За інформацією: Суспільне Чернігів.
Військові, з якими попрощалися 18 липня 2025 року на Чернігівщині. Менська міська рада/Ніжинська міська рада/Борзнянська селищна громада/Новгород-Сіверська селищна громада/Козелецька селищна рада
На Чернігівщині 18 липня в останню путь провели сімох захисників: Сергія Ющенка, Євгенія Коваля, Максима Самоткана, Олександра Дмитренка, Юрія Єсипенка, Ігоря Задою та Дмитра Базу.
Про це повідомили в Менській та Ніжинській міських радах, Борзнянській та Новгород-Сіверській територіальних громадах, а також Козелецькій селищній раді.
Сергій Ющенко народився 11 липня 1992 року в Мені. Закінчив гімназію та Сосницький технікум. Працював баристою в Чернігові, їздив на заробітки до Чехії.
Любив важкий рок, з друзями-однодумцями виступав на фестивалях. Захоплювався волейболом, грав у турнірах.
Сергій Ющенко. Менська міська рада
На військову службу Сергія призвали 27 грудня 2023 року. Спершу солдат, згодом — молодший сержант. Служив у 2 десантно-штурмовому батальйоні 79-ї окремої десантно-штурмової бригади командиром лінійно-кабельного відділення зв’язку.
Панахида на кладовищі під час поховання Сергія Ющенка. Менська міська рада
У вересні 2024 року під Костянтинівкою Сергій отримав тяжке поранення внаслідок атаки керованою авіабомбою — він втратив ногу. Десять місяців лікувався, переніс кілька операцій. Як розповіла мама, лікарі діагностували неврому — болісне утворення в зоні ампутації, що потребувало повторного хірургічного втручання. Попри біль і складне відновлення, Сергій не втрачав оптимізму, мріяв про життя з протезом і планував відкрити власну кав’ярню.
Церемонія поховання Сергія Ющенка. Менська міська рада
Останній раз він побував удома 13 червня. 11 липня відзначив своє 33-річчя. Наступного дня, 12 липня 2025 року, Сергій Ющенко помер у медичному закладі Вінницької області.
Поховали воїна на центральному кладовищі у Мені.
Євгеній Коваль народився 18 листопада 1980 року в селі Вільшане Сосницького району в багатодітній родині, де виховувалося восьмеро дітей. Після закінчення школи почав працювати, здобував професію паралельно з трудовою діяльністю.
Євгеній Коваль. Менська міська рада
Понад 15 років працював у компанії "Київмостобуд" у Києві, був і за кордоном. Здобув професії монтажника й стропальника. Його знали як доброго, справедливого, працьовитого чоловіка, який завжди приходив на допомогу іншим.
Після одруження сім’я переїхала до села Покровське на Менщині, де народилися їхні сини — нині їм 20 і 11 років. Євгеній був турботливим батьком, невтомним господарем, майстром на всі руки, власноруч облаштував дім та обійстя.
Панахида на кладовищі під час поховання Євгенія Коваля. Менська міська рада
Як розповіла дружина Юлія, у перший день війни, 24 лютого 2022 року, Євгеній врятував український танк і його екіпаж, заховавши техніку та прийнявши військових у свій дім. Згодом завдяки йому екіпаж повернувся до служби, а сам Євгеній 25 лютого добровольцем вирушив захищати Чернігів.
Служив у 162-му батальйоні 119-ї окремої бригади тероборони у званні солдата на посаді гранатометника. Пройшов бойовий шлях: оборона Чернігова, бої в Серебрянському лісі, на українсько-білоруському кордоні, у Сумській області. І знову — Серебрянський ліс.
Церемонія поховання Євгенія Коваля. Менська міська рада
За службу в 162-му батальйоні Євгеній Коваль був відзначений нагрудним знаком підрозділу — символом належності до батальйону, відваги й вірності військовому обов’язку.
Родичі біля труни з тілом загиблого бійця Євгенія Коваля. Менська міська рада
11 липня 2025 року Євгеній загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва Луганської області. Життя воїна обірвалося внаслідок мінометного обстрілу та атаки ворожого безпілотника.
Поховали захисника на кладовищі в селі Покровське.
Максим Самоткан народився 14 серпня 2000 року в селі Хороше Озеро. Там він виріс, закінчив Хорошеозерську середню школу. Після закінчення школи навчався на офіціанта в Києві. Потім пробував себе на різних роботах: працював офіціантом, ліфтером, на меблевій фабриці в Києві.
Максим Самоткан. Ніжинська міська рада"Любив будівництвом займатися, вдома і хлів почав будувати, і плани в нього були. Хотів господарство завести. Він взагалі у місті не особливо любив, він до села був більш прив’язаний. Хоча ж, хотілося заробити грошей уже в Києві. Заробляв…", — загадує мати Максима.
Військовий несе портрет загиблого Максима Самоткана під час церемонії прощання. Суспільне Чернігів"Ми сиділи за однією партою. Він був добрий, світлий, позитивний. Любив хімію", — згадує про Максима його однокласниця Юлія Лазоренко.
Люди навколішки вшановують пам’ять Максима Самоткана. Суспільне Чернігів
До лав Збройних сил України Максим добровільно долучився у травні 2024 року. Воював у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Церемонія прощання з загиблим бійцем Максимом Самотканом. Суспільне Чернігів
Із 18 липня 2024 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання під селом Парасковіївка, що на Донеччині. Тіло військового було репатрійоване у червні 2025 року.
Родичі та знайомі біля труни з тілом загиблого Максима Самоткана. Суспільне Чернігів
Поховали Максима Самоткана на кладовищі в рідному селі. У нього лишилася мати та рідна сестра.
Олександр Дмитренко народився 31 серпня 1978 року в селі Прачі. Після закінчення школи у 1995 році здобув професію водія в школі ДОСААФ. Строкову службу проходив у десантних військах у Миколаєві.
Олександр Дмитренко. Борзняська териоріальна громада
З 1996 року Олександр працював дільничним у Києві, де дослужився до звання капітана, звільнившись у 2016 році. Згодом він продовжив трудову діяльність у Службі безпеки України. Перед початком повномасштабного вторгнення працював водієм таксі в Києві.
6 березня 2022 року, на початку повномасштабної війни, Олександр Дмитренко добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він обійняв посаду солдата-водія і брав участь у звільненні села Нові Петрівці на Київщині. Його бойовий шлях проліг через гарячі точки: Запорізьку область, Сєвєродонецьк, де протягом трьох місяців служив кулеметником 134-ї бригади ЗСУ, та Лисичанськ. Саме там, у жорстоких боях, Олександр отримав важке поранення та контузію.
Після тривалого лікування, Олександр продовжив службу, працюючи на ППО. З жовтня 2023 року він перебував у Краматорську, звідки вирушив на своє останнє завдання.
Поховали воїна у рідному селі.
В нього залишилися батьки, дружина, донька та сестра.
Юрій Єсипенко народився 27 квітня 1987 року в селі Прачі. Він рано втратив матір, а вихованням трьох дітей займався батько. Він навчався у Прачівській школі, а після її закінчення вступив до Борзнянського державного сільськогосподарського технікуму.
Юрій Єсипенко. Борзняська териоріальна громада
Після проходження строкової служби працював у ТОВ "Агрікор-Холдинг" та на різних роботах у Києві. А в серпні 2021 року підписав контракт на службу в Збройних Силах України. Повномасштабну війну зустрів у Чернігові, де з перших днів став на захист рідної землі.
Загинув Юрій Єсипенко 26 січня 2025 року.
Поховали воїна в рідному селі.
Ігор Задоя народився у 1980 році в Новгороді-Сіверському. Тут він виріс і проживав все своє життя.
Ігор Задоя. Новгород-Сіверська територіальна громада
Загинув Ігор Задоя 5 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині.
Поховали бійця на Покровському кладовищі у Новгороді-Сіверському.
Дмитро База народився 12 березня 2001 року в селищі Понорниця Чернігівської області. Закінчив Понорницьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Потім навчався в Козелецькому фаховому коледжі ветеринарної медицини.
Дмитро База. Козелецька селищна рада
У липні 2023 року добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Був солдатом зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 4-ї бригади оперативного призначення "Рубіж".
Колежанка, управителька ресторану "Бістро Пекаря", Ольга Степік так згадує про Дмитра:
"Діма працював із нами майже з відкриття. Ми пропрацювали дружньою командою рік до повномасштабного вторгнення. Він був чуйною людиною до колег, відповідальним до своїх обов’язків. Так склалася доля, що він добровольцем пішов на фронт і загинув як герой. Ми будемо пам’ятати його дуже світлою, чуйною і хорошою людиною. Світла та вічна пам’ять Дімі!".
Військовий несе портрет загиблого Дмитра Бази під час церемонії прощання. Суспільне Чернігів
Побратими Дмитра Бази, Степан та Дмитро теж згадали його.
“Ми були знайомі ще до повномасштабної війни. Разом гуляли в одній компанії. Потім у 2022 році я пішов служити і він пізніше підтягнувся до нас у наш підрозділ. Я з ним їздив на ротацію, ми дуже зблизилися. Війна, як кажуть, дуже зближує людей”, — каже Степан.
Труну з тілом Дмитра Бази заносять до церкви. Суспільне Чернігів"Ми були на Сіверському напрямку. Хлопці були з ним на Макіївському і Лиманському. Всюди всіх виручав, дружній був, веселий. Він ніколи не відмовлявся допомогти. У будь-якій ситуації навіть сам намагався собі знайти якесь заняття, щоб допомогти хлопцям. Щоб трошечки розвантажити всіх", — згадує Дмитро.
Під час обстрілу на Сіверському напрямку Дмитро отримав численні поранення, від яких помер 15 липня 2025 року.
Церемонія прощання з Дмитром Базою у Козельці. Суспільне Чернігів
Поховали воїна у селищі Козелець.
У нього залишилися мати, дідусь, тітка та вітчим.
