За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Євген Лацік. Суспільне Тернопіль
Ти став актором за бажанням, за метою, за внутрішнім поривом чи, як кажуть на Галичині, так си стало?
Так, так си стало. Чесно скажу, я багато разів вже про це говорив, що це не був мій свідомий вибір, я про це ніколи не думав. Це так воля випадку, Божий промисел. Я досі не розумію, як це сталося. Я в 10-му класі, готуюся закінчувати 11-й клас, йти вчитися на вчителя географії. Раптом приїжджають з Тернополя і кажуть: "Є набір, поїдьте, перевіртеся, а може раптом вам це сподобається". І ми з мамою за ручку, бо я хлопчик 16 років, поїхали в Тернопіль.
"Якщо ти хочеш поступати, то давай поступай до нас на співака", — сказали мені. Я приходжу, мені дають комплекс підготовки до екзаменів, вірш, байка, проза, монолог, танець і в тому числі пісня. І я це все пройшов, здав екзамен, прийшов вчитися і провчився два тижні. Це на той час було музичне училище імені Соломії Крушельницької.
І ми прийшли на загальноосвітні пари, і музиканти були, і вокалісти, і хорове диригування. Ми два тижні працюємо, щось робимо, а не співаємо. І я вже так, думаю, це щось не те. І кажуть так, ці є, вокалісти є, є актори. І я питаю: "А ми хто?". — "Ну, а ти куди йшов?". Я кажу: "На співака".
Але мені вистачило цих два тижні, щоб зрозуміти, це мені дуже сподобалось. Сподобалось чому? Бо діти, які всередині своїм єством приналежні до театру, вони в класі будуть, ніби такі, як всі. І вирізнятися особливо нічим не будуть, хоча всередині вони будуть трошечки інші. І потрапляючи в середовище, де всі такі, як ти, всередині раптом включається, що тобі нічого не потрібно придумувати, ти можеш тут бути таким, як ти є.
Євген Лацік, атор Тернопільського драмтеатру. Суспільне Тернопіль
Ти свою першу роль добре пам'ятаєш? Якою вона була? Які відчуття тоді в тебе були?
Я ще просто навчався. Я був на п'ятому курсі, коли Олег Петрович Мосійчук, напевно, щось розгледів і назначив на роль Василя в "Циганці Азі". Це дуже багато для мене значило, бо будучи студентом, грав одну з головних ролей в виставі. Я так дуже тоді пишався.
Чи є у тебе якісь особливі фішки, методи, прийоми, коли ти готуєшся до нової ролі?
Кожна роль — це, як інша людина, інший персонаж зі своїм характером, своїми особливостями внутрішніми фізичними і коли ти над цим працюєш, а актор не відпочиває ніколи потому, бо ти лягаєш спати, а воно тобі спокою не дає. Це все в тобі в такому казані кипить вариться і в кінцевому результаті виходять ті ролі, які виходять.
Євген Лацік у виставі “Вуйцьо з крилами”. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. ШевченкаКритика вказує на твої недоліки, які можна допрацювати.
Чи буває, що ти відіграв роль, а вона настільки є емоційно складною, або навпаки, емоційно приємною і піднесеною, що поза сценою ти ще рефлексуєш?
Так, є такі речі. Кожна роль впливає на тебе по-іншому. Наприклад вистава "Допоможи їм Всевишній". Коли я приходив додому, то я не хотів ні з ким говорити. І всі знали, що зі мною краще не говорити в той момент. Зараз я вже розумію, знаю, що можу контролювати себе і стараюсь не переносити те, що на сцені, додому, бо це нікому не потрібно.
Одна з вистав тернопільського драмтеатру. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Шевченка
Як твоя дитина налаштована? Теж хоче взяти собі за професію акторство, щось про це говорили?
Ну, вона навіть в театрі вже і роль грає. Бо там був момент, коли її спитали: "Ну, нам дуже потрібна така актриса, як ти для певної ролі, чи ти би погодилась?" Це для неї було щось неймовірне і вона, ну, просто з величезним задоволенням і самооцінкою йде це робити. Я не змушую її і не переконую, не налаштовую, що ти мене повинна наслідувати. Вона, напевно, вибере собі свій шлях і це до неї прийде, нікуди воно від неї не дінеться.
Донька Євгена Лаціка на сцені тернопільського драмтеатру. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Шевченка
Розкажи, як дружина сприймає твою працю?
Дружина військова, офіцер Збройних сил України. Я і сам від себе вимагаю багато, маю на увазі в професії. А вона мене ще більше змушує, каже: "Ти мусиш допрацювати". Тобто вона не буде казати: "Боже, ти такий гарний, ти такий молодець, а навпаки, можна краще".
Євген Лацік з дружиною і донькою. Євген Лацік
Як ти сприймаєш критику?
Дуже адекватно. Критика вказує на твої недоліки, які можна допрацювати, бо якщо тобі не скажуть, ти не будеш знати. Знову ж таки, як кажуть, чужих слухай, але свій розум має.
Яка твоя найулюбленіша роль?
Не можу вирізнити якусь одну. Вистава "Тарас" емоційно дуже складна. Але такі прекрасні відчуття після цієї вистави, я просто не можу передати. Настільки важко втілювати і такий катарсис, очищення.
Євген Лацік у виставі “Тарас”. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Шевченка
Виставу "Ісус — Син Бога Живого" напевне, також можу віднести до улюблених. Були моменти, що просто сльози душили і важко було думати, бо коли дитина в залі виривається з рук батьків, вибігає на сцену і за ногу тебе обіймає, а ти не можеш нічого сказати і думаєш: "Господи, дякую тобі за те, що недаремно я це роблю і напевно правильно, бо дітей важко обманути. І коли ця дитина повірила в то, напевно, щось в тому є".
Євген Лацік у виставі “Ісус”. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Шевченка
Актори Євген Лацік і Віталій Луговий. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. ШевченкаТаємнича відстань дарує глядачам магію.
Що тобі складніше грати сльози чи сміх?
За весь цей час, скільки я в театрі, я дякую режисерам, дякую Богу, що мав можливість грати все.
Зараз ви граєте багато вистав перед захисниками України, перед військовослужбовцями, які проходять реабілітацію і також відвідують Тернопільський драматичний театр.
Завжди стараємося їм подякувати за те, що вони є і що завдяки їм ми працюємо і ми маємо змогу працювати. Були такі моменти, знову ж таки вистава "Ісус", коли хлопці не витримали моральної напруги, і в них виникло бажання вийти на сцену. Ну, тут важко знайти слова. Тут якось поглядом один одного розумієш. Вони мені казали: "Ми там були і ми там так не плакали, як сьогодні тут у вас і дякуємо вам". Вони нам дякують, а мене тут розриває, я кажу: "Це ми вам дякуємо".
Заслужені артисти України Євген Лацік та Сергій Андрушко. Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Шевченка
Ти якось зауважив, що між актором і глядачами має бути невеличка завіса таїни. І, як приклад, ти розказував, коли відіграв виставу, повертаєшся додому громадським транспортом і в цьому ж транспорті додому з тобою повертаються люди, які цю виставу дивилися. І не завжди ти почувався комфортно.
Бо якраз ця таємнича відстань дарує глядачам магію. Професія актора культивувалася завжди. Всі періоди історії. І це було щось величне. Зараз воно трішечки змазано, немає такого захоплення і, можливо, нерозуміння нашої професії того, як багато ти віддаєш сили і здоров'я. І, можливо, якби банально, але зарплати в акторів були такі, щоб їм не доводилося йти проводити весілля, дні народження.
Я ніколи цього не робив, бо приходять люди в театр, а вчора вони були з тобою десь на весіллі і бачили тебе іншим. Вчора були в театрі ти Ісус, а сьогодні ти ведучий весілля: "Давайте ми зараз "Голубку" вправо-вліво". Це мій, напевне, мій виключно погляд, можливо хтось так не вважає.
Як тоді примирити оці твої естетичні мистецькі погляди і почування з елементарними фінансовими моментами?
Крім театру я ще працюю, в педагогічному університеті на кафедрі майстерності актора асистентом. Скажімо, така річ, як зйомки фільмів, то я завжди називаю це бонусом. Тому що це може бути, а може не бути, і коли воно так стається, то це прекрасно.
Актор Тернопільського драмтеатру ім. Т. Шевченка Євген Лацік і журналістка Суспільного Ірина Моргун. Суспільне ТернопільАбо ти актор, або розвертайся, їдь додому і більше себе таким не називай.
27 березня у День театру буде кінопрем'єра. Ти зіграв головну роль у документальному фільмі "Ярослав Мудрий — тесть Європи". Розкажи про цей реліз.
Доволі цікава робота. Дуже мені сподобалося. Коли ти головний персонаж, і ставлення до тебе інше, і всі навколо тебе бігають, ти улюблений, люблений. Колосальна робота зроблена, там одні костюми, чого були варті. По-друге, команда, яка чітко знала, що вони хочуть. Чітко давали зрозуміти мені, що вони цим горять. Працювали кілька днів підряд і якщо навіть і була втома, то це була приємна втома.
Євген Лацік в ролі Ярослава Мудрого. Євген Лацік
Що для тебе в цій роботі було найбільшим викликом?
Напевне, сцена в ліжку, тому що я був неготовий до цього. І коли треба було працювати, я собі сказав, вже нема куди відступати, або ти актор, або розвертайся, їдь додому і більше себе таким не називай. Це було просто зненацька, якби я про це знав заздалегідь, десь би якось порепетирував, можливо. Я дякую партнерці Анастасії Король. Ну, це було дуже незвично, ще й над тобою знімальна група стоїть. І плюс холодно і от таке. Але весело.
Тобі подобається знімальний майданчик? І в чому різниця між театральною сценою і, власне, відчуттями на знімальному майданчику?
Спосіб існування зовсім різний. Зовсім різний. Процес підготовки інакший. Це складно. От, наприклад, в театрі у тебе є час на репетиції. У тебе є партнери, яких ти знаєш, з якими ти знаєш, як поводиться і ви вже неодноразово зустрічалися на сцені, ти знаєш, як будете співпрацювати. А в кіно, ти нікого не знаєш і там важливо бути тут і зараз. І чим якісніше ти можеш виконувати поставлені перед тобою задачі, тим ти користуєшся більшим попитом.
Євген Лацік у фільмі “Ярослав Мудрий — тесть Європи”. Євген Лацік
А ще ж є глядачі, правда ж, в театрі? В кіно їх одразу немає наживо. Наскільки для тебе важливий контакт з глядачем?
Це важливо, бо все-таки є обмін енергією. Актори, як діти, бо коли вони щось роблять і відчувають, що на них хтось дивиться, це дає їм милу. Ми самолюби. Нам потрібна увага, а коли ти її відчуваєш близько, то ти стараєшся бути кращим.
Що би ти порадив тим, хто хоче собі за професію вибрати акторство?
У мене є одне при першій зустрічі запитання. Дасть Бог, ти поступиш. Дасть Бог, ти закінчиш. А що ти будеш робити далі? І коли, наприклад, кажуть мені: "Ну, я ж піду в театр". А я кажу: "А не візьмуть тебе в театр, бо зараз дуже складно, театри переповнені. Не візьмуть тебе в театр. І що ти будеш робити далі? ". І коли я бачу, що людина не розуміє, що їй робити, не знаю, чи їй це потрібно.
І як тільки мені каже хтось, що є телебачення, є радіо, є кастинги, я піду туди, я зроблю то, я зроблю оце, значить він готовий і він розуміє всі ризики, які можуть бути. І тоді такій людині хочеться сказати: "Йди до своєї мети, бо якщо будеш цього дуже хотіти, все в тебе вийде".
Хто для тебе був авторитетом в твоїй професії? Чи змінювалися ці авторитети з плином часу? На кого ти зараз рівняєшся?
Дивіться, була, є і буде авторитетом для мене людина, яка вклала, напевно, найбільше. Це мій вчитель, якого я дуже люблю, шаную, поважаю народний артист України В'ячеслав Хім'як.
Я з ним пройшов дуже багато, ми завжди жартуємо, що він завжди каже: "Ти студент, який найбільше в мене вчився". Бо я в нього вчився сім років. Звичайно, від партнерів моїх на сцені я дуже багато почерпнув. Я старався дивитися, аналізувати. Тому для мене кожен є авторитетом до певної міри. І навіть молоді, які приходять. Тому колеги мої також мої авторитети.
Євген Лацік і народний артист України В’ячеслав Хім’як. Євген Лацік
У своє професійне свято, щоб ти сказав для колег або глядачів?
З радістю, з великим задоволенням хочу привітати всіх причетних до театрального мистецтва, колег своїх в першу чергу, всіх, хто вважає себе театралом, хто любить театр, хто ходить в театр.
Запрошую зрештою на прем'єру в День театру. У нас прем'єра "Обережно дебют". Будемо раді вас бачити. Колегам всім, які змінили театральний одяг на військовий, особлива вдячність, подяка. Сили вам і витримки, і нехай вас береже Господь.
