Вигул щосуботи, “втечі” від доглядальниць та пошук нових родин: репортаж з центру для тварин в Чернігові

За інформацією: Суспільне Чернігів.

Собаки з ветеринарно-стерилізаційного центру “Крок до тварин” у Чернігові. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Щосуботи мешканці Ветеринарно-стерилізаційного центру "Крок до тварин" у Чернігові чекають на гостей. Ближче до 11-ї години тут стає гамірніше. Один за одним лунають дзвінки у хвіртку, які миттю розчиняються у гавкоті сотень собак. Для тварин субота — день, коли можна погуляти за межами вольєру, поспілкуватися з людьми, а за найкращим сценарієм – отримати родину. Для волонтерів – це можливість відчути себе у ролі власника тварин і допомогти працівникам.

Волонтерська субота, на якій побувала журналістка Суспільного, виявилася насиченою на події. Для місцевого трилапого собаки Йожика вона стала черговим днем народження – його "усиновила" чернігівка Ірина Кондратенко. Чорний Боцман з розрізом очей, як у хаскі, що приїхав з Покровська за десять днів до того, вперше дозволив вдягнути на себе нашийник і вийшов на прогулянку. А родина Богдана Мари, яка роздумує над тим, щоб завести песика, прийшла до центру, аби вперше відчути, як це – бути господарем собаки і гуляти з нею.

Як живе ветеринарно-стерилізаційний центр, чому він не позиціонує себе притулком, про його мешканців, працівників та значення волонтерських субот – далі у репортажі.

Нове життя трилапого Йожика і прикмета собачників

Ветеринарно-стерилізаційний центр "Крок до тварин" є комунальним підприємством Чернігівської міської ради і розташований на околиці міста. Ще на під’їзді до території чути гавкіт собак. У 50 метрах від огорожі мирно сплять кілька тварин, які живуть на навколишніх підприємствах.

Пам’ятка, яка розповідає про роботу центру “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Територія центру обнесена парканом. Біля воріт висить велика пам’ятка, яка розповідає про його роботу і наголошує, що він не є притулком для тварин. Начальниця закладу Тетяна Діденко неодноразово акцентує на цьому під час розмови попри те, що наразі тут знайшли тимчасовий дім 170 котів та 270 собак.

Тварини, які живуть тут, з різних причин стали безпритульними. Після стерилізації чи інших операцій їх неможливо повернути на вулицю: вони там не виживуть через стан здоров’я, особливості характеру чи породи. А ось забирати "розлюблених" собак та котів із родин центр не може. А саме про це просять у численних телефонних дзвінках люди, які помилково сприймають центр за притулок. Відтак керівниця наголошує на правильному позиціонуванні закладу.

Одна із собак з центру “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Об 11-й годині біля будівлі адміністрації відбуваються імпровізовані "торги". Мама та донька, обидві Ірини на прізвище Кондратенко, приїхали обрати домашнього улюбленця. У Ірини-старшої пів року тому померла собака. Зараз жінка готова полюбити когось знову. Оглянувши кількох претендентів на "усиновлення", виявляє прихильність до трилапого Йожика. Він живе в центрі з травня 2024 року. Що саме сталося з задньою лапою, невідомо. Волонтери привезли його сюди, коли травма була застарілою. Тож врятувати лапу не вдалося: влітку її ампутували. Але собака поводиться так, ніби й не має цієї особливості: бігає, гавкає і ніяким чином не виявляє, що в нього чогось не вистачає.

"Він гарний хлопчик. Характерний. Треба контролювати, щоб не бився з іншими тваринами. Але він цілком піддається вихованню, на все потрібен час”, – розхвалює Йожика Тетяна Діденко.

Для неї субота – це теж волонтерство, вона приходить до центру у свій вихідний. Каже, так має більше часу поспілкуватися з людьми, тваринами, бо в будні чимало сил забирає адміністративна робота.

Ірина Кондратенко та її донька Ірина подарували Йожику нове життя. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Подумавши трохи, дві Ірини ухвалюють доленосне для Йожика рішення. Під гучний гавкіт вони заходять в адміністрацію, щоб підписати договір про його "усиновлення". А ще – поділитися кілька годин тому вигаданою прикметою: якщо не брати поводок, то точно повернешся додому з собакою.

"Потепління" в стосунках доглядальників та Боцмана з Покровська

Новина про те, що Йожик їде в родину, стрімко розноситься територією центру. Працівники та волонтери радіють за нього. А поки Йожику оформлюють документи в нове життя, на подвір’ї відбувається ще одна подія: вперше з клітки вийшов пес Боцман.

Собака на прізвисько Боцман. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Боцман з однією з волонтерок центру “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Він родом з Покровська. Господарі вивезли його з-під обстрілів. Проте потім попросили волонтерів UAnimals забрати собаку, бо не могли орендувати житло, де можна жити з тваринами. Відтак Боцман приїхав до Чернігова зі сходу наприкінці жовтня в одній машині разом з трьома іншими собаками та бичком. Собак залишили в центрі, а бичок попрямував до Носівки.

Рекс і Мотя з Мирнограду, які приїхали разом із Боцманом. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Шакіл теж приїхав зі сходу України наприкінці жовтня. Собаку стерилізували. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Боцман дуже нервував, мав сильний стрес, тому довго до рук не давався. І ось 9 листопада він вперше дозволив вдягнути на себе нашийник і вийшов до всіх зі своєю доглядальницею.

Жінку звуть Тамара Астапенко. Вона все життя працювала в банку, звідти ж вийшла на пенсію. Якось біля драмтеатру знайшла самотнє кошеня. Знайомі підказали, що є центр, де можна його стерилізувати. Жінка не зчулася, як почала там волонтерити, а згодом і працювати.

Волонтерка Тамара Астапенко з Боцманом. Суспільне Чернігів / Максим Кішка"Зараз у моєму підпорядкуванні 37 тварин. Це собаки, які живуть в приміщенні після операцій, хворі або ж з інвалідністю. Моє завдання їх погодувати, вигуляти, прибрати в клітках, продезінфікувати, покласти свіжі підстилки. Потім треба віднести на крапельниці чи дати ліки, кому призначено. Ось так цілий день і минає”, – розказує жінка.

А згодом додає, що головний її обов’язок – любити цих тварин. Без цього тут ніяк не можна.

Молоді та покинуті: про життя Скінні, Констанції та Цвіркуна

А тим часом дзвоник на воротах лунає все частіше. Приходять як бувалі, так і нові волонтери. Ольга Лобода з чоловіком Богданом Марою та донькою Мариною приїхали вигулювати собак уперше. Вдома у них живуть два коти. Зараз міркують над тим, щоб завести песика. Тетяна Діденко проводить їм екскурсію і розповідає біографії тварин.

Собаки у вольєрі центру “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка"Ось вольєр з молодими собаками. Тут Скінні, Констанція та Цвіркун. Скінні металася на дорозі, ми думали, що вона загубилася. Але ніхто її не шукав, така тварина на вулиці не виживе. Ми забрали її на стерилізацію і залишили. Констанцію люди завели в розбомбленому будинку. Вона бігала на самовигулі, народила цуценят. Ми її стерилізували. Повернули господарям. А цього літа її збила машина, тварина приїхала до нас скалічена. Шкутильгає. Є велика ймовірність, що то на все життя. Господарям вона не потрібна, тому живе тут. Не склалося життя і в Цвіркуна. Цього року його залишили прив’язаним біля супермаркету на вулиці Коваленка. Він просидів там кілька днів. Потім чи то відірвався, чи то місцеві відв’язали. Цвіркун прибився до місцевої зграї дорослих собак, почав там з’ясовувати стосунки… Звісно, людям це не сподобалося. Аби уникнути конфліктів і не постраждали інші собаки, ми забрали Цвіркуна", – пояснює Тетяна Діденко.

Родина Богдана Мари вперше прийшла вигуляти тварин. Вони знайомляться з ними під наглядом досвідчених волонтерів. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Зробивши обхід територією, родина Богдана Мари зупиняється на місці вигулу собак. Це невеликий майданчик із зеленою зоною. Доньці Богдана дають поводок з невеликою собакою, і так родина залишається спілкуватися з твариною під наглядом більш досвідчених волонтерів та працівників. Усього за пару годин вони приділили час шістьом собакам. Родина виходить з притулку щасливою. Кажуть, прийдуть і наступного тижня, бо отримали неймовірні емоції.

Асфальт, "геріатричний пансіонат" і знаки війни

Доглядальниця Ольга Вітушка з травмованою собакою. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Тим часом доглядальниця Ольга Вітушка несе Асфальта на перев’язку. Пес живе тут з 9 серпня, його збив мотоцикл і в нього перебитий хребет. Тварина назавжди з інвалідністю. За 20 хвилин після перев’язки він гуляє на візочку. Цей пес зовсім не відчуває своїх вад. Отримавши можливість "бігати", він підходить обнюхувати людей, біжить до тварин. Так само інші собаки ставляться до нього, як до рівного: ніхто не поступається, не дивиться жалісливо. Це видовище – приклад природної інклюзії.

Асфальт знайомиться зі Скінні і Цвіркуном. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Асфальт живе в приміщенні. Там є клітки для собак після операції, також це дім для так званих "спинальників" – тварин з пошкодженнями хребта. Поруч у будівлі живуть і коти. У них є кілька виходів на подвір’я: ця територія огороджена сіткою і називається вигульником. В холодний осінній день на один із них подихати вийшли двоє котів.

Кіт на лежанці у центрі “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Чорний кіт у центрі “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Здорові собаки живуть у вольєрах на вулиці. Тетяна Діденко пам’ятає прізвисько кожної з майже 500 тварин. Їх кількість подвоїлася після звільнення області від російських військ. Багатьох котів та собак господарі, виїхавши, залишили на вулицях. Згодом додалося чимало тварин з виселених прикордонних територій.

Волонтерка Анна Косинська прийшла допомогти з вигулом собак. Суспільне Чернігів / Максим Кішка"Більшість прізвиськ я сама придумала. У нас принцип: називати тварину іменами, яких тут ще не було. Іноді прізвисько відображає історію: є Ціля, яку знайшли на вулиці Ціолковського, Естакада, бо жила під естакадою. Але буває й інакше. Працівники жартують, що коли я голодна, то називаю тварин Йогуртом, Мафіном, Пиріжечком", – сміється керівниця.

Крім імен, вона знає історії, хвороби, характер, місця "прописки" собак у вольєрах. Ці великі металеві клітки стоять рядами. Розселяють тварин за принципом віку та схожості характерів. Деякі вольєри досі несуть спогади про бойові дії в Чернігові у лютому та березні 2022 року: стіни вкриті отворами від уламків.

На територію центру прилітало чотири рази. Найстрашніше було о 19-й годині 15 березня 2022 року: тоді неподалік російський літак скинув бомбу. Від вибуху загинуло двоє тварин, було чимало поранених. Із вольєрів позлітали дахи, зайнялася пожежа. На щастя, вогонь досить швидко вдалося зупинити власними силами: були вогнегасники та якраз розморозилася вода, яку напередодні привезли з озера.

Тетяна Діденко з трилапим Йожиком, який поїхав у нову родину 9 листопада 2024 року. Суспільне Чернігів / Максим Кішка"Я російське вторгнення зустріла тут, в ніч на 24 лютого була на чергуванні. У нас тоді жило 160 собак і 60 котів. Зранку з’їздила додому за своїми тваринами і залишилася тут фактично до квітня", – пригадує Тетяна Діденко.

Вона багато розповідає, як у ті часи було важко знайти корм та воду. Центр мав деякі запаси їжі, бо отримав замовлену партію корму 23 лютого. Друга мала прибути наступного дня, але не доїхала. Довелося посадити тварин на дієту.

"Росіяни стояли за кілометр від нас. Найгірший варіант розвитку подій був відкривати вольєри і випускати тварин, якби окупанти зайшли в місто. Це був би шанс врятувати бодай когось", – міркує Тетяна Діденко, підходячи до імпровізованого геріатричного пансіонату, що розташований окремо від вольєрів.

Собака в центрі “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Тут живуть тварини, у яких через вік мало шансів отримати родину. Тому дуже ймовірно, що в цьому місці вони доживатимуть решту життя.

Після смерті чи загибелі тіла тварин зберігають у морозильних камерах. Коли накопичується певна маса трупів та біологічних відходів, – приїжджає машина і відвозить їх на ліцензований крематорій аж в Одесу. Це найближчий легальний крематорій.

"За законом ховати тварин у землі не можна. На території центру є крематорій, але зараз ми не можемо ним користуватися: кілька років тому ця діяльність стала ліцензованою. А в 2023-му ускладнили умови отримання цієї ліцензії. Тому ми уклали договір зі спеціальною компанією, яка утилізує тіла", – пояснює Тетяна Діденко.

Як і коли зародився центр

Під час інтерв’ю, начальниця центру постійно відволікається: до неї звертається багато волонтерів, вона дає вказівки працівникам, які проходять повз. Зараз це її звичне життя, та ще 15 років тому Тетяна Діденко не думала, що стане зоозахисницею. Про собаку вона мріяла з дитинства. Але тоді батьки не дозволили її завести. Зараз Тетяна вдячна їм за це. Жінка переконана, що без допомоги дорослих дитина не може виховати собаку.

Працівники центру чистять вольєри собак. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Мрія про свого улюбленця здійснилася у 2010 році, коли вона, тоді педагогиня-організаторка у школі, придбала американського стафтер'єра. Це був перший досвід і заглиблення в тему тварин. Зоозахисна діяльність Тетяни почалася того ж року: вона знайшла собаку на вулиці і взяла її до себе, поки знайдеться власник. Тоді жінка не знала, що це називається перетримкою.

"Було багато безпритульних тварин на вулицях. Ми шукали способи, як їх усіх стерилізувати. Тоді це погано розвивалося в Україні, бо після операції тварин не було куди діти. Їх не можна просто випустити на вулицю, потрібно побути в теплі, догляді хоча б десять днів. Я стала брати на перетримку тварин після стерилізації. Якоїсь миті стало зрозуміло, що проблему потрібно вирішувати комплексно. Звідти почалися дії зі створення ініціативних груп та громадських організацій, розробка програм, та написання проектів щодо втілення ідей гуманного та відповідального поводження з тваринами", – пригадує Тетяна.

Працівниця центру наздоганяє тварину з інвалідністю, що вибігла на вулицю. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Потім жінка була у складі робочої групи, що супроводжувала створення ветеринарно-стерилізаційного центру, потім подала резюме на посаду начальника комунального підприємства. Так його й очолила.

Тетяна каже, що відкриття центру дозволило покращити ситуацію зі стерилізацією тварин у Чернігові. Однак досі фінансування закладу залишається складним процесом. Із бюджету Чернігова на його утримання у 2024 році виділили 3,8 мільйона гривень. Цих грошей лише частково вистачає на заробітні плати працівників. Їх 16: лікарі та асистенти, доглядальники за тваринами, адмін персонал тощо. Довготривале утримання тварин бюджет не фінансує. Після стерилізації коти можуть залишитися в закладі на перетримку впродовж десяти днів, а собаки – 20. Усім, хто живе довше, – а це більшість мешканців, – допомагають благодійники. Так само за рахунок зборів стерилізують понаднормову кількість тварин.

Режисерка-постановниця Чернігівського театру ляльок імені Довженка Рената Гафурова на волонтерських засадах об’єднала понад 200 людей, які щомісяця перераховують гроші на корм тваринам. Тетяна Діденко каже, що на день його треба 100-120 кг. Так само допомогу надають великі фонди. Вони передають клітки, корм, переноски, іграшки, візочки для неходячих тощо. Але ця допомога не є системною, тому розраховувати на неї не можна.

Собака з інвалідністю Джесі на прогулянці. Суспільне Чернігів / Максим Кішка

Центр заробляє й власні гроші: він стерилізує домашніх тварин, проводить різноманітні операції та надає інші ветеринарні послуги. А нещодавно тут почали платно брати на перетримку домашніх тварин: це на випадки, коли господарі мають поїхати на відпочинок чи у справах, а взяти тварину з собою не можуть.

"Наше підприємство – чи не єдине в Україні, становленням та керівництвом якого займаються зоозахисники. В інших містах це були або чиновники, або ветеринари. Так не зовсім ефективно. Це дуже специфічна робота: ти маєш бути і ветеринаром, і зоопсихологом, і кінологом, розумітися на економіці та управлінні", – пояснює начальниця підприємства.

У лютому 2023 року Тетяна Діденко отримала Всеукраїнську зоозахисну премію. Нею з 2023-го відзначають людей, які самовіддано рятують тварин і дбають про них. Премію заснували UAnimals та міжфракційне об'єднання "Гуманна країна".

Рекорди "всиновлення" і жовтневий тренд на рудих котів

Фотостіна в адміністраторській центру “Крок до тварин”. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

На стіні в адміністраторській висять фотографії людей з тваринами. Це колишні мешканці центру, які отримали новий дім. Працівники кажуть, що процес "усиновлення" відбувається нерівномірно: в деякі місяці буває аншлаг, а є час простою, коли в родину забирають одиниці тварин.

Тетяна Діденко пригадує, що найбільше за місяць з центру поїхало 30 тварин. Щоправда, це було ще до повномасштабної війни. У жовтні цього року забрали рекордну кількість котів: десять за тиждень. Це сталося після того, як у соцмережах опублікували фото 12-річного рудого кота Ваньки.

12-річний рудий кіт Ванька. ВСЦ “Крок до тварин”"Він особливий. Якось ми з волонтерами поїхали до людей забирати вовчицю в спеціальний реабілітаційний центр. Так ось, цей рудий кіт постійно застрибував в машину до клітки з нею. Люди сказали, що він їм не потрібний. Ми його висаджували кілька разів, а він знову залазив. Після фрази господині: за селом випустите, я не могла його залишити там. Ми виставили фото у соцмережах, ви б бачили, скільки людей захотіло його забрати… Люди їхали і їхали, а Ванька вже забрали. То вони обирали іншого, теж рудого. Отакий щасливий кіт: і собі родину знайшов, і ще дев'ятьох котів прилаштував”, – захоплено розповідає Тетяна.

Волонтери центру з собаками на прогулянці. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Команда постійно підтримує інтерес до центру: викладає фото тварин у соцмережах, на маркетплейсах. Багато собак та котів фактично мають портфоліо. А один із офлайнових заходів піару тварин – волонтерські суботи. Тетяна Діденко каже, що люди часто керуються емоціями, коли беруть додому тварин. Мало хто думає раціонально та оцінює власні сили. А волонтерські суботи – це прекрасний спосіб спочатку спробувати, як це – мати тварину, дізнатися різні нюанси життя "собачника". І заодно – допомогти центру.

***

Люди принесли ліки від серця, які залишилися після смерті їхньої 14-річної такси. Суспільне Чернігів / Наталія Найдюк

Ближче до 16-ї години під гавкіт собак волонтери потроху роз’їжджаються по домівках. В адміністраторську заходить подружжя. Люди нещодавно втратили таксу, що жила з ними 14 років. Вони привезли ліки від серця, які залишилися після неї. Хотіли подивитися тварин, але передумали: біль від втрати ще сильно бентежить, тому вирішують приїхати наступного разу. Можливо, це буде в якусь із волонтерських субот. А отже ще більше місцевих собак та котів матимуть спілкування з людьми. І хтозна, може, комусь із тварин пощастить отримати й домівку…

Новини України