За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Пам’ятник Тарасові Шевченку, березень 2023 року . Суспільне Кропивницький
23 серпня в Україні відзначають День Державного прапора України. В Україні вперше синьо-жовтий прапор підняли в середині 19 століття. У Єлисаветграді — в 1918 році. Чому стяг саме такий і яку історію пережив, перш ніж стати офіційним символом України, Суспільному розповів доктор історичних наук з міста Кропивницький Юрій Митрофаненко.
Яким нині є державний український прапор? Я маю на увазі його кольори, їхній порядок і відтінок. Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Чи допускаються якісь варіанти, враховуючи історію прапора? (тут і далі пряма мова)
Відразу почнімо з того, що український прапор офіційно завжди був синьо-жовтим. Всі ці історії, що він спочатку був жовто-синім, а Скоропадський його перевернув, не відповідають дійсності і не підтверджуються жодними історичними джерелами. Прапор завжди був синьо-жовтим або, як варіант, блакитно-жовтим (це в документах трапляється).
Тепер дещо про історію. Є класний спеціаліст з українського прапора Андрій Гречило. Він зазначив, що не потрібно наш прапор шукати в глибині віків. Бо його інколи знаходять у трипільців, у Київській Русі, в козацтва. Так, козаки використовували окремі синьо-жовті елементи й кольори. Тут ми маємо згадати й картину Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Там є і синьо-жовті, і червоно-чорні прапори.
Картина Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Вікіпедія
Але насправді вперше синьо-жовтий прапор як національний символ українців (який пізніше став державним) з'явився в 19 столітті. Пояснюю, що таке національний символ. Тоді українці жили в Австрійській імперії, де було багато національностей. Поляки, чехи, угорці, австрійці, італійці. І серед них були українці. І в кожної нації був свій національний прапор, бо їхня держава тоді, в 19 столітті, не існувала.
Так- от, під час революційних подій в Австрійській імперії, які отримали прекрасну назву "Весна народів" ( і в цих революційних подіях брали участь представники багатьох народів клаптикової Австрійської імперії), українці вперше скористалися синьо-жовтим прапором. І навіть над Львовом, над Ратушею, підняли синьо-жовтий прапор.
І тоді ось ця традиція дуже пристала до вподоби українцям. І вони почали її активно використовувати. Зокрема, й на Закарпатті, і в Буковині. Потім ці кольори потрапили і на територію Наддніпрянщини. І на початку 20 століття, коли зародився український політичний рух і висувалися вже вимоги до встановлення автономії України в складі Росії, відбувалося це під синьо-жовтими прапорами.
І тут ми підходимо до дуже важливої доби. Це відродження української державності. У період Української революції 1917 року українські маніфестації в Києві, і, до речі, в Петербурзі, також мали синьо-жовті прапори. А в 1917 році синьо-жовтий прапор з'явився і в місті Єлисаветграді. Є версія, що його привіз сюди член Центральної Ради, артільний батько Микола Левитський.
І тут можна знову повернутися до історії з переверненими прапорами. Є одна весела деталь. Її занотував Михайло Грушевський, згадуючи про маніфестацію в Києві 1 квітня 2017 року. Він говорив: "Я тричі побачив людей, які йшли з синьо-жовтими прапорами. Але поруч стояв двірник, який прибирав вулицю, і сказав, що демонстрація пройшла під жовто-блакитними прапорами". Тобто отака довільність у використанні й породила думки про те, що колись прапор був жовто-блакитним.
І тепер переходимо до офіційно затвердженого прапору. 27 січня 1918 року Центральна Рада, влада УНР, вперше затвердила синьо-жовтий прапор для свого торговельного представництва, а в квітні 1918 року синьо-жовті кольори були використані як державний прапор українського флоту, або української фльоти, як тоді говорили.
Прапор флоту УНР, 14 січня — 16 липня 1918 року. Вікіпедія
Ну, а в подальшому саме синьо-жовті кольори почали ширитися іншими державними утвореннями України. Мова про Західну Українську Народну Республіку, про Карпатську Україну (незалежну державу, створену в березні 1939 року).
І надалі, коли наша держава в 1990 і 1990 роках відновлювала незалежність після СРСР, то використовували саме синьо-жовті кольори. Ну, а термін "жовто-блакитний" став з точки зору "совєтських" окупантів або "совєтської" партійної номенклатури символом опозиційності. Коли ти "жовто-блакитний" або (як вони вимовляли в ті часи) "жовто-блакітний", це означало, що ти прихильник незалежної української держави.
Тобто всі ці історії про перевернуті гетьманом Скоропадським кольори не відповідають дійсності. І Центральна Рада, і опонент Павло Скоропадський, який був гетьманом Української держави, і директорія УНР, яка змістила Скоропадського, використовували лише синьо-жовті кольори.
Так само відкидаємо історію про феншуй, що, мовляв, там неправильно розташовані кольори, і тепер через це всі наші біди. Ще раз наголошую — це все міфотворчість. Тому користуємося синьо-жовтим прапором і не переймаємося, не хвилюємося з цього приводу, що ми робимо щось неправильне.
А яке місце має бути відведено чорному прапору, прапору Холодноярської держави?
Холодноярці користувалися і чорно-білим, і синьо-жовтим прапором. На чорному прапорі було написано білим "Воля України або смерть" і шевченкові рядки "І повіє огонь новий з Холодного Яру". Чорний колір — це колір землі. Білий — свободи.
Реконструйовані прапори холодноярців. https://armyinform.com.ua/
А інший прапор, під яким, до речі, холодноярці воювали в лавах дієвої армії Української Народної Республіки у першій половині 1919 року, був синьо-жовтим. Він містив перефразовані рядки Івана Франка з його поезії "Ми поляжем, щоб честь і волю, рідний краю, здобути тобі". І також напис "Хай живе вільна Українська Народна Республіка" та "Полк гайдамаків Холодного Яру".
Синьо-жовтий прапор Холодного Яру, до речі, знаходиться в Центральному музеї Збройних сил Російської Федерації. Історику Михайлові Ковальчуку вдалося виявити там його світлину до моменту, коли ще українські історики могли працювати в російських архівах.
Синьо-жовтий прапор холодноярців. https://armyinform.com.ua/
Також ще українці мають червоно-чорний прапор. Тут можна скористатися думкою, що спочатку синьо-жовтий прапор був прапором української нації, а потім став прапором української держави. І тепер саме червоно-чорний прапор можна вважати національним прапором українців. Обидва прапори — державний і національний — нині є в центрі міста Кропивницького.
Чи може прапору бути забагато? Тобто з одного боку за нього вмирають на фронті, а з іншого боку ми бачимо поєднання синьо-жовтого скрізь — і в одязі, і на прикрасах. Чи не знецінює це прапор?
Багато прапору бути не може. Я, до речі, дуже-дуже позитивно ставлюся, коли в кольори українського прапора фарбуються лавочки, бордюри. Коли його використовують як елементи одягу. Приємно бачити його на балконах або на будинках, на плівці, якою обгортають стовпи.
Коли людина це робить, вона в це вкладає певний сенс. Тобто це як оберіг. Це маркер. Що тут Україна. Ми маркуємо кольорами прапора свою територію. І якщо ти чіпляєш стрічку до сумки, до куртки, ти цим самим підкреслюєш: "Я українка, я українець".
Пригадаймо події Помаранчевої революції, Революції Гідності. Тоді синьо-жовтий прапор був виявом позиції. Бо влада Януковича не сприймалась як українська.
Наталія Вельгун на протесті в Києві в період Революції Гідності. Наталія Вельгун
Кропивничани на Євромайдані у Києві, листопад 2013 року. Андрій Лаврусь
І мене завжди дивувало й обурювало, коли під час Революції Гідності беркутівці нищили синьо-жовті державні прапори і з якою ненавистю вони це робили. Вони ж перебували на службі в українській державі. Можна припустити, що це були люди, які вже тоді українську державу ненавиділи. Або це могли бути люди з Росії, для яких цей прапор був ворожим символом.
Тобто я позитивно ставлюся до використання кольорів українського прапора. Негативно хіба що, коли це стосується білизни. Це вже занадто. А інше все, будь ласка. Коли людина робить це, то вона підкреслює свою ідентичність.
І за ці прапори вимирають, так. Ви пригадайте, з чого починалася окупація Криму? З нищення української символіки. З чого починалася окупація Донбасу? З нищення української символіки. Тоді люди намагалися цьому завадити, і їх за це жорстоко карали.
Є історія Степана Чубенка — хлопця з міста Краматорськ, якого в 2014 році вбили. А приводом до цього стала синьо-жовта стрічка, яку розцінили як вияв української позиції на окупованому Донбасі. Цей хлопець, на жаль, загинув. Також в 2014 році вбили депутата Горлівської міської ради — Володимира Рибака — за те, що він не допустив наруги над синьо-жовтим прапором.
А як ви ставитеся до використання синьо-жовтих прапорів за кордоном?
Дуже позитивно. Ця людина може бути громадянином України. Може — ні. Але так підкреслює свій зв'язок з українською державою і свою позицію у війні Росії проти України.
Маніфестація у Марселі (Франція), січень 2023 року. Facebook/Victor Orly
Мій друг, який виїжджав з тимчасово окупованого Криму в Україну, говорить: "Ти навіть не уявляєш собі, яке це щастя — бачити свій прапор". У нього сльози на очах були. І коли він мені це розповідав, то і мене так само підкочувалися сльози, тому що я уявляю собі, що таке побачити синьо-жовтий прапор.
Так само радість у мене дуже велика була, коли я бачив, як відновлювалися синьо-жовті прапори над українськими містами, які звільняли наша армія в 2014 році і в 2022-2023 роках.
Як українці мають ставитися до російського триколору?
Російську символіку потрібно ненавидіти й знищувати разом з тими, хто її несе на нашу землю. У нас, до речі, в місті дуже гарні традиції з цим пов'язані. Цю інформацію мені вдалося знайти в архівах. Там була цікава історія з прапорами.
У Єлисаветграді синьо-жовтий прапор з'явився над думою (це приміщення нинішньої міської адміністрації) навесні 1918 року. Він висів до лютого 1919 року. А потім його замінили червоним, бо були при владі більшовики.
У серпні прийшли російські білогвардійці і знову над думою вивісили триколор. У вересні 1919 року місто на короткий час захопили українські повстанці, якими керував вчитель з Компаніївщини Герасим Нестеренко з позивним Орел. І вони встигли знищити російський прапор над думою.
А далі в жовтні до міської думи надійшов такий лист: "Почему над зданием думы не развевается трехцветный национальный флаг?" Тобто його там просто не було. І чиновники міської думи Єлисаветграда відповіли, що в Єлисаветграді відсутня біло-червона-синя тканина для пошиття нового національного російського прапора. А попередній знищили повстанці.
Тобто ми зробимо висновки, що чиновник міської думи просто боявся вивішувати триколор, тому що навколо Єлисаветграда все тоді кишіло проукраїнськими повстанськими загонами. І вони точно не подарували б тому, хто знову над українським містом вивісив триколор.
Тому фактично до січня 1920 року, коли місто залишило білогвардійці, біло-червоно-синій прапор над ним не висів. Ось таке ставлення було в наших пращурів 105 років тому до чужої окупаційної символіки, яка не повинна була майоріти над нашим містом. Тому однозначно російську символіку треба нищити. Треба не допускати її поширення. Як треба нищити наших ворогів, які йдуть сюди з цією символікою.
Чи можна зараз говорити про якийсь загальний урок історії? Як можна окреслити українську національну ідею? Я не можу вас про це не запитати напередодні 24 серпня.
Перефразовуючи українського діяча, художника й літератора Леся Подерв'янського, яку він озвучив ще в 2014 році в інтерв'ю — "Відчепіться". Тільки він це сказав нецензурними словами. Це одна з наших національних ідей. Щоб Росія від нас відчепилася, залишивши українців в спокої. І ми продовжили реалізовувати свою мрію — жити в мирній, заможній Україні. Там, де пануватимуть добробут і мир.
Мова ж не йде про знищення Росії. Ми самі розуміємо, що силами українців це зробити неможливо. Росія занадто велика. Їй втрата незалежності може загрожувати хіба що з боку Китаю. Тому ця війна проводить під гаслом, озвученим Лесем Подерв'янським, — "Відчепіться від нас". І сподіваємося, що нарешті в цій війні ми здобудемо остаточну перемогу.
У чому вона полягатиме? Україна зберігається як незалежна держава. Щоправда, хтозна, у яких кордонах. Тут треба просто бути реалістами. Тобто наша перемога — це збереження незалежної української держави. І потім наступні покоління виховуються під впливом соборницької ідеї.
Це українське поле після жнив. Такі кольори й на українському прапорі. Суспільне Кропивницький
Синій і жовтий кольори в українській природі. Суспільне Кропивницький
І, звісно, це вступ України в ЄС і в НАТО. Нам потрібні союзники, яких не вистачило у добу Української революції. Коли Україна, позбавлена підтримки союзників, зазнала поразки в війні з величезною російською імперією.
А іншим гаслом цієї війни є "Воля України або смерть". Тому що якщо вони переможуть, то всіх українців чекає смерть фізична або духовна. На жаль, в 21 столітті ми побачили страшне обличчя "рашизму" — російського імперіалізму. Вони не вбачають в своїх ворогах людей. Тому так поводяться, гвалтують, чинять наругу. Це типова поведінка російського імперіаліста, який вивищує себе над іншими націями і вважає, що може застосовувати жорстокість по відношенню до представника іншої нації.
Узагалі мені дуже подобається фраза Індіри Ганді: "Історія — найкраща вчителька, але в неї найгірші учні". От найкращими учнями з історії, я вважаю, є держави Балтії (Латвія, Литва, Естонія). І країни Центральної Європи. Це Польща, Чехія, Словаччина, меншою мірою Угорщина, Румунія, Болгарія.
Чому? Тому що вони здобули незалежність і розуміли, що щоб зберегти її, треба зробити незворотні кроки. Вступити до ЄС і до НАТО. ЄС дав їм шлях до добробуту, а НАТО — до безпеки. Для України у чому найголовніший урок історії? Що росіяни нам не брати. Росія — ворог. Вона хоче знищити нашу незалежність.
Колесо історії, ще раз наголошую, рухається в наш бік. Повільно і не так швидко, як хотілося. Але я переконаний, що синьо-жовтий прапор замайорить над всією територією Незалежної Соборної України.
