За інформацією: Суспільне.
Селище Любомирівка, що на Миколаївщині, було окуповане російськими військами з 5 березня 2022 року. Хоч постійно солдати РФ там і не перебували — розміщувалися у сусідніх Тернових Подах та Центральному. Населені пункти звільнили ЗСУ 11 листопада у ході Херсонської операції.
Спогадами про ті події із журналістами Суспільного поділились місцеві, які повернулися додому.
Історія Валентини
Російські солдати почали заїжджати до Любомирівки з 5 березня 2022 року. Валентина пригадує, що армійці РФ заходили до хат місцевих, вивозили техніку, меблі та продукти.
"Дуже багато техніки йшло саме по основній дорозі. І вони уже в перших числах березня добре окупувалися на переїзній частині між Любомирівкою і Новогригорівкою. Десь 16-17-го березня вони вже хазяйнували в моєму будинку, пішли до сусідів. З того часу почали заїжджати на своїх машинах, просто заїжджати в двори, вивозить все, вивантажувати, виносити і меблі, і оргтехніку, і продукти", — пригадує жінка.
Жителька Любомирівки Валентина. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Родина Валентини допомагала місцевим придбати ліки та продукти. В один із днів, коли жінка повернулася із закупівлі, дізналася, що окупанти побували і в будинку її сім'ї.
"Як я повернулася, росіяни вийшли з мого будинку. У мене були мама з татом і онук. Чотири роки йому було. І він такий стоїть біля холодильника і каже: "Ти уявляєш, вони хотіли забрати м'ясо, але вони його не знайшли". Не було світла, потекли фрукти і вони вирішили, що там немає що брати.
"І потім такий стоїть (чотирирічний онук — ред.), і в нього навертаються сльози на очі, і він каже: "Вони у мене забрали солодощі". А я думаю: бачачи малу дитину, ви дорослі лобуряки, вас сюди ніхто не кликав, вонючі, грязні — ви прийшли в чужий будинок, ви забрали елементарно навіть печиво в дитини".
Коти сидять на даху зруйнованого будинку, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Разом з чоловіком організували спостереження за російськими бойовиками. Інформацію про рух та озброєння передавали голові Шевченківської ОТГ, а далі — українським військовим.
"Такий мій спостережний пункт був за "орками", мій і чоловіка. Могли або з-за хвіртки, щоб не видно було, або з вікна. Дуже добре було видно, як колони техніки рухаються, вони ж одразу по основній дорозі йшли. І оце швиденько рахуємо, скільки там БМП, що там САУшкиАртилерійська система на саморухомій базі, що у них ішло, які їхні важкі машини", — розповіла Валентина.
"Швиденько писали на листочок і передавали інформацію голові нашому Валерійовичу (Олег Пилипенко — ред.) , і там уже, відповідно, їх зустрічали наші хлопці з "феєрверками".
Валентина обіймає знайому, яку зустріла на вулиці, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Прогулюючись вулицями села, Валентина каже, що нині Любомирівка продовжує життя, попри наслідки, які лишило перебування тут окупаційних військ.
"Зараз, звичайно, що вже трішечки розумієш, що це була така реальність, вона нікуди не ділася. Але і тоді вірила в те, що все одно ми будемо деокуповані, все одно майорітиме наш прапор, і все одно ми повернемося сюди до себе на свою рідну землю", — каже Валентина.
"Дивлячись на це все, що нам лишили, дуже страшно, але скільки відновилося, якщо ми порівнюємо 2022 рік і зараз — то життя продовжується і воно перемагає зло. Я вірю в це, бо все одно відновлюються будинки, все одно люди живуть".
Історія переселенців з Тернових Подів — Меланії та Юрія
Пані Меланія народилася у Любомирівці, а згодом, після заміжжя, переїхала до Тернових Подів. Саме тут разом з чоловіком застали часи російської окупації.
"Я до Валі дзвонила, просила, щоб нам дали дозвіл, щоб нам виїхати сюди на Любомирівку. А вони (окупанти — ред.) вже нас не пускали, бо сказали, що ви вже як заручники в нас — розстріляють. Хотіли виїхати десь 30 серпня, а вже наступ був", — пригадує жінка.
Меланія з Юрієм в оточенні своїх котів та собак, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Виїхати з Тернових Подів родині вдалося у ніч з 3 на 4 вересня.
"І все село було вже в росіянах. Всі люди, що раніше виїхали на місяць, на два, на три — там оселилися руські. І все вивозили в посадки: одежу, харчі, все, що могли", — каже Меланія.
"Третього числа — це в нас другий день народження…(плаче — ред.)"
Зруйнований будинок, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Тоді село перебувало під щільними обстрілами, залишатися у Тернових Подах ставало дедалі небезпечніше.
"Ми не знали де ховатися навіть, бігали як ці корови в стаді. А потом вони під час вечора приїхали (росіяни — ред.), сказали, що в кого є машини, ми вас проведемо на Херсон. Ми приїхали машинами, а вони в нас забрали ключі, машини і все", — розповіла жінка.
"Посідали в хаті, друга ночі, дощ, хата сусідів вже розбита, вода крізь тече…".
Вночі знову прийшли окупанти з автоматами, каже Меланія. Людей посадили до машини і таки відвезли до Херсона.
"Ми не думали, що нас відвезуть. Ми думали, що нас вивезуть за село десь і там розстріляють. Ну ні, вони нас довезли в Херсон, до лікарні ім. Тропіних. Там нас вивантажили, ми всі брудні, в крові, поранені. І там так нас лишили, там вже ми побули тиждень", — пригадує Меланія.
Розбиті вікна, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
В одну з ночей Меланії з Юрієм вдалося переправити машину, забрати собаку та виїхати до Миколаєва.
"16-го вересня вже ми були в Миколаєві. А так нам дорога. Де 11 днів там ми були. Там мені дренажі ставили, осколки витягали. Ще осколки лишились в голові, ну вже вони сказали, що не будуть витягувати. І все, отак ми вижили", — каже жінка.
Від села майже нічого не лишилося кажуть Меланія з Юрієм.
"Ми раді, що прапор наш висить у селі. Звичайно, села немає, там дуже багато хлопців полягло. Це таке маленьке село, стільки життів просто пішло молодих таких хлопців. Це дуже страшно, йти забитись в куту якомусь, і немає виходу ніякого", — каже Меланія.
Жінка випасає кіз, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Нині родина переселенців живе у Любомирівці, отримує допомогу від волонтерів та місцевої влади. Втім, каже Меланія, мали власне господарство, яке довелося покинути.
"Ми жили прекрасно, все було — корови, від тих корів не хотіли їхати. Чотири корови, господарство — все лишили. Ну як, все життя наживати і ось лишити їм зараз. Зараз нічого нема там, пусто", — говорить переселенка.
Під час нашої розмови з Меланією, над хатою родини пролетів пташиний ключ — тоді вперше за нашу зустріч жінка посміхнулася: "Мабуть, летять у теплі краї".
"Ми вірили завжди і зараз віримо, що все одно такий день настане, що вранці встанемо, скажуть, що вже мир. Ми жили добре, ми не цінували просто це життя. Тільки тепер усвідомили, що так".
Пташиний ключ у небі над Любомирівкою, листопад 2025 року. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Коли Тернові Поди звільнили, родина повернулася за котами та собаками. Нині чотирилапі живуть з ними.
"Ми зразу приїхали, бо там собака ось ця переживала, чекала нас. Чоловіка не взнала, а мене взнала. Да, Чипік? Бабусин".
Меланія та Юрій, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Охорона села місцевими
Валентина проводить нас на околиці села до цегляної недобудови — тут місцеві облаштувала пункт спостереження за пересуванням російських військових, організували графік чергувань.
"Тут начебто драбина в них була, і вони вилазили наверх, щоб більше був огляд, якраз лиш листя не було, зима, дерева горіли. якраз дуже добре було, спостерігався пункт, коли "орки" їхали з Тернових подів і з Центрального", — пригадує Валентина.
Вид на пошкоджений будинок з будівлі спосетрежного пункту, листопад 2025 року, Любомирівка Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Матраци у приміщенні спостережного пункту, листопад 2025 року, Любомирівка Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Будівля спостережного пункту, листопад 2025 року, Любомирівка Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Тоді до спостережень долучилися близько 10 людей різного віку.
"Ми навіть розбивали по графіку, виїжджали на Тернові Поди, з Тернових Подів також були залучені дехто з хлопців. Вони звідти подавали інформацію, коли там якийсь транспорт рухався. В нас група в "Вайбері" була створена: "Світло звідти, світло звідти. Алло, Серьожа, так, давай, проїдь туди, подивись, що там", — розповіла жінка.
Звільнення Любомирівки
Коли російські військові отримали відсіч українських бійців, їхня колона поверталася через Любомирівку. Тоді місцеві вийшли і перегородили їм шлях.
"Вийшли, щоб не пустити, що все-таки вдасться зупинити і не пустити їх в село, тому що на той період, ми ж дивились по телевізору, дуже багато показували, що виходили люди на супротив і таким чином вони захищали своє село, захищали від того, щоб не зайшли. Ми все ж таки сподівалися, що це швидше закінчиться в кожному той час, щось, щось відбулося, щось переломилося, когось не стало, чогось не стало", — розповіла Валентина.
Жителька Любомирівки Валентина, листопад 2025 року. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Серед тих, хто перекрив шлях солдатам РФ були брати Реваки, яких російські бойовики взяли у полон.
"Молоді, високі, здорові хлопці, звичайно, що оцей погляд, мабуть, так упав на них, і вони плюс з телефонами були. Забрали їх. Звичайно, почали бити на сполох, але ж куди?"
Олександр Ревак. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Євген Ревак. Суспільне Миколаїв/Богдана Будулуца
Тіла Євгена та Олександра знайшли лише через три роки — у березні 2025-го. Стало відомо, що братів закатували та вбили російські військовослужбовці в березні 2022 року
"Звістка така прийшла, звичайно, що дуже-дуже погана. Дуже важко було дізнатися про те, що закатовані і застрелені вони впритул. Тобто наскільки треба було бути таким от жорстоким, просто так обірвати життя людини і все".
11 листопада 2022 року українські оборонці деокупували село. Після звістки Валентина разом з односельцями приїхала до Любомирівки, щоб побачити все на власні очі.
"Відчути це, що якою б ціною це не було, але все ж таки їх нема".
"Їх вигнали і сподівались, вірили в те, що вони не зайдуть більше сюди, що їх просто будуть гнати далі, далі і далі. Ти заїжджаєш там, де хата більш-менш, була там пошкоджена, але ти заходиш, а там нічого немає. Воно все гниле, змокле — а ти не хочеш нікуди їхати. Все, от ти зайшов і в тебе ступор", — каже Валентина.
Подвір’я пошкодженого будинку, листопад 2025 року, Любомирівка. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
До повномасштабного вторгнення у селі жили близько 500 людей, нині ж повернулася майже половина, каже жінка. У селі зруйнована школа, відсутній газ, пошкодженими лишаються будинки.
"А так я вважаю, що після таких подій, масштабних таких, руйнівних, що це здорово, що все ж таки все одно люди повірили і повернулися. Вони не втратили віру, вони повернулися, намагаються жити, продовжувати життя далі тут. Яка б не була зруйнована і побита ця земля".
