За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Павло Стаднік. Суспільне Тернопіль
26-річний ветеран Павло Стаднік з Тернопільщини втратив ногу на війні. Незважаючи на травму, чоловік самостійно водить мотоцикл, займається ремонтом скутерів, береться за будь-яку домашню роботу.
Нещодавно ветеран із сім’єю переселився у новий будинок у Великих Бірках на Тернопільщині. Його придбали за гроші державної програми для підтримки ветеранів та їх сімей. Журналісти Суспільного побували в гостях у захисника.
"Нарешті дочекалися своєї хати. Дуже раді, є багато місця. Є для дітей, де діти можуть погратися", — каже ветеран Павло Стаднік.
Навчаючись у школі, Павло мріяв здобути фах автослюсаря, але не склалося. До улюбленої справи взявся уже після повернення з фронту. Гараж переобладнав під майстерню.
Гараж Павла Стадніка. Суспільне Тернопіль
"Ремонтую скутери. Люди дзвонять, що треба зробити, бо не їде. То я кажу: "Привозьте, подивимося, що таке". Ніби ніхто не скаржився. На роботу не ходжу, на пенсії, а двоє дітей, треба чимось годувати. Жінка в декреті, не працює. То ми тільки на мою пенсію живемо", — каже ветеран російсько-української війни Павло Стаднік.
Щоб чоловікові було легше пересуватися, волонтери подарували йому електричний скутер.
Електричний скутер Павла Стадніка. Суспільне Тернопіль
"Це найкраще для прогулянки. От малий сідає, бо я не мав можливості з малим прогулятися. Я на протезі, а він цілий час то на руки, то за ручку, а в мене так не виходить. Я б хотів дуже подякувати волонтерам, які зараз допомагають таким, як я. Нас багато є дуже. Хочу подякувати Руслану Пенязі за такий транспорт. Він все помагає всім чим може", — зазначив Павло Стаднік.
За роботою забуває про пережите на війні, — розповідає Павло. Чоловік служив у стрілецькому батальйоні 24 механізованої бригади, виконував бойові завдання на бахмутському напрямку. Під час евакуації з поля бою побратима, отримав важке поранення.
Павло Стаднік на службі. Павло Стаднік
"Нас дрон засік і мінометка працювала. Нас накрили і хлопці поранені були. Один побратим кричав, щоб я допоміг турнікети накласти. А він буквально від мене метрів чотири лежав. Я витягую свій турнікет і тільки ногу отак праву в коліно ставлю і прямо прилітає від мене метр-два, мені ногу розриває, відкидає і все", — каже захисник Павло Стаднік.
Далі була ампутація та тривале лікування. Увесь цей час його підтримувала дружина Анна.
Анна Стаднік. Суспільне Тернопіль
"Бачу голосовий, Павло мені пише, що в госпіталі, але все добре, ти не переживай. Каже, зв’яжися з моїми хлопцями в бригаді, щоб передали мої речі, тому що я більше не вернуся туди. Я пишу до всіх, що Павло в госпіталі, що мені потрібно зв’язатися з начальством, з керівниками, щоб передали його речі, бо він вже не вернеться. І так до ранку не могла ні з ким зв’язатися. До мене віддзвонився Артур, з ним перше відео я побачила. Він сказав, що мій Павло 200, загинув. Питав, чи я впевнена, що він дзвонив. Я сказала, що так, в 12 годині я з ним говорила. Десь через годину чи пів години другий раз він зі мною зв’язувався, але не зі свого телефона, а з іншого». Я говорила із замполітом, то він теж сказав, що Павло 200", — розповідає Анна Стаднік.
Лише коли жінка приїхала до госпіталю у Дніпрі, переконалася, що її Павло живий, але без ноги, — розповідає жінка. Коли чоловік повернувся додому, підтримували його всією родиною.
"Казав, що все, болить, що не хоче, не може, не буде. Я сказала, що нічого, зробимо протез, буде все добре, будеш бігати ще", — додає дружина захисника.
Ставати на ноги татові допомагала і 10-річна донька Настя.
Анастасія Стаднік. Суспільне Тернопіль
"Коли тато приїхав, я йому допомагала, вчила трохи ходити. Я казала татові, що хочу, щоб він навчив мене їздити на ровері", — каже донька ветерана Анастасія Копач.
Сам Павло, не зважаючи на травму, без проблем пересувається на двоколісному транспорті. Після повернення з госпіталю купив собі мотоцикл і тепер їздить ним частіше, ніж авто.
"Звичайний мотоцикл, нічого не налаштовано, не перероблено. Сів та й їжджу, ще вас можу покатати. Я навіть малу зі школи ним забирав після уроків. Всі питаються, як тормозиш, бо тут задні тормоза йдуть на лапку, на праву ногу, а в мене ж ноги немає. Я торможу передачами і переднім легенько", — розповідає ветеран російсько-української війни Павло Стаднік.
Багато часу чоловік проводить із однорічним сином Романом. Розповідає, дуже зрадів, коли дізнався, що буде хлопчик.
Павло Стаднік з сином Романом. Суспільне Тернопіль
Зараз робить усе, щоб забезпечити рідним комфорт і довести до пуття будинок, який придбали за гроші державної програми для ветеранів та їхні сімей. А це два з половиною мільйони гривень. Зараз шукають можливості, щоб замінити у будинку дах: "Ми мали можливість своїми коштами що могли, відремонтували. Але в нас протікає дах, хочемо поміняти. І я би хотів звернутися до небайдужих, хто би мав можливість підтримати нас коштами, чи може б хтось якісь матеріали, чи хтось би допоміг перекрити. Я був би дуже вдячний".
