За інформацією: Суспільне Полтава.
У Полтаві на Монастирському кладовищі віднайшли могилу видатного українського композитора Григорія Давидовського. З кінця 1970-х років могила митця вважалася втраченою.
Про це Суспільному розповіла наукова співробітниця бібліотеки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Світлана Капко.
Заслужений артист УРСР Григорій Давидовський (1866-1952) зазнав слави в Україні та за її межами ще до більшовицького перевороту 1917 року, написавши на основі українських народних пісень хорові сюїти "Бандура" і "Кобза", а пізніше – музичну поему "Україна" на вірші Тараса Шевченка.
Григорій Давидовський . Енциклопедія Сучасної України"Давидовський відомий своїми українськими хоровими творами. "Бандура", "Кобза" — це великі хорові сюїти. Він називав "хорова сюїта на основі українських пісень". Також композитор відомий прихильністю своєю до УНР, до автокефальної української церкви у той час. Він писав багато церковних творів, зараз їх виконують у всіх православних церквах, і не тільки в Україні".
До Полтави 80-річного Григорія Митрофановича направили у 1945 році для створення і керівництва хорової капели обласної філармонії. Капелу він створив, але по тому пропрацював недовго. Композитор вийшов на пенсію і 1952 року помер.
"Пішов він на пенсію, відзначили 85-й його ювілей і через рік, на 87-му році життя, помер. Поховали його артисти філармонії і близькі родичі".
З кінця 1970-х років його могила вважалася втраченою. Фото надане Оксаною Бєлявською і Світланою Капко
З кінця 1970-х років його могила вважалася втраченою, оскільки нащадків, які б доглядали за нею, не лишилося.
"У нього залишилася дружина, яка й поставила пам'ятник, про це на ньому зберігся напис. Тепер ми знаємо, що це була саме дружина, адже мали сумніви. Дружина, Ганна, була років на 30 молодша, а йому було 85. Теж музикантка, теж хормейстер. Свій шлюб вони приховували, невідомо з яких причин, дехто зі знайомих згадували, що це його сестра або секретарка, яку він наймає. Ніхто не знав, що це справді дружина. Спочатку вона виїхала з Полтави, була десь у Курській області регентом церковного хору, а потім у 70-х роках теж померла. Ну там десь і губляться її корені. А за могилою ніхто не доглядав".
З часом пам’ятник впав портретом і написами донизу. Фото надане Оксаною Бєлявською і Світланою Капко
З часом пам’ятник впав портретом і написами донизу, частина огорожі навколо нього зруйнувалася. Піднявши та очистивши надгробок, фахівці переконалися, що поховання дійсно належить Григорію Давидовському.
"Чисто природні фактори. По-перше, Монастирське кладовище знаходиться на схилі, воно поступово повзе, і одна могилка наїжджає на другу. По-друге, дерева повиростали здорові, і вони падали, і на цю могилку теж впало дерево. Хлопці його прибирали, розчищали. Тобто просто так підняти, подивитися — це було неможливо. Хотіли знайти цю могилу, та не могли. В одній статті, яку я зустрічала, написано, що похований на Монастирському кладовищі, але могила втрачена".
За словами Світлани Капко, вона писала наукову статтю про полтавський період життя митця та намагалася розшукати місце поховання.
"Я багато працювала з архівами і знайшла фотографію могили 76-го року, чорно-білу. Фотографія не дуже вдала. Ракурс такий не дуже вдалий, тому було важко щось ідентифікувати. Ми ходили з колегою по тому кладовищу. Пізніше ще декілька разів. Потім звернувся студент Луганського університету Дмитро Луценко. Розповів, що він хоче писати магістерську роботу по Давидовському, і попросив допомогти з матеріалами. Я з ним поділилася матеріалами та фотографією цієї могили. І йому хтось підказав".
Група, яка працювала над обстеженням місця поховання. Фото надане Оксаною Бєлявською і Світланою Капко
Отже, віднайшли могилу Григорія Давидовського магістр музичного мистецтва Дмитро Луценко, кандидат мистецтвознавства, доцент, секретар Полтавської організації національної спілки краєзнавців Галина Полянська та наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею Світлана Капко, які досліджували полтавський період життя композитора.
"Знайшли, але не були впевнені, тому що у джерелах писали, що обеліск був із рожевої гранітної крихти. Пам’ятник лежить обличчям вниз, підняти його просто так не могли. Нас підтримав директор музею Олександр Супруненко. На наше прохання виділив нам машину та робочі інструменти, відрядив наукових співробітників відділів охорони пам’ятників, археології. ГО "SavePoltava" теж нам допомогли дуже робочою силою. І так спільними зусиллями здійснили виїзд 12-го червня. Перевернули той пам'ятник, підняли його, почистили від грунту і бруду, і виявили, що це дійсно Григорій Давидовський".
У майбутньому пам’ятку планують відремонтувати. Фото надане Оксаною Бєлявською і Світланою Капко
Оксана Бєлявська встановила мітку на Google-мапі, і тепер кожен зацікавлений може самостійно відвідати поховання митця. У майбутньому пам’ятку планують відремонтувати.
"Пам'ятник загалом цілий. Постамент поїхав, нахилився сильно. Звісно, що треба ремонтувати, приводити до ладу. Порахували обсяг робіт – близько 44 тисяч гривень. Що треба зробити? Треба вирівняти схил, доцементувати, встановити рівно постамент, закріпити зверху обеліск. Також благоустрій зробити – чи плиткою викласти, чи квітники посадити. У січні наступного року буде 160 років від дня народження Григорія Давидовського. Хотілося б щось до цього ювілею встигнути. Ми, напевно, будемо оголошувати збір коштів. Хотілося б знайти спонсорів. Поки подумаємо, як це робити. Якщо хтось має конструктивні пропозиції і бажання допомогти – завжди відкриті до співпраці".
