За інформацією: Суспільне.
"До мене вийшов начальник медичної служби, він на мене так подивився і каже: о, Боже, ще й двоє дітей. І він мене просто не взяв, сказав: йди, мала, ще живи життя".
43-річна Ірина Добровольская долучилася до лав ЗСУ у 2023 році. Виконувала бойові завдання в складі евакуаційної групи на Донеччині, Харківщині та Дніпропетровщині, а нині як офіцерка психологічної підтримки персоналу проходить службу в одній з військових частин Черкащини.
Вдома її чекають доньки — 8-річна Валерія та 20-річна Олександра, розповіла Суспільному Ірина. Далі — розповідь від першої особи.
Діти дивилися, як за парканом їхала техніка
Я народилася у місті Зміїв Харківській області, 2022 рік я застала там. Сумнозвісний і славнозвісний водночас Ізюмський напрямок, який був звільнений в 2022 році, це та ж сама Буча, але ізюмський варіант.
У нас на території Змієва був побудований завод з виробництва комбікормів, ми його тільки запустили, рік як пропрацювали. 23 лютого 2022 року я була там, на роботі, день, до речі, дуже такий гарний був, позитивний. У нас був менеджер з продажу, який переконував, що почнеться війна, і ми з ним всі того дня сперечалися, що це щось із серії неможливого. А він переконував, що завтра ми прокинемося в іншому світі, так воно і відбулося.
За три дні, буквально, "розмели" всі магазини, які тільки можна було, паніка, люди на вокзалах. Були великі проблеми зі зняттям готівки з карток. Банкомати спочатку не працювали, вже пізніше до них були нескінченні черги. Щоб зняти 500 гривень в касі банку, треба було записуватися в чергу ще о пʼятій ранку. Можна було зняти лише, коли ти скидаєш на картку певним людям, наприклад тисячу гривень, а отримуєш 500. Люди почали обмінюватися по бартеру.
Ірина з доньками. Архів героїні матеріалу
У мене двоє дітей, молодшій Валерії тоді було чотири з половиною роки, а старшій Олександрі — 16. Росіяни захопили Ізюм, у нас там багато знайомих. Ми знали, що там відбувається. Не з телевізора, а знали від людей. Старша донька дуже боялася, бо росіяни наближалися швидкими темпами, боялася що вони можуть прийти, зґвалтувати. В неї почалися панічні атаки, і я її вивезла до Кременчука, до її батька.
З меншою Валерією та чоловіком ми постійно були в Змієві. Буквально в кінці березня та квітні почали приїжджати перші гуманітарні машини з продуктами, які там роздавали. Іноді в чергах до продуктових доводилося стояти до двох з половиною годин.
Десь з кінця травня до початку липня 2022 року наше містечко було повністю заповнилося військовою технікою — готувалися звільняти Харківщину. Діти дивилися, як за парканом їхала техніка. Я Валерії не брехала, я казала як є, що це війна. Коли літаки, пролітали прямо над нашою домівкою, дуже низько, то ми з нею падали вдвох, я вчила доньку, що треба до землі впасти.
Звісно, Валерія була маленька, але я їй пояснювала, що військова техніка потрібна для того, щоб нас захистити.
"Отямся, ти ж мати"
Якщо відверто, то чомусь ще в дитинстві, коли я маленька була, мені багато снилася війна. І я не могла зрозуміти чому. На мене дуже свого часу вплинули розповіді моєї бабусі про війну. Вона багато і детально розповідала, як сім’я пережила розкуркулення, післявоєнний період.
Але життя моє не зовсім було пов'язане з військовою службою. Хоча я чотири роки проходила військову кафедру при Національному фармацевтичному університеті. Проходили ми практику по медичному напрямку при лікарні, поліклініці. Але я не думала, що буду якось колись пов'язана з армією, якщо чесно.
Один з населених пунтів Донеччини. Архів героїні матеріалу
Я допомагала як волонтерка ще з 2014 року, і, коли звільнили Ізюмський напрямок, я теж долучилася до своїх друзів, волонтерів. Ми їздили в Донецьку область, в Куп'янський район. Там я побачила все те, що залишилося від сіл, містечок, у якому розпачі люди. Я вже на початку 2023 приходила у ТЦК, а мені казали: отямся, ти ж мати.
Але я розуміла, що хтось із нашої сім'ї все одно долучиться до лав ЗСУ. Чоловіка дуже травмував початок повномасштабної війни, психологічно він дуже складно все це сприйняв. Тоді я вирішила, що піду служити я.
Волонтерська допомога. Архів героїні матеріалу
Саша (старша донька – ред.) відреагувала абсолютно свідомо і спокійно, попри свій юний вік, вона сказала: я знала, що ти не могла вчити по-іншому. Моя старша донька зараз в благодійному фонді працює, вона навчається в університеті і допомагає людям, яких евакуйовують з прифронтової території.
Менша донька через свій вік, мало що розуміє. З молодшою донькою ми навчилися жити життя через телефон. При кожній можливості робити разом перші уроки, вчитися читати, вчити віршики, пісеньки, табличку множення. Це онлайн материнство. Це значно складніше, бо так треба через телефон віддати стільки любові і тепла, щоб її вистачило, щоб вона не почувала себе самотньою і знала, що мама поряд.
Єдина доброволиця в групі
За своєю професією я по спеціалізації мала би по медицині йти. У мене було направлення спочатку у військовий госпіталь харківський. До мене вийшов начальник медичної служби, він на мене так подивився і каже: о, Боже, ще й двоє дітей. І він мене просто не взяв, сказав: йди, мала, типу, ще живи життя.
На початку служби мене направили в Академію сухопутних військ, я пройшла перекваліфікацію за напрямком морально-психологічна підтримка. Склала іспити я з відзнакою, набрала 94 із 100 балів. Мені й до того психологія подобалась, я ходила на різні тренінги.
Ірина з побратимами під час навчання. Архів героїні матеріалу
На весь потік нас було всього три жінки, а у своїй групі — я єдина. Наприклад, коли викладач спитав, хто доброволець, а хто мобілізований, то тільки я виявилася добровольцем, а всі чоловіки — мобілізовані.
На навчанні я багато записувала, слухала все дуже уважно, в мене був дуже високий рівень психологічної стійкості за тестами.
Видали взуття на два розміри більше
Безумовно, світ патріархальний, це на мою думку, але ми змінюємо це. В моєму випадку дискримінації не було. В академії я буквально за тиждень стала командиром відділення, не маючи навіть ніякого досвіду якогось військового, потім я стала помічником командира взводу. Я була, як то кажуть, і преса, і писар, і лікар, і всі організаційні моменти, всі журнали. Ротному нашому допомагала також в оформленні документації на весь потік.
