За інформацією: Суспільне Чернігів.
Зейнулла Кудабеков та його син і військовий Андрій Кудабеков. Суспільне Чернігів / Андрій Кудін
Рік тому, 31 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання у прикордонній Леонівці на Чернігівщині загинув військовослужбовець Андрій Кудабеков. Про постать Андрія, його життя та шлях воїна в ефірі "Українського Радіо Чернігів" Андрій Соколов говорив з батьком захисника – Зейнуллою Кудабековим.
"Втрачати рідних — це дуже важко, звісно. Досі ми не можемо звикнути до того, що немає Андрія. Нам здається, що будь-якої миті подзвонить телефон, дзвінок у двері — і заходить він. Тобто ніколи не змиришся з тим, що немає близької людини. Важко дуже", — говорить батько загиблого.
Спочатку не повірили у смерть сина
За його словами, вони разом з дружиною спочатку подумали, що звістка про смерть Андрія в соцмережах — це фейк.
"Раніше теж дуже багато фейків про нього було — і по радіо, і по телебаченню, і в соцмережах. Звичайно, ми не повірили в це. І спокійно сприйняли, подумали, що це фейк. Я знав, що 31 жовтня Андрій мав виїхати на завдання. Напередодні, 30-го числа, ми з ним зустрічалися. Він говорив: «Тату, я завтра поїду на завдання. Усе нормально». Як зазвичай. Знав, що він поїде на завдання, приїде і зателефонує. Але 31-го числа дзвінка від нього не було. Ми думали, що він ще не приїхав. І, читаючи в соцмережах про те, що трапилося таке, взагалі не сприйняли це. Вважав, що це фейк. Потім уже тільки ввечері товариші по службі зателефонували і висловили співчуття. Я дружині не говорив про це. Пізніше підготував, і потім тільки вже сказав".
Військова родина та перші роки служби Андрія Кудабекова
Батько Андрія сам був військовим, і сподівався, що коли син виросте, то стане військовим офіцером.
"Я сам військовослужбовець, підполковник у відставці. Він же народився в угорському місті Будапешт, де я проходив службу. І з дитячих років він уже звикав до військової служби. Поруч із будинком — військова частина, він був у казармі, спілкувався з солдатами. З першого класу він уже звикав до зброї, володіння нею. Йому було цікаво, я його водив у частину, ми були на полігонах, були на навчаннях. І він це дуже близько сприймав, казав і постійно повторював, що буде солдатом. Я теж у душі сподівався, що колись він виросте й стане військовим офіцером".
У 1992 році Андрій пішов на строкову службу в повітряно-десантні війська у Кіровограді (нині Кропивницький, — ред.), каже Зейнулла Кудабеков.
"Там він прослужив півтора року в українській армії. І саме там він сформувався як справжній воїн. До кінця служби мав звання старшини розвідроти. Коли приїхав, я вже сподівався, що він справді прийде й одразу піде у військове училище. Але, коли він звідти приїхав, чомусь сказав, що служити більше не буду, не хоче. Тобто, надивившись всіляких там негативних моментів, дідівщини і так далі, він сказав: «Там порядку немає, я не піду служити»".
З армії в підприємництво
Після служби, каже батько, Андрій закінчив Херсонський технологічний університет і займався підприємницькою діяльністю.
"Була фірма «Меблі м'які, як хмари», тобто ремонт і виготовлення м'яких меблів. Це брендова фірма, можна сказати, тому що вона гриміла на той час. З нуля створив фірму, створив колектив, сформував цей колектив, дуже хороший, міцний колектив був. І до 2019 року ця фірма працювала. Я, звичайно, в душі переживав за те, що він не став військовим, але потім, коли він почав займатися підприємницькою діяльністю, я подивився, як він все організовує, як це йому подобалося, і я вже навіть радів його успіхам. Він, навіть, у свій час балотувався в депутати, йому пропонували йти в депутати, але він сказав, що не піде в політику, не хотів політикою займатися".
Євромайдан та попередження про війну з Росією
Також Андрій Кудабеков був з перших днів на Євромайдані у 2013 році та отримав там контузію, говорить батько.
"Коли почався Майдан, він прийшов і каже, там дітей б'ють, треба їх іти захищати. Організував групу своїх колишніх товаришів по службі, друзів, і вони зібралися, поїхали. Він тоді сказав: «Хто, якщо не ми, будемо захищати їх?». Я тоді ще посміявся, кажу: «Андрію, ти сам дитя!». Хоча йому 40 з гаком років, а для батьків дитина завжди дитиною залишається. Він дійсно в душі це сильно переживав і поїхав туди. Він і в дитинстві, і в шкільні роки, і в юності завжди захищав слабких".
Андрій займався підготовкою військових фахівців, вихованням молоді, патріотичним вихованням, і говорив про те, що можлива війна з Росією, каже Зейнулла.
"Уже коли з Майдану прийшов, він сказав, що ми напередодні війни з Росією. І багато хто говорив йому, що не може бути такого, не може. Це ж наші брати, це ж Радянський Союз тощо. Він казав: «Ні, подивіться, які дії Росії, чим вони займаються. Афганістан, Грузія, Чечня, Абхазія, Югославія. Де тільки свій ніс Росія не суне, куди не піде Росія, скрізь війна. Ми в майбутньому теж напередодні війни»".
АТО, дводенний полон, робота в Києві
Повернувшись із Майдану, коли почалася антитерористична операція у 2014 році, Андрій записався добровольцем та поїхав виконувати завдання у Луганську та Донецьку області. Брав участь у визволенні Лисичанська та Слов'янська. Проте у Горлівці потрапив у полон до сепаратистів, зазначив батько.
"Потрапив він туди, коли поїхав вивозити хлопців, які загинули. І випадково потрапив у полон. Буквально два дні він там побув і йому вдалося втекти звідти. Зміг переконати цих ворогів, що він нібито на їхньому боці. Розповідями, своїми байками вдалося йому втекти через два дні. А потім, приїхавши звідти, він знову поїхав уже з батальйоном «Чернігів». Після цього його запросили працювати в Держспецзв'язок в Києві. Він там був на посаді заступника начальника управління, на полковницькій посаді. Але він казав, що не може вже сидіти і займатися штабною роботою. І втік звідти. Написав рапорт, звільнився і поїхав знову в бік Донецька".
За час перебування на роботі в Києві і в бойових операціях, Андрій виріс як офіцер, говорить його батько. Також він говорить, що військова кар'єра сина була стрімкою та швидкою, адже його нагороджували іменною зброєю, отримав чотири звання достроково.
Повномасштабне вторгнення та оборона Чернігова
До повномасштабного вторгнення Андрій зі своєю організацією "Вовкулака" займався підготовкою майбутніх воїнів, вивченням зброї та розбудовою майбутнього партизанського руху.
"Перед початком повномасштабної війни Андрій уклав контракт з однією фірмою закордонною. Дуже вигідний контракт у матеріальному плані. Поїхав попрацювати. Коли почалася війна, він буквально на другий день розірвав контракт, втратив багато грошей за контрактом, сплатив штраф і повернувся. Буквально через два дні він уже був тут і одразу взяв участь в обороні Чернігова. Одразу пішов добровольцем і своїх хлопців із собою разом підтягнув, які були у «Вовкулаці»".
Родина Кудабекових та мрії Андрія за життя
Зейнуллі Кудабекову подобались такі риси характеру Андрія як чесність, сміливість та наполегливість.
"Ми з Андрієм з його народження завжди змагалися один з одним у спортивних видах: підтягування, гирі, біг. І ми завжди з ним були як суперники. Він іноді говорив: «Тату, ну так мені ще до тебе далеко, навіть попри на твій вік». Але я сам займався спортом, отримав свого часу звання кандидата в майстри спорту. І намагався Андрія виховати в такому ж дусі, прищепити йому фізичні навички".
Зі свого боку, Андрію любив свою доньку, якій зараз 15 років, і вона вчиться у десятому класі школи, розповідає Зейнулла Кудабеков.
"Він обожнював її. Постійно, якщо в нього випадала якась вільна хвилина, він одразу до Поліни, кудись у кіно, в кав'ярню, просто по місту погуляти. Возив її містом, розповідав про місто, показував пам'ятки. У них любов була така справжня".
У червні цього року президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив Андрія Кудабекова орденом "Богдана Хмельницького" III ступеня. Також петицію з проханням про присвоєння йому звання Героя України підписали 25 430 людей, але рішення поки немає.
"Це приємно було б, звісно, як батькам. Гордість за сина. Я думаю, не тільки батьківська гордість. Напевно, пишалися б і друзі його, і багато тих, хто його знав. Зараз невідомо, скільки це буде, але протягом року розглядається. Сам Андрій казав, що не потрібні йому ці медалі, не потрібні грамоти, нічого. Аби було ставлення командування людське і не в'язали руки під час виконання якихось завдань. У нас в армії часто буває, що ініціатива карається".
Востаннє батькові вдалося поговорити з сином за день до його смерті 30 жовтня 2023 року, коли він у торговельному центрі попросив батька передати певні документи.
"І він каже: «Тату, я завтра їду на завдання, ти ж зрозумів куди?» Я кажу, що так. Я завжди знав, куди він поїде, але зайвих питань ніколи не ставив. Казав, що поїде на завдання та зателефонує, все буде нормально. Ми спокійно до цього ставилися, тому що впевненість у тому, що все буде нормально, виходила від Андрія. Якщо Андрій сказав, що буде так, значить, так і буде".
Зі слів батька, Андрій мріяв про те, що Україна ввійде до складу Європейського Союзу та НАТО, і казав, що це було б добре для процвітання України.
"Мріяв про те, що Україна ще більше розквітне, стане вільнішою. Хотів, щоб не було негативу в громадському житті, щоб донька здобула гарну освіту. І в родині б усе було добре, щоб людям жилося добре. Ось такі були в нього мрії".
