За інформацією: Суспільне Кропивницький.
Культурно-мистецька акція “Паротяги мчать до Перемоги”, Гайворон, серпень 2023 року. Фото: Facebook/Oleg Zabludovskyi
На Кіровоградщині існують три основні діалекти — сукупності слів, які притаманні певній місцевості. Це жива народна мова. Зовні від літературної норми її відрізняє колоритність і незвичне звучання. Як же говорять у різних частинах Кіровоградської області, Суспільному розповіла філологиня, викладачка Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Тетяна Нестеренко.
Насамперед журналісти Суспільного поцікавилися, як відрізнити діалект від суржику (покручу). За словами науковиці, діалект — це різновид однієї мови. Він поширений у жителів одного або кількох населених пунктів і, попри свою колоритність, все ж таки дотримується мовних норм. Тоді як суржик — це штучне поєднання двох чи кількох мов.
"Найпоширеніша форма суржику — деформація російських слів на український лад. Це є в тому числі й у Кропивницькому. Суржиком, до прикладу, також є спорадичне поєднання української й польської мов. Ми його можемо спостерігати в мовленні жителі Галичини".
Суржик мову засмічує, діалект — урізноманітнює.
"Тож ми з вами повинні позбавитися комплексу меншовартості щодо уживання своєї материнської мови, вивчати рідну говірку, зберігати мовлення місцевості, де народилися й живемо".
Авторка-ілюстраторка Надія Кушнір з прикладом суржику. Фото: Суспільне Культура
За словами науковиці, загалом в українській мові є три наріччя: північне, південно-західне й південно-східне. Перше на Кіровоградщині не представлене. Останні два можна почути.
Наприклад, у західних громадах області є подільський говір (це частина південно-західного наріччя). На мапі це території від Новоархангельська й далі до Голованівська, Благовіщенського, Гайворона.
"Їхнє мовлення можна впізнати за словами: фіранки (штори, завіси), поренча (бильце ліжка), кульчики (сережки), чара (сковорідка), гоздьо (ось), цебро (відро), помідора, заміса, квашаний, хвірмовий, гинший (інший), всенько, отуто".
Інші два говори нашої області належать до південно-східного наріччя. На півночі краю — це середньонаддніпрянський говір. Саме цей діалект ліг в основу української літературної мови, його носіями були Іван Котляревський і Тарас Шевченко.
"З огляду на це мовці з півночі Кіровоградщини (північні населені пункти Новомиргородщини, усі говірки колишнього Олександрівського, Світловодського районів та населених пунктів, що колись належали до Онуфріївського району) демонструють "чистішу мову". Вони вживають наближені до літературних норм форми".
Решта області — це степовий діалект. І це також різновид південно-східного наріччя. Причому він має відмінності від літературної мови не стільки на рівні цілих слів, як на рівні складів і звуків.
"Мовлення степовиків має свій неповторний колорит: базарь, курі, по-нашинські, підісят, чітирі, любе, сьодні, тутечки, осюдиво тощо".
За словами науковиці, діалекти пов’язані з історією заселення краю. Села, селища й міста Кіровоградщини утворювалися в різний час. Подільські й середньонаддніпрянські говірки виникли на землях, де споконвіку жили українці. Степовий же діалект сформувався пізніше — коли поступово заселявся український степ.
Також науковиця розповіла, що діалекти в області досліджують багато років в Центральноукраїнському державному університеті. Матеріали збирають студенти-філологи під час діалектологічних практик. На рівні наукових робіт — це кандидатські дисертації Тамари Поляруш, Олени Заїнчковської, а також докторські дослідження Василя Лучика, Тетяни Громко.
Журналісти Суспільного також нагадують, що вже кілька років живу народну мову на Кіровоградщині фіксують учасники проєкту "Баба Єлька".
