі Олексій разом із дружиною Лілією та молодшою донькою Вікторією переїхали з села Юрівка Київської області у 2022 році. Суспільному чоловік показав авто, яким родина виїжджала з-під обстрілів.
"Це легендарна наша "Волга" — вона нас вивезла. В окупації ми не були, виїхали з-під обстрілів. У нас там дві машини були: Ford залишив, ще "Жигулі" були. Просто ця машина вмістка, велика. Причепили причеп і так тікали звідти. Завантажили її продуктами й усім, що тоді можна було взяти. Вони йшли з Бучі в нашу сторону, і ми вже чекали на валізах. Далі вже не було чого чекати, бо сильні бомбардування були", — розповів Олексій Фокін.
Машина, на якій родина виїжджала з Київщини. Суспільне Вінниця
На Київщині родина тримала шість корів. Їх також перевезли до Гулів. За словами Олексія, утримувати таке господарство виявилося невигідно — не було куди збувати продукцію. Худобу продали, натомість придбали кобилу Вишеньку. Без неї, каже чоловік, у селі ніяк.
"Вишенька — це наша дорога, це наше все. Якщо погода погана, то тут навіть трактори не їдуть, а ми Вишенькою їдемо і в школу, і в магазин, і куди треба. Курей багато — більше сотні, майже 200 штук тримаємо. Є гусенята, качки, трошки кіз для молока", — розповів Олексій Фокін.
Коняка Вишенька. Суспільне Вінниця
Узимку Вишенька возить родину до сусідніх сіл на санях.
"Це наші санки. Застеляєш усе, запрягаєш коня — і вперед. Узимку так класно. Це добротні сані, ми їх тут переробляли. Тут без коня неможливо", — сказав Олексій Фокін.
Розвалена хата. Суспільне Вінниця
У селі поруч із родиною Фокіних живе дідусь Петро. Він — корінний мешканець Гулів і єдиний сусід родини. Він розповів, що колись у Гулях було понад сто дворів. Згодом людей почали звідси переселяти до південних областей України, де до Другої світової війни проживали німецькі колоністи.
"Чотири класи була школа. Все було: колгосп, сільська рада, голова колгоспу — все було. Не всі виїхали, старші залишилися. Вивезли людей в Одеську область, Білгород-Дністровський район, село Заріччя. Там до війни жили німці, а після війни вони не повернулися. Ніхто не хотів там жити, бо там нічого не родить", — розповів Петро.
Дідусь Петро, житель села Гулі. Суспільне Вінниця
Тепер покинуті будівлі в селі заросли чагарниками, а табличка з назвою села поіржавіла. Незмінними, як сказав Олексій, залишилися лише краєвиди.
Табличка з назвою села. Суспільне Вінниця
Після екскурсії селом чоловік показав кімнату, де вирощує личинок чорної львинки.Hermetia illucens, також львинка чорна або чорний солдат — вид широко поширених мух з родини коловодниць. Їх використовують як корм для курей та курчат.
"Ми тримаємо їх у сітках, вони теплолюбні. В Україні вони не живуть, це південноамериканський вид. Ось продукт, який вони дають. Це чисто на зерні. Їдять усе, крім заліза і бетону", — розповів Олексій Фокін.
Личинки чорної львинки. Суспільне Вінниця
Воду родина бере з криниці, взимку хату опалюють грубкою. Електроенергія у селі є.
"Вода з кринички надходить, набираємо її в куб, який стоїть у хаті, і вже користуємося цією водою. Їсти варимо на плитці на дві конфорки, а коли топиться грубка, то готуємо на грубці", — розповіла Лілія Фокіна.
Олексій Фокін. Суспільне Вінниця
Окрім господарства, родина обробляє 45 соток городу. Кажуть, що тут добре родять ягоди та овочі.
"Полуниця добре родить, малина — не дуже, іргаКультура, плоди якої формою і розміром подібні до лохини. добре пішла. Вже другий рік садимо, смородину посадили. Ось кущі ірги — її ще канадською лохиною називають. Вона натуральна, не виведена людьми. Ягоди схожі на лохину, тільки лохина кисла, а ця — солодка", — розповів Олексій Фокін.
Лілія Фокіна. Суспільне Вінниця
Переїхати до села, каже чоловік, родина мріяла давно. Повномасштабна війна лише прискорила це рішення.
"Я шукав таке місце, куди можна перевезти господарство. Ми жили за 7 кілометрів від Києва, і Київ весь час розростався в наш бік. Я розумів, що ще рік-два-три — і господарства не буде, бо почали будувати висотки. Тому шукав місце, де можна тримати господарство, де можна сіно косити. Без господарства ми себе не бачимо, ми з дитинства в господарстві. А тут якраз війна — так співпало", — розповів Олексій Фокін.
Коза у селі Гулі. Суспільне Вінниця
За словами чоловіка, частину продуктів родина виробляє самостійно.
"Я вже забув, коли ми м’ясо купували. Ковбаса своя, яйця свої, кози — масло, молоко своє. Навіть хліб буває дружина пече сама. Ми можемо самі себе прогодувати, і ще є що продати", — розповів Олексій Фокін.
Залишати Гулі родина не планує. Їхній дім тепер тут. Мріють про власну ферму, а ще — будуть раді новим сусідам та туристам.
"У нас у Києві залишилися дві хати, то все дітям залишиться. Ми туди не поїдемо, будемо вже тут. Нехай війна закінчиться — зробимо ремонт, щось відремонтуємо. Зараз війна, невизначеність, не знаєш, куди вкладати гроші. Мріємо і потроху до цього прийдемо. Тут буде своя невеличка ферма. Я хочу на цьому місці зробити гостьовий будиночок, хай їдуть туристи. Друзі з Києва просяться приїхати, переночувати. Хай їдуть, тут місця красивенні", — розповів Олексій Фокін.
