За інформацією: Суспільне Рівне.
Після поранення на фронті та ампутації правої ноги — 29-річний ветеран із Дубна Іван Романов склав іспити та отримав водійське посвідчення. Він навчався водити машину з автоматичною коробкою передач і звикав тиснути педалі авто лівою ногою. До війни чоловік працював і виховував двох синів, а у 2023 році добровільно долучився до Збройних сил України. Детальніше про службу, поранення та реабілітацію Іван Романов розповів Суспільному.
"Коли син почав сидіти — пішов у військкомат"
Іван Романов розповів, що рішення піти на війну ухвалив свідомо. У 2022 році в нього народився молодший син — чоловік чекав моменту, коли дитина зможе самостійно сидіти.
"Я пішов у "військкомат". Там здивувалися, що прийшов добровольцем, бо на той момент таких було небагато", — пригадав Іван.
Після двох тижнів на полігоні чоловіка направили на навчання до Великої Британії, де він переймав досвід в інструкторів НАТО.
"Ми там пробули місяць. Була максимальна підготовка — навіть з дронами. Вчилися ховатися від скидів, штурмові дії, окопні бої. Все, що можна було вмістити в місяць, — вони нам дали. І потім на війні це дуже згодилося", — додав ветеран.
Разом із побратимами, з якими здружився на полігоні, Іван Романов потрапив до 68 окремої єгерської бригади.
Іван Романов на службі. Іван Романов
Служба на Донеччині та поранення на Куп’янському напрямку
Після додаткової підготовки в складі бригади Іван Романов служив на Донеччині — поблизу Вугледара, у селі Павлівка. Згодом підрозділ перекинули на Куп’янський напрямок — у район селища Борова. Там, розповів чоловік, зазнав поранення:
"Вийшов за поповненням людей і отримав сильні контузії — мене трохи засипало землею в окопі. Але я вийшов, хлопців завів назад на позиції. А наступного дня, коли мене вже виводили через контузії, я підірвався на міні".
За словами Івана, вони тривалий час ходили однією стежкою, не знаючи, що вона замінована:
"Ми так три місяці ходили по замінованій дорозі. Добре, що з усіх моїх хлопців тільки я один підірвався. Хлопці дуже швидко зреагували — вивезли мене за годину. Навіть у лікарні дивувалися, що таке можливо".
Ампутація і перші тижні після поранення
Івана Романова евакуювали через Ізюм до Харкова. Там лікарі намагалися врятувати ногу, але ушкодження артерії виявилося критичним. Ветеран додав, що перший тиждень був найважчим:
"Потім я потрапив у Львів — і стало легше. Дружина приїхала, почав потрохи відходити. Найважче було приїхати додому, хвилювалися, як відреагує старший, на той момент п'ятирічний, син. Але він не перелякався. Я йому казав, що отримаю нову ногу, буде титанова — і скоро буду ходити”.
Іван Романов з сім’єю. Іван Романов
Іван Романов з військовослужбовцями на лікуванні. Іван Романов
Протезування і повернення до руху
Протезували Івана Романова у центрі Superhumans у Винниках на Львівщині.
"Перший раз, як став на протез, я пішов без милиць. На адреналіні був радий, що можу спокійно ходити. А от тренування потім були важкі. Після місяця реабілітації та загоєння ран почав почуватися впевненіше. Згодом отримав і спортивний протез. Через пів року я вже навіть бігав", — пригадав чоловік.
Він долучався до активностей для ветеранів — катався на конях, займався скелелазінням, підіймався в гори. Також, розповів, брав участь у показовому забігу для мотивації інших військових:
"Ми тоді ще були без протезів, на милицях. Забіг був на кілометр — без призових місць. Головне було дійти до кінця".
Іван Романом займається скелелазінням. Іван Романов
Іван Романов в поході. Іван Романов
"Складнощів нема — я вже привчився": водіння після поранення
Отримати водійські права Івану Романову порадили побратими. Навчання організували через центр зайнятості.
"Я подав документи — і за місяць вже був у Рівному на навчанні. Воно тривало два з половиною місяці: теорія і практика". Теорію склав з другого разу, практику теж з другого. Після цього купив машину. У мене зріст 190 см, тому вибирав під себе більшу", — поділився чоловік.
Іван Романов з напівспортивним протезом біля своєї автівки.
