За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
За тиждень, з 15 по 21 вересня 2025 року, Суспільному стало відомо про загибель 28 оборонців з Вінниччини, які віддали свої життя за Україну.
Схиляємо голови перед їхньою мужністю та висловлюємо співчуття родинам і близьким. Вічна пам'ять воїнам, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави!
Анатолій Безпрозванний
Анатолій Безпрозванний. Фото з відкритих джерел
Анатолій Безпрозванний із села Котюжани понад півтора року вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо, що його життя обірвалося 23 лютого 2024 року під час боїв поблизу села Роботине на Запоріжжі. Поховали захисника 16 вересня у рідному селі. Йому було 47 років.
Анатолій Касько
Анатолій Касько. Фото з відкритих джерел
Анатолій Касько – мешканець Тиврівської громади, був учасником бойових дій, воював на сході України. Помер захисник 13 вересня.
Анатолій Копитко
Анатолій Копитко. Фото з відкритих джерел
Анатолій Копитко народився 1969 року. Проживав у місті Шаргород. Місцеві згадують чоловіка як відомого в громаді працьовитого й позитивного будівельника.
До війська Анатолій приєднався у грудні 2022 року. Служив солдатом, водієм взводу забезпечення. У листопаді 2023 року родина отримала звістку, що захисник зник безвісти. У 2025 році надійшло офіційне підтвердження, що він загинув 11 листопада 2023 року на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання.
Андрій Шувара
Андрій Шувар. Фото з відкритих джерел
Андрій Шувар, 1989 року народження — житель села Юшківці. Військовослужбовець Збройних сил України, загинув 5 вересня.
Богдан Давидюк
Богдан Давидюк. Фото з відкритих джерел
Вінничанин Богдан Давидюк захищав Україну у 2015-2016 рр. в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил. А у 2020 році знову повернувся у стрій, вкотре долучившись до своїх побратимів з 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Початок повномасштабного вторгнення зустрів на укріплених позиціях у Миколаївській області, далі – була Донеччина: Костянтинівка, Бахмут, Покровськ.
Як старший солдат, навідник-оператор бойової машини підтримував вогнем піхотинці, перебував на найгарячіших ділянках фронту. Після бою 25 листопада 2024 року біля села Диліївка Краматорського району довгий час вважався зниклим безвісти і лише у вересня 2025 року факт його загибелі був підтверджений експертизою ДНК.
Валерій Дума
Валерій Дума. Фото з відкритих джерел
Валерій Дума народився 5 лютого 1976 року в селі Комарівка. Там закінчив школу, продовжив навчання у Теплицькому аграрному ліцеї. Далі строкова служба в армії. Після служби повернувся у рідне село, спочатку працював у місцевому колгоспі токарем, потім, після реорганізації агроформувань, — у фермера. В січня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив навідником відділення кулеметного взводу стрілецької роти у складі 59 окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Разом з побратимами перебував у місцях, де велися найзапекліші бої. З березня 2024 року вважався зниклим безвісти. Слідчими правоохоронних органів ідентифіковано тіло полеглого солдата і 15 вересня 2025 року офіційно визнано його загиблим. Стало відомо, що свій останній бій за Україну Валерій прийняв 11 березня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Первомайське Донецької області. Захиснику було 48 років.
Василь Коріненко
Василь Коріненко. Фото з відкритих джерел
Василь Коріненко загинув 12 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі міста Мирноград Покровського району Донецької області. У воїна залишилися сини Максим і Артем, мати Галина Павлівна, рідні та друзі.
Василь Шульган
Василь Шульган. Фото з відкритих джерел
Народився Василь Шульган 10.05.1977 року в селі Сербинівці. Закінчив школу у рідному селі, після чого вступив до Вінницького професійно-технічного училища. Згодом пройшов строкову службу у прикордонних військах. У 24 роки одружився, виховував двох донечок. Після армії працював на Первомайському заводі, а згодом поїхав на заробітки за кордон. З початку повномасштабної став на захист Батьківщини.
Життя солдата, Василя Миколайовича обірвалося під час виконання бойових завдань у бою з окупантами, в ніч з 10 на 11 вересня 2024 року у населеному пункті Журавлівка Білгородської області російської федерації.
Віктор Лазарєв
Віктор Лазарєв. Фото з відкритих джерел
Народився Віктор Лазарєв 21 січня 1993 року в місті Бар. Дитинство провів у селі Маньківці, де з 1996 року відвідував місцевий дитячий садок, а з 1999 навчався у Маньковецькій школі, яку закінчив після 9 класу. Освіту здобував у Барському автодорожньому технікумі, де з 2008 по 2012 рік опановував спеціальність із ремонту доріг.
Після навчання працював за фахом, будуючи інфраструктуру країни. Одружився, а в 2014 році став батьком сина. Разом із сім’єю переїхав до села Горбівці Літинського району, де працював у рибному господарстві. У 2017 році повернувся до батьківської домівки разом із трирічним сином.
Працював дорожнім майстром, помічником геодезиста, брав участь у будівництві злітних смуг Одеського та Дніпровського аеропортів, бетонної дороги в Полтавській області. З початком повномасштабного вторгнення повернувся додому й намагався знайти себе у меблевій справі.
11 січня 2023 року став до лав Збройних Сил України. Служив солдатом, оператором 1 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки 3 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284.
Віктор Лазарєв загинув 14 вересня 2023 року під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Мала Токмачка, Пологівського району, Запорізької області. Його поховали у рідному селі Маньківці.
Віталій Зубань
Віталій Зубань. Фото з відкритих джерел
Віталій Зубань народився 6 липня 1980 року у селищі Вапнярка Тульчинського району. Закінчивши 9 класів однієї зі шкіл, пішов навчатися на електрогазозварювальника. Свого часу працював на Вінницькому хімзаводі, зводив не одну металеву конструкцію на будівельних майданчиках міста.
До війська Віталій став на початку цього року. Захищав рідну землю від ворога у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Був кулеметником. Загинув 3 вересня поблизу міста Вовчанськ Чугуївського району Харківської області.
Віталій Юзвак
Віталій Юзвак. Фото з відкритих джерел
Віталій Юзвак народився 6 лютого 1970 року, проживав у селищі Томашпіль. Був призваний на військову службу за мобілізацією першим відділом Тульчинського РТЦК та СП. Служив солдатом, водієм стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти першого батальйону територіальної оборони. Він загинув 9 вересня 2025 року в районі населеного пункту Тьоткіно Курської області.
Владислав Мединський
Владислав Мединський. Фото з відкритих джерел
Владислав Мединський народився 20 липня 1992 року в місті Гнівань. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №1, а згодом вступив до Гніванського професійно-технічного училища, де здобув професію зварювальника.
До війни працював будівельником. У 2014 році став на захист України добровольцем: брав участь у боях за Донецький аеропорт поблизу села Тоненьке.
26 лютого 2022 року він не зміг залишатися осторонь і знову добровільно став на захист своєї держави. У званні солдата-гранатометника в/ч А1619 воював на Херсонщині та Донеччині.
20 липня 2024 року, у день свого 32-річчя, Владислав Мединський загинув поблизу населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області.
Володимир Подолян
Володимир Подолян. Фото з відкритих джерел
Володимир Подолян став у стрій навесні 2025 року. Воював у складі 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади. На посаді оператора БпЛА роти ударних безпілотних авіаційних комплексів "Foxtrot" нищив російські цілі на сумському напрямку. Свій останній бій прийняв 5 вересня. Йому було 30 років.
Народився Володимир Подолян 2 жовтня 1994 року у Вінниці. Після навчання у 16 загальноосвітній школі здобув освіту у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського. Був співзасновником об’єднання "Плай" та культурного простору "Піч", мав на рахунку чимало організованих у місті проєктів та фестивалів, серед яких "Ticket to the Sun".
Дмитро Цвігун
Дмитро Цвігун. Фото з відкритих джерел
Дмитро Цвігун закінчив Кіблицьку загальноосвітню школу. Із 2014 по 2017 роки брав участь в антитерористичній операції.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро Цвігун 25 лютого 2022 року став на захист України в складі в/ч А0666. Під час виконання військового завдання 8 вересня 2025 року в м. Костянтинівка Краматорського району Донецької області отримав травми не сумісні із життям.
Євген Охрімовський
Євген Охрімовський. Фото з відкритих джерел
Охрімовський Євген Миколайович народився 15.09.1987 року, усе життя прожив у рідному селі Стодульці. Навчався в місцевій школі, де закінчив 9 класів. Працював в ТОВ "Платани". Одружився, у шлюбі народилися двоє діток. В серпні 2024 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України.
Солдат помер під час проходження військової підготовки 31.08.2024 року.
Іван Бойко
Іван Бойко. Фото з відкритих джерел
Іван Бойко народився у 1995 році та проживав у Липовці. На війні служив водієм 1 взводу безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем однієї з військових частин. Загинув 12 вересня в районі населеного пункту Дружківка Краматорського району Донецької області.
Ігор Бухман
Ігор Бухман. Фото з відкритих джерел
Ігор Бухман народився та виріс у селищі Браїлів. Навчався в ліцеї імені Володимира Забаштанського. Працював будівельником. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив старшим механіком, водієм 1 роти оперативного призначення 2-го батальйону ОП "Червона калина".
21 місяць захисник вважався безвісти зниклим. Шляхом репатріації підтверджено, що він загинув 19 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Вербове Запорізької області в результаті удару FPV-дрона.
Костянтин Федюк
Костянтин Федюк. Фото з відкритих джерел
Костянтин — житель Жмеринської громади, народився 22 серпня 2002 року. Свій бойовий шлях він розпочав у листопаді 2024 року. Служив снайпером-розвідником у 5 окремій штурмовій бригаді.
Смертельні поранення отримав вранці 2 вересня в Бахмутському районі Донецької області. Тоді його група потрапила під артобстріл, а потім — під обстріл фосфорними снарядами. Військовий отримав 60% опіків тіла та численні осколкові поранення.
Лікарі в опіковому відділенні Львова п’ять днів боролися за його життя, але, на жаль, не змогли врятувати. 7 вересня серце 22-річного воїна зупинилося.
Михайло Скробов
Михайло Скробов. Фото з відкритих джерел
Скробов Михайло Юрійович народився 1995 року в місті Гнівань, навчався у Гніванській ЗОШ №3, а після її закінчення вступив до Гніванського професійного ліцею, де здобув професію газоелектрозварювальника. Певний час працював на підприємствах рідного міста — "Гніванському СЗБ" та "Гніванському гранітному кар'єрі".
Ще до початку повномасштабного вторгнення пів року відслужив у зоні АТО. А коли 24 лютого 2022 року добровільно пішов до військкомату і став на захист Батьківщини. Ніс службу у складі зенітно-ракетного взводу на посаді стрільця-зенітника.
Михайло пройшов Херсон, Бахмут, де отримав поранення, після якого знову повернувся в стрій. З 24 лютого 2024 року вважався зниклим безвісти. Стало відомом, що він загинуі під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Орлівка Донецької області.
Олег Кривогуз
Олег Кривогуз. Фото з відкритих джерел
Олег Кривогуз народився 7 січня 1981 року на Сумщині. Від юності вирізнявся щирістю, відповідальністю та любов’ю до України. З 2015 року став на захист Батьківщини, а з перших днів широкомасштабного вторгнення знову добровільно пішов на фронт.
26 серпня 2025 року Олег загинув у боях біля Степногірська, Запорізької області. Попрощалися із захисником у Вінниці, де мешкають його дружина та трирічна донька.
Олександр Муравський
Олександр Муравський. Фото з відкритих джерел
Олександр Муравський долучився до захисту Батьківщини торік. Був старшим матросом, виконував військові завдання у складі 15 окремого полку підтримки морської піхоти, брав безпосередню участь у бойових діях – у лавах 39 окремої бригади берегової охорони.
За старанність, ініціативність, вірність військовій присязі захисник був відзначений грамотою командування частини. Загинув 1 вересня поблизу села Тягинки Бериславського району Херсонської області. Воїну було 36 років.
Народився Олександр Муравський 25 жовтня 1988 року у Західному Сибіру, в де батько перебував на заробітках. Коли мав п’ять років, в автокатастрофі обірвалося життя його матері, після чого разом із татом він повернувся до Вінниці. Закінчив 16 загальноосвітню середню школу, а також Київський інститут бізнесу та технологій за спеціальністю "Менеджмент та адміністрування". Працював на будівництві, пізніше – у торговельній сфері. Разом із дружиною виховував сина.
Олександр Павлов
Олександр Павлов. Фото з відкритих джерел
Механік-водій 2 танкового взводу 1 танкової роти, старший солдат Павлов Олександр Федорович, 09.02.1980 року народження, загинув 8 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Першомар’ївка Слов’янського району Донецької області.
Олександр Савіков
Олександр Савіков. Фото з відкритих джерел
Олександр Савіков народився 21 червня 1984 року у Вінниці. Закінчив школу №18, після чого поїхав до Києва, де опанував професію промислового альпініста. Разом із тим, воїн залишався турботливим чоловіком і батьком трьох дітей.
"Сашко був відвертим в усьому, у вічі говорив, що думає, не кривив душею й не тримав камінь за пазухою. Таких же людей обирав собі за друзів, з якими був нерозлучним. Гарно малював. багато читав, вивчав історію. А ще любив подорожувати. Втім, куди б не їхав, у його серці завжди була Україна. З нею, казав, не може не може зрівнятися жодна країна у світі…", — розповіла сестра Героя Лілія.
Захисник приєднався до 1 окремої танкової Сіверської бригади у 2024 році, де служив стрільцем. Воював на курському напрямку та загинув 15 лютого 2025 року поблизу села Лебедівка.
Роман Петращук
Роман Петращук. Фото з відкритих джерел
Роман Петращук народився 15 червня 1981 року в селі Сторожинець Чернівецької області. Коли почалася повномасштабна війна, він разом із сім’єю переїхав до Жмеринської громади. Без будь-якого військового досвіду вирішив стати на захист України. Вступив до 2 Харківського прикордонного загону.
На війні мав звання сержанта Державної прикордонної служби, був відомий серед побратимів на псевдо "Батя". Життя оборонця обірвалося 7 вересня під час евакуації поранених: пікап, у якому він перебував, підірвався на міні. У Романа залишилися дружина Дар’я, син Єгор, який цього року пішов до першого класу, а також доньки Юлія та Анастасія.
Роман Сніцарук
Роман Сніцарук. Фото з відкритих джерел
Роман Сніцарук народився 22 грудня 1985 року, проживав у селі Нестерварка. 19 грудня 2023 року його призвали на військову службу за мобілізацією.
Солдатслужив стрільцем-номером обслуги третього механізованого відділення другого механізованого взводу другої механізованої роти механізованого батальйону. Загинув 8 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодмитрівка Покровського району Донецької області.
Юрій Скрипник
Юрій Скрипник. Фото з відкритих джерел
Юрій Скрипник родом із села Піщана, він виконував військовий обов’язок з 2019 року. Був командиром автомобільного відділення автомобільної роти підвозу боєприпасів.
Отримав важкі поранення під час ракетної атаки на Харківщині, коли виконував бойові завдання. Його серце зупинилося в шпиталі. Йому було 26 років.
Юрій Стогній
Юрій Стогній. Фото з відкритих джерел
Оборонець Юрій Стогній, уродженець Херсонщини, зустрів повномасштабне російське вторгнення бувши курсантом Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Вже у перші дні великої війни після дострокового випуску юнак підписав контракт із Збройними силами України та пішов боронити Україну.
У капітана, помічника начальника служби охорони Державної таємниці окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ 28 квітня був останній бій. Поблизу села Закітне Краматорського району Юрій отримав множинні осколкові та вогнепальні поранення.
Ярослав Рогач
Ярослав Рогач. Фото з відкритих джерел
Ярослава Рогача мобілізували до лав ЗСУ 19 липня 2024 року. Тривалий час захисник вважався зниклим безвісти, але результати ДНК-експертизи 15 вересня 2025 року підтвердили, що він загинув 20 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в селі Берестки на Донеччині.
