За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Степан Чобану загинув 28 лютого 2022 року в небі над Кропивницьким. Українська державна льотна академія та Суспільне Кропивницький
28 лютого 2022 року у небі над Кропивницьким у повітряному бою загинув пілот винищувача Су-27, майор Степан Чобану. 2 березня своїм указом президент посмертно присвоїв йому звання Героя України. Про те, як водій санітарної машини став льотчиком-асом, про його любов до винограду та свідомий вибір взяти на себе перший удар під час повномасштабного вторгнення в інтерв'ю Українському радіо Кропивницького розповіли син героя Євгеній та доцентка кропивницької льотної академії Ірина Романько.
Шлях до неба: від водія санітарної машини до льотчика-аса
Ірина Романько: "Степан Іванович — це дійсно людина-легенда, людина-герой. Коли ми вживаємо слово "ас", то ім'я Степана Івановича дійсно дотичне. Він був майстром льотної справи, одним із найдосвідченіших пілотів українських Повітряних сил. Ще у 2010 році він вирішив піти з авіації — тоді йому було 45 років. Це було непросте рішення, бо небо було для нього життям. Але вже у 2015 році він повернувся разом із побратимами, бо почалася війна і потрібно було задіяти досвідчених льотчиків, які могли б передати бойовий досвід".
Літак Су-27, на якому загинув Степан Чобану. Українська державна льотна академія
Церемонія спалення піаніно в пам’ять про загиблих льотчиків Степана Чобану, Дениса Кирилюка та Олександра Оксанченка 27 серпня 2023 року. Скріншот з відео 831-ї бригади тактичної авівції. Українська державна льотна академія
Євгеній Чобану: "У тата був дуже цікавий шлях. У 1982 році його призвали на строкову службу — він опинився в Умані, в одному з навчальних авіаційних полків на посаді водія санітарного автомобіля. Там він на власні очі побачив, як курсанти здіймають літаки у небо, і зрозумів — хоче спробувати себе у цій справі.
Він виріс у сім'ї звичайних робітників колгоспу і ніколи "зірок з неба не хапав". Батькам про вступ до Чернігівського училища льотчиків він навіть не сказав — лише написав молодшому братові, щоб той надіслав документи. На іспитах він на відмінно склав математику, але не міг пояснити рішення, бо вчився у молдавськомовній школі. Вчителька бачила, що він ні в кого не списував, і все вирішив сам. Цікаво, що на татовому курсі найкращий екіпаж називали "молдавським", бо його побратим теж був із Молдови".
Про виховання, сімейні традиції та "безумовну любов"
Євгеній Чобану: "Батько був унікальною людиною, харизматичним, з чудовим почуттям гумору. Йому дуже подобалось, коли до нього зверталися по батькові. Ми з братом наслідували багато його якостей, просто спостерігаючи за ним. Батьки нас дуже любили. Мати була трохи вибагливішою, а от батько нас балував.
Степан та Євгеній Чобану. 2007 рік. Українська державна льотна академія
У нашій сім'ї було багато традицій: поїздки на Сорочинський ярмарок, стрибки через багаття на Масляну, купання в ополонці на Водохреще. Він дуже любив риболовлю, а ще — куховарити.
Окреме інтерв'ю можна записувати про його любов до кокер-спанієля Річарда. Це був приклад безумовної взаємної любові. Якщо Річик чув звук мотора нашої машини, йому просто казали: "Річик, там папа", відкривали двері — і він просто летів до гаража зустрічати батька так, що вуха підлітали".
Символ Бессарабії: виноград всюди
Євгеній Чобану: "Тато дуже любив виноград і, як людина з Бессарабії, вирощував його всюди. У нас був в’їзд у гараж із виноградної арки, він посадив виноград навіть на нашому балконі на другому поверсі, і той проріс стіною по всьому під’їзду. Восени він обов'язково їздив на малу батьківщину на збір винограду.
Особливо мені запам'яталися наші збори на аеродромі у День Незалежності України. Всі сім’ї льотчиків збиралися в альтанці, яку посадив Степан Іванович. Всередині був маленький фонтан, де плавали свіжі херсонські кавуни. Туди приносили важкий старий телевізор і дивилися, як наші хлопці пролітають над Хрещатиком, а потім до ночі зустрічали їх на стоянці. Навіть на його посмертному шевроні батька зобразили з виноградом".
Світлина Степана Чобану з його посмертним шевроном у кропивницькому музеї авіації. Українська державна льотна академія
"Су-27 — наш сімейний літак"
Євгеній Чобану: "Першим місцем служби тата у 1987 році став аеродром Канатове біля тодішнього Кіровограда, де він літав на Л-39 та МіГ-23. Але Су-27 він любив по-особливому, пройшовши перенавчання у 1989-му. Це неймовірна "пташка". Кожного разу, коли дивлюсь на Су-27 в українських кольорах, думаю, що це наш сімейний літак. Він аеродинамічно просто прекрасний. Батько казав: якщо одного разу піднімешся у небо, то вже ніколи в житті не зможеш відмовитися від польоту".
Степан Чобану з сином Євгенієм в кабіні літака Су-27. Початок 2000-х років. Євгеній Чобану
Подвиг: свідомий вибір Степана Чобану
Ірина Романько: "Він був одним із титанів, які тримали небо над Україною. При цьому — людина дуже щира, скромна, справедлива, але безкомпромісний офіцер. Як каже командир 831-ї бригади Олександр Мостовий, Степан Чобану назавжди залишається в строю. Герой буде жити у пам'яті, бо він оберігав небо і тепер захищає нас із небес".
Літак Су-27 “Степан Чобану” 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації. Українська державна льотна академія
Євгеній Чобану: "На початку повномасштабного вторгнення досвідчені пілоти взяли на себе перший удар. Вони намагалися брати на себе більше роботи, аби вона не дісталася менш досвідченому молодому хлопцю, в якого ані сім'ї, ані дітей, а все життя попереду. Батько не міг вчинити інакше, такою він був людиною. Я думаю, якби у нього була можливість зберегти життя, він би це зробив — навіть якби "позичив" комусь частину своєї майстерності перед вильотом".
