За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
За тиждень, з 10 по 16 лютого 2025 року, Суспільному стало відомо про загибель 21 оборонця з Вінниччини.
Схиляємо голови перед їхньою мужністю та висловлюємо співчуття родинам і близьким. Вічна пам'ять воїнам, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави!
Вадим Синиця
Вадим Синиця. Facebook
Житель села Зарванці Вадим Синиця загинув на фронті 10 лютого внаслідок атаки КАБом поблизу населеного пункту Таврійське, Запорізької області. Він не дожив до свого 30-річчя 5 днів.
Народився Вадим 15 лютого 1995 року в місті Узин, Київської області. Закінчивши місцеву, школу вступив до Технолого-економічного коледжу де здобув професію ветлікаря та водія вантажного автомобіля. У 2014 році був активним учасником подій на Майдані, Революції Гідності.
Із 2018 року проживав у Якушинцях, одружившись переїхав до Зарванець. У 2020 році ухвалив рішення приєднатися до лав ЗСУ на контрактній основі. З перших днів повномасштабного вторгнення стояв на захисті нашої незалежності.
За період служби в Миколаївській, Харківській та Запорізькій областях отримав нагороди та відзнаки, зокрема: указом президента у 2022 році нагороджений медаллю "За військову службу Україні", у 2024 році — відзнакою "Хрест розвідника".
Віталій Пелих
Віталій Пелих. Facebook
41-річний Віталій Пелих родом із Гайсинщини. Він присвятив 19 років службі в поліції охорони. Загинув у Торецьку на Донеччині 7 лютого.
Під час повернення на точку евакуації автомобіль, у якому перебували бійці стрілецького батальйону поліції особливого призначення та підрозділу "Еней", опинився під вогнем військових РФ, які атакували дронами та застосували гранатомет.
Внаслідок обстрілу поліцейський отримав важкі поранення, несумісні з життям. Медикам не вдалося його врятувати. У нього залишилися дружина та 13-річна донька.
Дмитро Агат’єв
Дмитро Агат’єв. Facebook
Народився Дмитро Агат’єв у Харкові 31 липня 1990 року, але його родина переїхала на Вінниччину – у село Літинка. Тут ходив до дитячого садочка, закінчив середню загальноосвітню школу, а далі — опанував освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського на факультеті історії та права.
Своє життя захисник присвятив роботі у правоохоронних органах. За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, вагомий особистий внесок у справу боротьби зі злочинністю, підтримання публічної безпеки та порядку неодноразово був відзначений відомчими грамотами та подяками.
Свій бойовий шлях розпочав у 2014 році. Пройшов кілька ротацій в АТО/ООС, а у 2024 році долучився до спецпідрозділу особливого призначення – батальйону поліції "Вінниця". У його складі захищав Україну на Донеччині, брав участь у розвідувальних операціях. 7 лютого, повертаючись після успішного виконання чергового завдання, він потрапив під прицільний ворожий обстріл на торецькому напрямку. Життя оборонця обірвалося у 34 роки.
Разом із дружиною захисник виховував сина, якому зараз 12 років.
"Дмитро вирізнявся внутрішнім неспокоєм, для нього важливо було постійно перебувати у русі, навчатися нового, удосконалювати свої професійні навички. За це його поважали та дуже цінували колеги, – розповіла дружина Консуела. – При усіх труднощах своєї служби, він залишався надзвичайно позитивною людиною, постійно посміхався, жартував та підтримував інших. Стати на захист України також було його свідомим рішенням. Дмитро казав, що лише так можна уберегти наших дітей від подібної долі".
В'ячеслав Грамарчук
В’ячеслав Грамарчук. Facebook
3 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Охрімівка Чугуївського району Харківської області загинув житель села Уланів В'ячеслав Іванович Грамарчук. 6 січня йому виповнилося 40 років.
Дмитро Вечірко
Дмитро Вечірко. Facebook
Народився Дмитро Вечірко 3 липня 1987 року у Вінниці. Після закінчення 15-ї школи навчався на кухаря в одному з професійно-технічних училищ міста. Проте, відбутися в цій професії чоловіку завадила війна. Він відстоював незалежність України в АТО/ООС та був серед тих, хто першим долучився до її захисту під час повномасштабного вторгнення.
Під час повномасштабного вторгнення воював у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Після важкої контузії у бою на донецькому напрямку проходив тривале лікування та реабілітацію. Помер вдома 8 лютого у віці 37 років. У нього залишилися дружина з донечкою та матір.
"У нього зовсім мало залишалося часу на себе та своє хобі. Втім, коли випадала нагода, повністю заміщав усіх на кухні. Любив готувати українські страви, а його фірмовою – була фарширована риба, – розповіла мама Лариса Йосипівна. – Дмитро вмів усе доводити до досконалості. Був відповідальним та наполегливим. Мав ще дуже багато планів на життя, але передусім мріяв про Перемогу…"
Євген Олизько
Євген Олизько. Facebook
Олизько Євген Миколайович загинув на Дніпропетровщині 10 лютого. Він – уродженець Миколаївської області, мешканець Тростянецької громади. Захиснику було 38 років. Головний сержант-командир технічного обслуговування автомобільної техніки взводу забезпечення батальйону морської піхоти, молодший сержант.
Івана Бебиха
Іван Бебиха. Facebook
Івана Бебиха став до лав Збройних Сил України 7 лютого 2023 року. Служив у 21-й окремій механізованій бригаді як водій-номер обслуги зенітної ракетно-артилерійської батареї. Був нагороджений відзнакою “Золотий хрест”.
8 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Локня на Сумщині він загинув.
Іван Кісер
Іван Кісер. Facebook
Іван Іванович Кісер загинув 4 лютого 2025 року внаслідок бойових дій поблизу міста Торецька Покровського району Донецької області.
Захисник народився 10 жовтня 1990 року у місті Калинівка. Після закінчення школи №1 Іван вступив до Калинівського технологічного технікуму. До початку війни Іван займався власною справою, спеціалізуючись на ремонті мобільних телефонів, та був відомий у громаді як надійний і відповідальний професіонал.
З початком повномасштабної війни він був мобілізований до Збройних Сил України та вступив до складу 49 окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ", де служив радіотелефоністом управління роти вогневої підтримки.
Олександр Воловода
Олександр Воловода. Facebook
Олександр Павлович Воловода загинув під час бойового завдання 4 лютого в населеному пункті Сухий Яр Покровського району Донецької області внаслідок атаки БПЛА.
Народився захисник 9 червня 1991 року, закінчив Жмеринський ліцей №1. Здобув освіту слюсаря в Браїлівському училищі. Мав хорошу вдачу, багато друзів, у вільний час захоплювався риболовлею та нумізматикою.
Працював на підприємстві "Корунд". У 2014 році став на захист України під час антитерористичної операції, а з 2022 року – стримував наступ військових РФ на Сумщині та Донеччині.
Спочатку Олександр Воловода виконував бойові завдання у 170 окремому полку логістики ДШВ, а згодом був переведений до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. У зв’язку зі складною ситуацією на фронті разом із побратимами стримував наступ на одному з найгарячіших напрямків – Покровську.
Олександр Лавренюк
Олександр Лавренюк. Facebook
Військовий медик, старший сержант Збройних Сил України Олександр Лавренюк помер 7 лютого. Він був жителем села Ольгопіль.
Народився 1 листопада 1968 року у Бершадському районі в селі Лісниче. 2015-2016 рр. служив у зоні АТО/ООС, 35 років працював фельдшером швидкої допомоги, у 2023 році був мобілізований до війкової частини ЗСУ.
Олександр Легойда
Олександр Легойда. Facebook
У 2019 році підполковник Олександр Легойда звільнився у запас ЗСУ за вислугою років. Утім, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, став на захист Батьківщини.
Брав безпосередню участь у виконанні військових завдань у складі угрупування Повітряних Сил ЗСУ на лінії бойового зіткнення на донецькому, харківському, сумському напрямках. Життя воїна обірвалося у шпиталі 9 лютого внаслідок важкої хвороби. Йому було 48 років.
Народився Олександр Олексійович 7 червня 1976 року у місті Тбілісі (Грузія). Середню школу закінчив у Тернополі, після чого здобув освіту в Харківському інституті льотчиків Військово-Повітряних Сил на факультеті наземного радіоелектронного забезпечення польотів авіації. Проходив військову службу на офіцерських посадах, за що був неодноразово відзначений державними та відомчими нагородами Міністерства оборони України.
Олександр Тарасовський
Олександр Тарасовський. Facebook
Вінничанин Олександр Тарасовський народився 25 березня 1984 року. Навчався у 33-й школі, а по її закінченні – у ДПТНЗ "Вінницьке міжрегіональне вище професійне училище". У мирному житті працював майстром по дереву – виготовляв меблі.
Долучився до Збройних сил України навесні 2022 року. Воював у лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Брав участь у боях на багатьох напрямках військових дій. Попри важке поранення під Бахмутом, швидко повернувся у стрій.
Загинув оборонець торік 30 травня поблизу села Богуславка Ізюмського району Харківської області. Йому було 40 років. У воїна залишились батьки, брат, рідні та близькі.
"Олександр мав золоті руки та палке серце. Він любив працювати з деревом, як ніхто відчував його та вмів вдихнути у нього нові сенси, даруючи людям комфорт і затишок. – розповів батько захисника Віктор. – Для нього не існувало неможливих завдань, він ставив і наполегливо досягав поставлених цілей. Таким був змалечку, коли займався різними видами східних єдиноборств, таким залишався і протягом свого, на жаль, такого короткого життя".
Олексій Казмірчук
Олексій Казмірчук. Facebook
35-річний Олексій Казмірчук служив на посаді водія-електрика 120-ї мінометної батареї, 3-го механізованого батальйону. Був жителем села Росоша. Загинув 29 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Котлине Покровського району на Донеччині.
Петро Марценюк
Петро Марценюк. Facebook
Петро Марценюк народився 22 січня 1978 року у селі Будне Шаргородської міської громади Жмеринського району. Після школи навчався в місцевому професійно-технічному училищі, опанував будівельну справу. Все життя працював за спеціальністю, більшу частину якого — у Вінниці. Трудовий шлях у цивільному житті завершив на посаді штукатура-муляра у виробничому відділі ТОВ "Подільська енергозберігаюча компанія", йдеться у дописі.
"Петро міг звести будівлю з нуля: від кладки стін до облицювально-оздоблювальних робіт. Мабуть, важко знайти найбільш мирну професію. Та, коли країна опинилася у небезпеці, чоловік без вагань змінив свою кельму на зброю. Він був добрим і мужнім. У нього не бракувало сил захищати сім'ю та країну. Нічого й нікого не боявся", – розповіла дружина Олена.
Разом із нею захисник виховував двох дітей.
Більш як два роки Петро Марценюк захищав країну у лавах 21 окремої механізованої бригади. Був старшим солдатом, водієм-механіком бойової машини піхоти шведського виробництва CV90.
Загинув оборонець 5 лютого 2025 на Сумському напрямку.
Руслан Січкаренко
Руслан Січкаренко. Facebook
Молодший сержант Руслан Січкаренко загинув 10 січня 2025 року при виконанні бойового завдання.
Січкаренко Руслан Васильович народився 10 серпня 1981 року. З 1988 по 1996 роки навчався в Бугаківській загальноосвітній школі. Далі з 1996 по 2001 рік продовжив навчання у ВПУ№ 5, де здобув професію газоелектрозварювальника. Згодом навчався у Вінницькому технічному коледжі де здобув професію радіотехніка. Працював за кордоном. Був одружений, має сина Тимофія.
Він був призваний на військову службу у липні 2024 року. Служив головним сержантом десятого відділення військової частини.
Сергій Гутник
Сергій Гутник. Facebook
Гутник Сергій Вікторович народився 12 квітня 1998 року в с. Привільне Іллінецького району Вінницької області. Після закінчення Білківської школи вступив до Іллінецького аграрного коледжу, а згодом продовжив навчання у Вінницькому національному аграрному університеті.
Закінчивши перший курс, перевівся на заочну форму навчання, адже обрав шлях служіння Україні. Він проходив підготовку в танкових військах, а згодом був переведений у війська зв’язку та розвідки.
Із перших днів повномасштабного вторгнення РФ він став на захист своєї Батьківщини. 4 лютого 2025 року в районі н. п. Ворожба Сумської області Сергій трагічно загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Сергій Качуровський
Сергій Качуровський. Вінницька міськрада
Народився Сергій Качуровський 28 грудня 1975 року у Вінниці. По закінченню 18-ї загальноосвітньої середньої школи вступив до Вінницького національного технічного університету, проте дуже швидко зрозумів, що душа тяжіє до зодчества. Відповідний фах опанував у Вищому художньому професійно-технічному училищі №5. Працював на різних будівельних майданчиках міста.
Мобілізувався до Збройних сил України торік узимку. Воював у лавах 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
Свій останній бій прийняв 3 лютого на східному напрямку. Воїну навічно залишилось 49 років. Вдома на нього чекали дружина та четверо дітей.
Сергій Кузьменко
Сергій Кузьменко. Facebook
Сергій Кузьменко – мешканець Жмеринської громади, загинув на Донеччині 24 серпня 2022 року. Його смерть було офіційно встановлено за результатами ДНК. Захиснику було 18 років. Він воював у складі 95-ї бригади ДШВ.
Сергій Слубський
Сергій Слубський. Facebook
Сергій Миколайович Слубський народився 25 листопада 1995 року в селі Пултівці. Здобув базову освіту в місцевій школі. Після проходження строкової служби у 2019 році підписав контракт та залишився в лавах Збройних Сил України.
Із перших днів великої війни став на захист держави. Виконував бойові завдання кулеметником у відділенні снайперів. 30 квітня 2024 року Сергій Слубський загинув під час стрілецького бою поблизу н.п. Берестове, Бахмутського району, Донецької області. Похований в селі Пултівці.
Сергій Федорук
Сергій Федорук. Facebook
Сергій Федорук народився 4 лютого 1974 року, навчався у вінницькій школі №13, а згодом здобував професію у Вінницькому професійно-технічному училищі №4. З 2010 року мешкав у рідному селі Дружне.
У 2015 році він став на захист України, брав участь в АТО у 2015–2016 роках і був відзначений пам’ятним нагрудним знаком "Кров за Україну". З початком повномасштабного вторгнення Сергій Федорук знову став до лав захисників. У 2023 році його нагородили медаллю "За оборону рідної землі".
Воїн загинув 25 лютого 2024 року на Донеччині. Лише через рік рідні отримали можливість його поховати. У Сергія Федорука залишилися батьки та донька.
Тарас Шелестюк
Тарас Шелестюк. Facebook
Тарас Шелестюк народився 1996 року у селі Городок Дашівської громади. Майже два місяці родина воїна нічого не знала про його долю. ДНК-експертиза підтвердила, що він загинув 6 грудня 2024 року, поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області. Попрощалися із захисником 8 лютого 2025 року у Києві.
