За інформацією: Суспільне Вінниця.
Віталій Павлюк у сквері в середмісті Вінниці. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
Обох чоловіків зарахували до складу 61 окремої механізованої бригади. Перші завдання виконували на півдні України — в Миколаївській та Херсонській областях. Вадим розповів Суспільному, що тобі найбільшою мотивацією було бачити очі цивільних, коли вдавалося звільняти населені пункти від росіян.
"Ми особисто Благодатівку відбивали, повністю. Ми дійшли до самого Херсону. Коли заїжджали у звільненні населені пункти – не безпосередньо ми звільняли, але проїжджали через пів години після того, як там не було ворога чи через п'ять годин– місцеве населення, яке виходило з прапорами. Прапори брудні були, десь вони їх діставали. Люди на колінах стояли, дітки прапорами махали – це не передати. Оці моменти, коли звільняються населені пункти і ти в тому береш безпосередню участь – це напевно найкраща мотивація для гідного військовослужбовця", — вважає Вадим.
Вадим разом із батьком. Фото надав Вадим Павлюк
У війську Вадим Павлюк отримав позивний "Воїн". Після операції на Херсонщині, у грудні 2022 року разом із побратимами вирушив на Донеччину. За словами військового, бої на сході відрізнялися від того, що було на півдні.
"Поїхали на Донбас, на Соледар, на справді важку війну. Ворога на Херсонщині особисто в очі – я бачив декілька разів. Тобто, ти ведеш вогонь або на звук, або на вогонь противника, або на силуети, які ти бачиш. А от Донбас – це безпосередній контакт в 50-100 метрів – це велика різниця. Це зовсім інші відчуття".
Боєць 23 окремої механізованої бригади Вадим Павлюк. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
У Соледарі Вадим разом із побратимами, зокрема, воювали проти російських найманців із ПВК "Вагнер". Вони перевдягалися у цивільний одяг, аби дістатися до позицій Сил оборони України, розказав Суспільному військовий.
"Оті перші "вагнера" заходили в Соледар – в нашій формі, з нашими розпізнавальними знаками, наш скотч був зелений. До нашої першого СП (спостережного пункту — ред.) прийшли в складі 12 людей. Підійшли до нашої хати, до наших воріт.
За час служби у війську Вадим отримав осколкове поранення в руку. Фото надав Вадим Павлюк
Вадим Павлюк під час служби. Фото надав Вадим Павлюк"Наші хлопці з нашої роти вийшли. Добре, що "Док" російськомовний – він почав з ними говорити російською. "А ви хто звідки?" І вони до нього: "А ви звідки?, — Ми 61". Ну і наш загиблий побратим в цей момент вийшов. Вони від нього почули українську мову напевно і почали кричати: "На землю!". Перші вистріли. Петрович впав, а хлопці, хто зміг, через вікна відійшли на задні хати там, де були ми. Були перелякані, той впав. Юра там загинув, на скільки пам’ятаю, їх двоє було в тій хаті", — згадав про бої на Донеччині Вадим.
Чоловік шанує пам'ять про загиблих побратимів. У день розмови із Суспільним, поклав букет соняшників до скверу "Прапорець пам'яті" у середмісті Вінниці. Спогади про полеглих оборонців зберігає у смартфоні.
"Зараз досі, завжди, навіть листаєш телефонну книжку – я жодного номера не видалив, я не можу. Тобто ні одного. Але ти вже нічого не зміниш".
Вадим Павлюк біля “Прапорців пам’яті” у Вінниці. Суспільне Вінниця/Андрій Нєстєров
З березня 2024 року Вадим Павлюк служить у 23 окремій механізованій бригаді. Він працює у відділенні цивільно-військового співробітництва та допомагає родинам дізнаватися про долю безвісти зниклих військовослужбовців та повертати тіла загиблих.
"Займаємося безвісти зниклими, полоненими, а також загиблими. Тобто, ми маємо інформацію про всі ці категорії військовослужбовців. Безпосередньо в нашій бригаді ще пункт прийому тіл загиблих. Тобто, в нас є чергування, в нас є відведений окремий пункт прийому загиблих, які звозять з інших підрозділів, які працюють на нашому напрямку, тіла", — пояснив оборонець.
Після завершення війни, чоловік мріє повернутися до цивільної професії. Суспільному Вадим розповів, що буде відбудовувати Україну.
