За інформацією: Суспільне Вінниця.
Вадим Брик. Суспільне Вінниця
Він особисто вивіз понад сотню поранених військовослужбовців з Курщини. Якось за пів дня йому вдалося зробити 5 виїздів і забрати 64 бійців. Найважче було усвідомлювати, що наступної поїздки за пораненими може не бути. Так говорить військовслужбовець Вадим Брик на псевдо "Доцент" з Вінниччини. До повномасштабного вторгнення він вчителював, нині — командир роти 41 окремої механізованої бригади ЗСУ.
Про бойовий шлях, Курську спецоперацію та евакуацію поранених військових захисник розповів в інтерв'ю Суспільному.
"Нас готували до ймовірного прориву ворога аж в районі Калинівщини"
До повномасштабного вторгнення Вадим Брик був головним тренером збірної Вінниччини з військового багатоборства та вчителем фізкультури в селі Корделівка Калинівської громади.
"Після того, як відбулося вторгнення, директор школи повідомив, що навчання в школі скасовується. Я зібрався з думками, поспілкувався зі своїми учнями, своїми друзями, які теж вже збиралися йти до Збройних сил України. І зайшов в школу, зібрав свої речі, навів порядок у кабінеті, щоб після мене хтось міг прийти працювати, і пішов до військкомату, до РТЦК ТСП Калинівського. На той час в Калинівці створювалася рота охорони при РТЦК", — розповів Вадим Брик.
За його словами, основними завданнями було чергування на блокпостах, охорона декількох будівель критичної інфраструктури та охорона самого РТЦК ТСП. Прослуживши певний час у роті охорони, Вадим пройшов курси військової підготовки.
"Був запрошений чудовий інструктор — Анатолій Павлович, позивний "Сенсей", це дуже відома людина в Калинівці. Він з нами займався довгий період часу: в недобудовах, в лісах, в лісосмугах, виконували різні завдання. Нас готували до ймовірного прориву ворога аж в районі Калинівщини. Але так як Збройним силам вдалося стабілізувати лінію фронту, вже надій у ворога не було проникнути так далеко, і мене поставили відповідальним за пости візуального спостереження в Калинівці".
Вадим Брик з журналісткою Ірисею Герцун. Суспільне Вінниця
Згодом військовий комісар направив Вадима в Одесу — у військову академію на скорочені офіцерські курси, які той закінчив з відзнакою. Відтак — потрапив у 41 окрему механізовану бригаду, яка тоді створювалася.
"Мене призначили командиром кулеметного взводу. Ми їздили за кордон в деякі країни на навчання, отримали також гарну там підготовку, потім повернулися в Україну, продовжили навчання на полігонах і вже вийшли на бойові завдання в Харківську область, в район Куп'янського напрямку", — розповів захисник.
"Доводилося заводити людей на позиції з частиною їжі, води"
Перший бойовий виїзд Вадима Брика був у ніч з 30 на 31 жовтня 2023 року, напрямок — Орлянка-Першотравневе. Рубежем були лісопосадка та частина дороги. Завданням — завезти особовий склад, визначити місця для колективної зброї і місця для особового складу, які мали продовжувати розривати позиції, облаштовувати фортифікації, займати оборону.
"Основні завдання наші були — це не допустити прориву ворога і монотонно знищувати його особовий склад і техніку. Командир взводу протитанкового на псевдо "Рагнар", коли ми були на позиції, він теж свою зброю виставив. У нього був станковий протитанковий гранатомет. Він виставився і через 15 хвилин вже вразив першого танка. Потім їх також ворог накрив, він отримав поранення. За це ураження (вони там багато роботи зробили) він був першим з нашого батальйону, хто нагороджений "Срібним хрестом".
Вадим Брик з побратимом. Фото з власного архіву
За словами Вадима, йому й побратимам пощастило, що ми починали з Куп'янського напрямку. Його називає найлекшим з усього бойового шляху.
"Ми змогли втягнутися, зрозуміти самі ази війни, підготуватися і дещо проаналізувати ворога. Тоді ще не так було розвинуто у ворога БпЛА, не було FPV, ми могли більш вільно пересуватися. Часів Яр був важким тим, що ми були вже за новим Часовим Яром. Дорога на наші позиції тривала 5-6 кілометрів. Ми проходили це все пішки, люди були старшого віку, і їм це було важко. Тому доводилося заводити людей на позиції з частиною їжі, води, частиною боєкомплекту і потім відправляти провідників, які їм це все інше доносили".
У Торецьку було дещо легше, втім, були часті обстріли КАБами. За день могло прилітати 30-35, прильоти руйнували командно-спостержні пункти, тому бійці часто переїжджали.
"Строковики зразу нашим Збройним силам здавалися"
У серпні 2024 Вадим Брик потрапив на Курський напрямок. Завдання там були незмінними: займати лінію оборони, не допустити прориву російських військ, не допустити втрат позицій і систематично знищувати особовий склад і техніку росіян.
"Коли ми заходили на територію Курщини, ми міняли наші штурмові підрозділи, нам були виділені урочище Журавлі і населений пункт Журавлі. Це була найвіддаленіша точка від кордону України. Ми поміняли наші штурмові підрозділи, зайняли оборону і більше місяця отримували ці оборонні рубежі. У нас були дві групи, одна була в урочищі, а друга — в населеному пункті".
Однією групою керував "Доцент", другою — командир "Рагнар", який працював в лісі, де було менше штурмових дій. Інший командир на псевдо "Маестро" відповідав за оборону населеного пункту Журавлі.
"Там було понад десять позицій. Там вони перемололи силу-силенну ворога. Вони штурмували щодня. По 4-5 штурмів було, навалами лізли, але їм це не допомогло".
Вадим Брик з побратимами. Фото з власного архіву
На думку Вадима Брика, російська армія не була готовою до того, що Збройні сили України підуть на Курський напрямок.
"На кордоні там були військовослужбовці, які проходили в строкову службу. Вони зразу нашим Збройним силам здавалися. Як таких регулярних військ, мені здається, що і не було. Тому нам вдалося розгорнути наш контрнаступ на їхній території. Якщо взяти населення, то дехто повиїжджав ще до того, як наша бригада зайшла. Ті люди, з якими ми спілкувалися, вони спілкувалися гарною українською мовою. Російської мови я від них фактично не чув, і вони не старалися говорити українською, вони не згадували слова, а вільно нею володіли, вони знали досконало нашу українську мову", — розповів "Доцент".
Він сказав, що не помітив ворожого ставлення до українських військових.
"Вони розуміли, яку біду, яке горе їхня армія принесла в Україну. І вони, мабуть, відчули частинку цього горя на собі. Але зазначу, що, коли ми заходили в ці населенні пункти, їхнє і місто Суджа, і міста й села були не зруйновані. Буквально 1-2 будинки були зруйновані, і то не зрозуміло, з чиєї це сторони було. Але все було ціле, люди були цілі, будівлі, тварини, все було в порядку в них. Але, коли ми вже звідти виходили, то вони (російські військові — ред.) змітали все".
За словами оборонця, війська РФ зробили зі своїми селами, містом Суджею те, що зробили з українськими Часовим Яром та Торецьком.
"У нас не було "снарядного голоду"
Найважчим на Курському напрямку була боротьба з підготовленими військовослужбовцями РФ: штурмовики, мирська пехота, десант, "вагнерівці" та кадирівці були.
"Це все, що найкраще в них було, вони з усіх напрямків фронту стягнули на Курщину. І це все пішло проти нас. Коли ми заходили на Курщину, в нас, за штатним розписом, по підрозділах було все, що мало бути. Це була і важка броньовна техніка колісна, американська MaxxPro, і була стрілецька зброя, кулемети, були європейські теж в гарній якості, і гранатомети були. У нас було забезпечення стопроцентове, і у нас не було "снарядного голоду".
На думку Вадима Брика, Курська операція з боку Збройних сил України була виправданою.
"Наскільки ми знаємо, планувався наступ на Суми, на Харків, і ті сили, які вони хотіли задіяти в певних своїх напрямках, вони їх перекинули на Курщину. І ми перенесли цю активну зону бойових дій на територію Росії. І показали їм, їхньому населенню, керівництву, і Європі, й Америці, що реально воювати з Росією на її території".
Вадим Брик з побратимом. Фото з власного архіву
"Вони на місяці три-чотири попереду нас, саме в дронах"
За понад три роки повномасштабного вторгнення, за словами "Доцента", відбулися зміни у бойових підходах.
"Дуже змінилася ситуація з FPV-дронами. Так як ми починали на Куп'янську, їх фактично не було. Один-два, можливо, десь на день. І воно з кожним днем наростало-наростало. І дійшло до того, що на Курщині ми постійно чули гудіння FPV-дронів. І потім добавили ще FPV-дрони на оптоволокні, яких заглушити, збити — фактично нереально. Можна було тільки з автомата або з дробовика. Тому що наші системи радіо-електронної боротьби їх не беруть, — розповів Вадим Брик.
— Вони на місяці три-чотири попереду нас, саме в дронах. Вони вже їх широко використовують, а ми тільки починаємо це використовувати. Так само взяти FPV-дрони. Вони літали на одних частотах. У нас з'явилися засоби РЕБу проти цих частот. Потім вони пішли на вищі частоти, РЕБів немає. Вони закупляли плати з Китаю, облаштовували, нові дрони робили. Пішли на низькі частоти. Ми знову ж таки перелаштовуємося".
Втім, поки українські військові "перелаштовуються", російські — палять нашу техніку та позиції.
Вадим Брик з побратимами. Фото з власного архіву
"Жоден наш поранений не загинув по дорозі"
З Курського напрямку Вадим Брик евакуював понад 100 поранених військовослужбовців.
"Коли ми утримували урочище Журавлі і населений пункт Журавлі, наші фланги провалилися і наше групування потрапило фактично в колове оточення. Глибина цього колового оточення складала близько трьох кілометрів. Тому було прийнято рішення керівництва виходити з цього оточення, виходити з боєм".
Група "Рагнара", яка була лівіше населеного пункту Журавлі, з боєм прорвалася, знищивши велику кількість російських військових, сказав захисник.
"Певна частина ворога все-таки залишилася живою, але вони покидали зброю, покидали засоби захисту, засоби зв'язку, речі — просто потікали. І потім же наша група з'єдналася з групою "Маестро", і через кукурудзяні поля, через лісосмуги вони виходили. Цей вихід тривав близько трьох діб. Було важко, тому що ворог нас теж контролював. Це все переміщення бачили, постійні були мінометні, артилерійські обстріли, простріли, але нам пощастило вийти", — сказав захисник.
За його словами, тоді вивели майже 90% собового складу. Коли ж є поранені, то бійці не чекають ночі, а евакуацію проводять відразу.
"Тому що є так звана "золота година", коли можна спасти людину, врятувати її від ампутації, тому що якщо людина довго побуде з тим самим жутом, це руку або ногу відрізають автоматично. Також є осколкові поранення, черевні порожнини, тому що з цим відтягувати не можна. І коли у нас є поранені, певна група людей, яка перебуває на самих позиціях, вони відтягують людину в якусь точку, а ми вже зі своєї сторони відправляємо або евакомобіль, або виїжджаємо самі і забираємо цю людину".
Коли виходили з Журавлів, то до точки еваку дійшли 64 людини. Вадим Брик особисто виїжджав і забирав їх. Серед них був і командир взводу, якому чоловік пообіцяв, що забере його.
"Вони там дійшли до ферм, село Ольгівка, почули гул машини, відчинили ворота, я туди фактично залетів на старенькому Ford. Командир такий радий був. В нього було поранення в таз, серйозне поранення. То він прийшов, обійняв мене і підняв. Кажу: Сергію, сідай в машину, поїхали!". І ми завантажили важкопоранених військовослужбовців, фактично повний цей пікап, і так поїхали".
Вадим Брик з побратимом. Фото з власного архіву
За словами Вадима Брика, бійці самі розуміли, хто має першим їхати — той, хто важче поранений. Декого несли на руках, декого на ношах-волокушах тягнули, дехто вже дістав поранення безпосередньо на самих фермах. Вантажили найважчих. 64 людини евакуювали за п'ять заїздів. Тричі Вадим заїжджав з РЕБом, потім потрапив під мінометний обстріл, пошкодився РЕБ, тоу далі їхав "на удачу" та з вірою в Бога.
"Найважче, мабуть, було розуміння, що це працювала одна машина, і якщо цю машину знищать чи я буду поранений, то я не зможу туди заїхати, хтось не зможе туди заїхати. Це було найважче. Тому ми вантажили людей по максимуму, розуміючи, що наступного заїзду може не бути. Їм доведеться цю певну ще відстань виходити знову пішки, тягнути на собі поранених".
Доводилося "Доцентові" вивозити й загиблих.
"Ми не прив'язувалися, що там мій боєць з мого підрозділу чи не з мого, чи з суміжніх. Ми всіх, що знаходили, витягували. І в нас були загиблі ті, які раптово загинули. Коли був приліт, поранення були несумісні з життям. Всіх інших поранених, в яких був шанс на життя, ми всіх витягнули. Жоден наш поранений не загинув по дорозі. Всіх витягнули. Всі загиблі наші військовослужбовці, до яких був доступ до тіла, ми всіх витягнули", — розповів Вадим Брик.
По поранених або загиблих заїжджали на позиції.
"Якщо наша є позиція, на будь-якій позиції, яку ми ще контролюємо, є наші тіла, ми забираємо всіх. Так, цеважко, це ризиковано, але ми забираємо. Але є моменти, коли позиція втрачена чи попадає під мінеметний обстріл, чи ворог штурмує цю позицію, у нас з людьми обривається зв'язок, ми не можемо знати, чи вони загинули, чи вони потрапили в полон, і яка їхня подальша доля, — розповів боєць.
— У мене є військовослужбовець, він зараз головний технік роти. Він горів у двох броньованих машинах. Його підбивали, він попадав під кулеметні обстріли, його пікап був, як сито, у дірках. Але він заїжджав, він забирав і вивозив. Як людина вижила в таких умовах — це диво. Але він це робив".
Для Вадима вивозити двохсотих — це була данина людині, яка загинула.
"Ми розуміли, що це тіло повернеться додому і гідно поховають його. І буде могилка для дітей, для батьків, куди можна прийти і щось поговорити з ним".
Вадим Брик. Суспільне Вінниця
"Такі, як ми, помаленько закінчуються, отримують поранення"
За словами Вадима Брика, на початку повномасштабного вторгнення були черги перед військкоматами, було багато добровольців, адже всі хотіли йти захищати Батьківщину. На сьогодні цього немає.
"На мою думку, це були люди, той актив, які були свідомі, які розуміли, за що вони борються. Ці люди вже або в Збройних силах, або, на жаль, їх серед нас вже немає. А ті, хто залишилися, мені, знаєте, трошки і смішно, а з іншого боку їх і жалко. Тому що це наша держава, ми це розуміємо, а вони цього не розуміють. І, наприклад, на фронті гинуть люди".
Якщо на позиції має бути шість людей, то туди заходять четверо. Людей не вистачає, сказав Вадим. Тому замість шести автоматів — на позиції чотири.
"За рахунок тих, будемо говорити прямо, ухилянтів, які тут ховаються, сидять тут, не виходять з дому, ми там втрачаємо теж людей. Тому вина є і ворога, і вина є наших людей. І коли зараз я у відпустці, я заходжу в магазин чи в місто виходжу вдень, то людей такого мобілізаційного віку фактично немає. А ТЦК сповіщує населення, уточнення даних, до п'ятої, до шостої вечора. А вже я виходжу о 19-20 годині, то вони всі виходять з дому, виходять на прогулянку. Це дуже помітно, тому що в них немає засмаги, вони всі такі біленькі, сонця не бачать".
Захисник сказав, що не розуміє і бронювання. Маючи таке, адже працював у школі, він пішов захищати Україну.
"Я після війни повернуся, мене чи наші діти, чи мої учні запитають: "Вадиме Сергійовичу, а де ти був, коли була війна?". Мені буде соромно, що я сидів у погребі".
Мотивувати ж тих, хто не хоче йти воювати, на думку Вадима, ніяк не можна.
"Мотивувати має сім'я, він має сам, своєю головою, своїм розумом дійти до того, що дійсно — час. Тому що такі, як ми, помаленько закінчуються, отримують поранення, хтось є обмежено придатний, хтось є непридатний, хтось, на жаль, гине. І ця війна — це війна нашого покоління. І ми її маємо закінчити. Тому що буде дуже шкода, якщо ця війна дійде і до наших дітей, і до дітей тих військовослужбовців, які загинули", — сказав "Доцент".
За успішне планування і реалізацію завдань під час керування особовим складом у бою 12 вересня 2024 Вадима Брика нагородили відзнакою головнокомандувача Збройних сил України — "Срібним хрестом".
