За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Олексій Горб. Суспільне Тернопіль
— Скільки часу ви опановували ці лижі? Чи було складно?
— Ну, загальне тренування на цьому снаряді в мене зайняло сім днів. Три дні в Україні, в Буковелі, перед поїздкою в Канаду. І чотири тренувальні дні вже в Канаді перед початком змагань. Всі розуміють, що таке гірськолижний спуск. Але я виступав на лижах сидячи. Це зовсім інше.
Я вважаю, що це вчитися заново. Тому що керування лижами зовсім інше. Там крісло, там конструкція на лижі змонтована. І я вважаю, що нас за ці сім днів підготували супер. До початку повномасштабного вторгнення я постійно займався спортом. В школі волейбол, в університеті трохи волейбол, потім скелелазіння, туризм, сноуборд, лижі. Це все було, як хобі, для себе, в міру своїх можливостей і часу.
— В "Іграх нескорених" беруть участь ветерани і військовослужбовці, які отримали поранення під час служби. Розкажіть, коли розпочався ваш бойовий шлях і як вирішили піти до війська?
— Мій шлях у війську почався з липня 2022 року в добровольчому українському корпусі. Через їх рекрутинговий центр, власне, потрапив до них. Потім місяць в навчальному центрі, потім ще місяць навчання в батальйоні. Ну і офіційно мобілізований з вересня. Далі було формування 67 механізованої бригади на базі добровольчого українського корпусу. І, власне кажучи, там бойовий шлях почався. Це січень-лютий вже 2023 року. Ну і на початку березня я вже поранення отримав. Біля мене прилетів якийсь там снаряд. СПГ, або 80 чи 82 міна. Я не впевнений.
Уламками побило ногу дуже сильно. От накладання турнікету там з питаннями. Мені допоміг побратим і, далі евакуація, далі стабілізаційний пункт, лікарня, реабілітація і оце все. Реабілітація досі триває, тому що нога повністю досі не відновлена. Це тривалий шлях. Питання стоїть зараз стосовно ще одної операції, мабуть. Ну, загалом ще питання стосовно ноги є.
Олексій Горб. Суспільне Тернопіль
— Взяти участь в відборі до збірної команди України "Ігор нескорених" вас підштовхнула подруга, так? Розкажіть, як це було? Чи вагалися?
— Сиджу на дивані вдома, заклопотаний питаннями відновлення, реабілітації, бюрократії, виплат і цього всього. Пише мені подруга в месенджері, щось типу: "Давай на "Ігри нескорених". Я відразу пішов у відмову, мовляв, які там ігри нескорених, в мене тут нога. Це була зима 2024 року. Я всю зиму просидів вдома, бо я на милицях пересувався і мені було важко взимку навіть на вулицю вийти через ожеледицю й сніг. На ногу я тоді добре ще не ставав. В січні 2024-го в мене крайня на той момент операція була. І я не думав точно про змагання, про якусь там фізичну активність нормальну. А вона мені таке пише.
Але поговорив з нею довше, і вона мене переконала. Мовляв, якщо ти не зможеш взяти участь повноцінно, то там перед змаганнями буде тренувальний кемп на два тижні. Приїжджай, розрухаєшся трохи, поспілкуєшся з людьми, познайомишся з хлопцями. Я подумав ще раз. Чому б і ні? Може дійсно пора рухатись вперед якось? І погодився. Подав заявку на відбір. Схвалили на тренувальний кемп. Ну і далі понеслось.
— Розкажіть про цей тренувальний кемп. Скільки учасників бойових дій було там, зі скількох ви обирали і скільки увійшло в збірну команду України.
— На тренувальному кемпі, здається, було приблизно вісімдесят людей. Ми обрали попередньо, які види спорту ми б хотіли з того списку, що був на відборі. Потім з нами працювали реабілітологи. Робили опитування і якісь тести. Рекомендували, що з тих видів спорту, які ми обрали, варто брати, а що не варто. Я для себе тоді обрав волейбол сидячи, плавання і стрільбу з лука. Нам ще тоді і спортивні менеджери сказали, що бажано спробувати всі види спорту, які можете і навіть ті, які ви не обирали. Просто для себе, щоб зрозуміти, що вас може зацікавити щось нове.
У відбіркових змаганнях, які проходили два дні в Києві, брало участь 329 людей. Зі мною була моя дружина, друзі приходили підтримати. Це такий був дуже масштабний захід, взявши участь в якому, я зрозумів, що мені, наприклад, хотілось би бачити в Тернополі. Роботу з ветеранами, не тільки в спорті, а може в інших якихось там сферах, культурній, наприклад. Саме роботу з ветеранами. Не так, що ветерани самі мають прийти кудись. А от коли ветеранів залучають активно. Такий масштабний захід в Україні, мені здається, поки що один. Ну, більше немає таких. "Ігри нескорених" проходять раз на два роки. І відбори, власне, так само. Але 330 людей зібрати на змагання на два дні, це багато чого вартує.
За результатами відбору, в плаванні я показав середній результат в своїй категорії. В стрільбі з лука я перше місце зайняв. Нам одразу зрозуміти, що навіть призові місця на відбіркових змаганнях не гарантують участь в збірній команді. Бо призове місце на відборі тільки дає 10% від комплексного рішення, хто буде учасником збірної. Я навіть не можу сказати, за сумою яких критеріїв я пройшов в збірну. І ніхто, я думаю, з учасників кемпу і відбору не міг стовідсотково розраховувати на це. Тому, коли я дізнався, що я пройшов в збірну, здивування в мене було добряче, я вам скажу. Це був мабуть липень 2024-го. Біля мене тоді була дружина, своїм батькам і сестрі я написав.
Олексій Горб показує медалі з “Ігор нескорених”. Тернопіль. Березень 2025. Суспільне Тернопіль
— Ви живете в Тернополі, але представляли на цих змаганнях, від України Херсонщину. Чому саме так?
— Ну, я виріс на Херсонщині. Мої батьки звідти і я школу закінчив на Херсонщині, в селі Новокаїри Бериславського району. Знаючи, яка там важка ситуація зараз на Херсонщині, мені хотілося представити цю область.
Але маєте теж розуміти, що мене здивувало на відбіркових змаганнях на "Ігри нескорених". Там було 329 людей. І з різних міст, з різних областей різна кількість. І ясно, що з прифронтових областей менше. Наприклад, з Сумської області двоє, Херсонську область нас, здається, троє представляло. Хоча Донеччину, мені здається, більше десяти людей представляли. Ну, тих, які повиїжджали, які живуть зараз в інших містах, так само, як я. А що мене дуже і неприємно здивувало, це те, що з Тернополя, здається, двоє людей тільки було. В мене виникли питання, чому так? З Львівщини купа людей була. Просто на сцені не було куди стати їм. З Франківська теж було немало людей, а з Тернополя двоє.
— Як ви вважаєте, чому? Чому саме так?
— Я думаю, що провалена робота. Я казав, що побачив на тому заході, як має проводитись робота з ветеранами. І не обов'язково в спорті. В Тернополі цього немає. Ну, не було на той момент, скажемо так. Зараз рухаються в тому напрямку якось, але на той момент просто в Тернополі ніхто не знав про "Ігри нескорених". Хоча до цього з Тернополя були учасники на різних таких масштабних міжнародних спортивних заходах. І на "Іграх нескорених", і на "AirForce Trials" були учасники, але про них ніхто не знав. Ну і про "Ігри нескорених" інформації не було ніде.
Олексій Горб. Суспільне Тернопіль
— Ви хочете створити спортивну команду в Тернополі для розвитку ветеранів?
— Ну, я не можу сказати, що я хочу створити. Я хочу, щоб вона була. Я хочу тренуватися в волейболі сидячи. Звичайно, хочеться, щоб була команда від Тернополя. Тобто зараз в багатьох містах вже сформовані команди, які гарно грають, які їздять і між собою змагаються. В Тернополі, знову ж таки, цього немає.
Мій побратим з "Ігор нескорених", в Рівному каже, що в нього на тижні немає вільного часу. Кажу: "Чому?" Ну, каже: "Я працюю, а ще в мене тренування майже кожен день. Паверліфтинг, волейбол сидячий і далі, і далі, і далі". Я кажу: "А хто це організовує?" Це від міста організовано. Так, в них теж там проблема з комунікацією з ветеранами. Але каже, що тренер з паверліфтингу його просто за руку на вулиці майже піймав. Тобто там є залучення ветеранів різними методами, різними способами.
От і в Тернополі хочеться, щоб так було. І, на мою думку, класно почати з якогось саме командного виду спорту. Щоб люди між собою спілкувались в команді. І найпростіше, це от волейбол-сидячи почати. Є вже там якісь напрацювання, є вже контакти. Тобто я думаю, все воно буде. Чи я почну, чи не я, мені без різниці. Головне, щоб були стабільні тренування і залучення ветеранів до тренувань.
Олексій Горб. Тернопіль. Березень 2025. Суспільне Тернопіль
— Що ви порадите людям, які мають поранення, проходять реабілітацію. Як тримати себе в руках так, як робите це ви?
— Відновлення це велика проблема. Це стає викликом, тобто тобі треба це пережити, прийняти і, що найголовніше, боротися максимально за своє відновлення. Паралельно на тебе звалюється ще купа проблем інших, які йдуть разом з цим. І от в такій ситуації, насправді, дуже важко тримати себе в руках, а не те, що думати про рух якийсь. Ну, знову ж таки, в кожного різні поранення, кожен по-різному їх отримує і проходить цей шлях по-своєму.
Не можна сказати просто, мовляв, хлопці і дівчата, треба взяти в себе в руки і розуміти, що треба рухатись вперед. Відновлюйтеся, займайтеся спортом і буде все класно. Треба працювати з ветеранами. Питання, як це зробити? Хто це має робити? Дехто з наших хлопців з "Ігор нескорених" щотижня ходить до ветеранів, до поранених бійців просто в палати лікарняні і розповідають, говорять, підтримують. Ну і показують своїм прикладом, як може бути.
Коли ти отримав поранення, тут ще питання: звільнили тебе з війська, чи не звільнили, яке поранення і так далі. Ну звільняють тебе з війська. Є варіант повертатися до попереднього способу життя. Наприклад, до попередньої роботи, до того всього, що ти робив раніше. З тими змінами, які ти отримав, намагатися повернутися до попереднього життя, мені здається, не дуже правильний крок. Якщо подивитися на емблему "Ігор нескорених", на напис англійською "InvictusGames", можна побачити що там виділено жовтим два слова. "I am" — "я є".
Наскільки я розумію, це саме про прийняття себе з тим, що ти маєш. Ну, з пораненням чи захворюванням якимось. І це, на мою думку, найголовніше. Бо ти приймаєш, що тепер отак буде, але з цим я хочу пробувати робити оце, оце, оце. І отут треба, щоб інформація в людини була про те, що можна пробувати і однозначно якось підштовхувати. Я б радив боротися за своє здоров'я, за здоров'я в своїй голові. І не закриватися. Тобто шукати, мабуть, людей, з якими найпростіше буде спілкуватися. Це побратими, ветерани, які пройшли плюс-мінус такий шлях. Ви будете разом проходити відновлення через спорт. Чи в якомусь театральному гуртку. Чи на кулінарних курсах. Знайдіть те, що вам цікаво і знайдіть людей, з якими вам буде це цікаво. Це запорука гарного відновлення.
