За інформацією: Суспільне Вінниця.
Сергій Перегончук. Фото з власного архіву Ольги Перегончук
"Зараз я навчилася посміхатись, коли згадую його. Але саме зараз він з'являється в розмовах, в буденності більше, ніж раніше. Я навчилася говорити про нього і відчувати вдячність за те, що він був у моєму житті". Так говорить дружина полеглого захисника Сергія Перегончука — Ольга. 26 лютого 2023 року чоловік загинув на Донеччині. Спогадами про коханого Ольга поділилася з Суспільним.
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
"Ніхто ніколи його не бачив сумним"
Сергій Перегончук народився 27 листопада 1977 року в селі Трушки Білоцерківського району Київської області.
"В дитинстві Сергій відрізнявся від всіх дітей своєю посмішкою. Ніхто ніколи його не бачив сумним. Був дуже активною та енергійною, допитливою дитиною, — розповіла Ольга. — Закінчив 9 класів в загальноосвітній школі №4 м. Калинівка Вінницької області. Після вступив до Тульчинського ветеринарного технікуму. В 1996-1998 роках проходив строкову службу в Калинівці у спецпідрозділі "Ягуар".
З 1998-2001 Сергій навчався в Білоцерківському державному аграрному університеті, здобув професію ветеринар. З 2003 почав працювати у підрозділі ветеринарної міліції з проведення карантинних заходів, отримав звання майора. За період служби заохочувався 14 разів.
"Йому подобалося ділитися знаннями та навчати особовий склад"
"У 2014 році, з початком проведення антитерористичної операції на сході України, Сергій взяв до рук зброю та став на захист рідної землі. По життю був дуже наполегливою людиною. Він був чесним, принциповим та сильним за духом. Людиною щирої душі та з відкритим серцем. Сергій відрізнявся почуттям справедливості та чесності. Він був справжнім патріотом, мав особисту думку щодо політики та завжди відстоював її, любив Україну та віддав за неї своє життя, заради нашого світлого майбутнього", — сказала Ольга.
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
2016 року чоловік підписав контракт з військовою частиною 3028, де пройшов підготовку та здобув кваліфікацію "інструктор". Він навчав людей, готував їх до бойових дій. Дружина розповіла, що їй було цікаво слухати Сергія, коли він розказував про характер людей і про те, як вони проявляються.
"Він цим дуже пишався, йому подобалося ділитися знаннями та навчати особовий склад. В армію прийшов зі званням "сержант", але завдяки своїй міцній волі та лідерським якостям отримав звання "старший лейтенант". Він відважно ніс службу, виконував накази, любив свою країну та піклувався про особовий склад, ніколи не жалівся та героїчно боронив свою державу і віддав найцінніше — своє життя".
"Він любив Україну та віддав за неї своє життя"
Сергій Перегончук служив командиром 2-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Національної гвардії України.
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Під час повномасштабного вторгнення захисник брав участь у боях під Білою Церквою, боронив Київ, Житомирську трасу, Мотижин, Ірпінь, Бучу, Лисичанськ, Сєверодонецьк та Білогорівку, де у жовтні 2022 отримав вогнепальне поранення в руку, але після лікування повернувся до служби.
"Після реабілітації мій чоловік повернувся в стрій, хоча міг продовжити лікування, адже рука повністю не відновила свої функції. Втім зі словами "Я хочу, але не можу залишитись, бо у мене там діти" (дітьми він називав тих хлопців, яких навчав) Сергій поїхав у відрядження. Коли був удома, я чула, як дзвонили йому хлопці й постійно питали: "Миколайовичу, ну коли ви вже будете, ну коли?". Вони його чекали".
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
26 лютого 2023 року поблизу села Спірне Донецької області Сергій Перегончук отримав поранення, несумісне з життям. Поховали загиблого захисника на центральному кладовищі в Калинівці на Алеї Слави. У червні 2023 у місті на честь полеглого оборонця відкрили меморіальну дошку. Встановили її на фасаді гімназії, де навчався нацгвардієць.
Військовий був нагороджений відзнакою президента України "За участь в антитерористичній операції" (2016), медаллю "Захиснику Вітчизни" (2023), орденом "За мужність" III (2023) ступеня та наказом командувача Національної гвардії України від 27 травня 2023 року №111 Сергієві Перегончуку посмертно присвоїли звання "капітан".
"Він дихав патріотизмом і свободою"
Ольга розповіла, що у них із Сергієм була "військова" сім'я. Він — був нацгвардійцем, вона — військовослужбовиця ЗСУ.
"Сергій був дуже достойною людиною. Я ж кажу: у нас була "військова" сім'я. Ми об'єднували ЗСУ і НГУ. Попри це ми любили один одного. Але ефект відкладеного життя, життя на паузі не дали нам зробити все, що ми хотіли й що мали зробити".
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Про війну чоловік говорив багато, адже був на ній понад 9 років. А ще Сергій гарно знав історію України, був добре вмотивованим.
"Він дихав патріотизмом і свободою, мав дуже принципову позицію з приводу корупції, мав чітку політичну позицію, постійно дивився новини, багато і довго міг говорити про армію. У нас була "військова" сім'я і, на жаль, у кожного з нас були відрядження. Ми говорили про різні речі, про війну, про армію і систему. Коли людина проходить війну, то вона закаляється і стає жорсткішою. А Сергій навпаки — хотів залюбити, сказати все. Він хотів надихатись", — розповіла Ольга.
"Я не чула він нього слів, які б були наповнені злістю"
Сергій був людиною широкої душі, ніколи нікому не відмовляв, завжди всім у всьому допомагав. Після загибелі чоловіка багато людей писали Ользі, що він був їм як наставник.
"За весь час я не чула він нього слів, які б були наповнені злістю. Одного разу прийшло довге повідомлення. У той час, на початку вторгнення, вони були на Житомирській трасі. Писав, що немає страху, що страшно було у 2014 році, а зараз є тільки злість і бажання їх гнати з нашої землі. Тоді я зрозуміла, що відбувся перелом і його вже було не зупинити, існувала тільки перемога заради життя".
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Чоловік знаходив час майже щодня писати дружині листи або вірші. Після кожного відрядження він привозив блокнотики й дарував їх Ользі. Там були слова вдячності й кохання. Вони завжди будуть гріти їй серце й душу, сказала жінка.
"Ми завжди відправляли один одному посилки. Він ніколи не забував про подарунки. Навіть коли знав, що має їхати, ховав їх по квартирі, в кишені одягу. А тоді в назначений час телефонував і казав, де чекає подарунок. В останній рік він дарував такі вже символічні подарунки, які будуть нагадувати про нього роками. Таке враження, що він намагався щось залишити після себе. Іноді він не міг дочекатися потрібного часу і розказував за подарунки раніше. Звичайно, я їх починала шукати раніше, ніж потрібно. Але і на цей випадок в нього були заготовлені подарунки: і все-таки в потрібний день мене чекав подарунок".
"Він робив всіх кращими, бо сам був найкращим"
Сергій був дуже турботливим, розповіла Ольга. На всі свята він дарував їй квіти. Навіть коли не був поруч, чоловік все одно купував і надсилав дружині квіти.
"На 8 Березня і на мій день народження були обов'язкові квіти для мене і для моїх мами й бабусі. Вони завжди буркотіли: для чого витрачати кошти на квіти. Але, коли його не стало, то 8 Березня для них був, як тригер, що його немає. І вони дуже плакали. Вони його дуже любили, і я жартома казала, що Серій рідний, а я прийомна. Ви ж розумієте, що теща любить зятя не за гарні очі, а за те, якою людиною він є і за відношення й любов до її дочки".
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Коли на похороні Сергія військові побачили на кладовищі маму Ольги, то зраділи, що нарешті познайомилися з жінкою, про яку так багато розповідав, хвалив і любив їхній побратим.
"Сергій був найкращим сином з найкращими батьками, найкращим батьком з найкращими дітьми, найкращим зятем з найкращою тещею та найкращим чоловіком з найкращою дружиною. Ось так він робив всіх кращими, бо сам був найкращим".
"Я вдячна, що він був у моєму житті"
У їхній сім'ї була традиція, розповіла Ольга: перед Новим роком розмальовувати ялинкову іграшку, адже в мріях було велике новорічне дерево, прикрашене тільки власними іграшками. На своїй половині кожен озвучував та малював свої мрії. Наприкінці 2022 року Сергій написав на кульці: "Повернутись живим у 2023 рік для здійснення мрій". Але не повернувся.
"Рік без нього… Я не знаю, яким був рік без нього, бо не хочу думати про те, що пройшов рік. Спочатку я хотіла організувати все, як треба: поховання, парадна форма, погони, шеврони, далі на кладовищі, надгробок, квіти, відкриття меморіальної дошки, посадка пам'ятного дерева, таблички, фото, історії, меморіал, перейменування вулиці, звання, акція "Янголи пам'яті", прапорці на майдані, марафон "Біжу за героя України", церква, панахиди, молитви… І прохання — приснитися. Це все дивно і нове в моєму житті. Стали важливими ті речі, про які я навіть не думала. Але тепер постійне відчуття того, що не вистачить часу".
Фото з власного архіву Ольги Перегончук
Ольга сказала, що ці всі речі вже не для чоловіка, а більше для неї. Що це ніби компенсація/реабілітація. Багато хто говорить, що рік — це наче сходинка, після якої треба відпустити людину. Але саме зараз жінка розуміє: все, що залишається — це тільки біль і пам'ять.
"Зараз я навчилася посміхатись, коли згадую його. Але саме зараз він з'являється в розмовах в буденному житті більше, ніж раніше. Я навчилась говорити про нього і відчувати вдячність за те, що він був у моєму житті".
