За інформацією: Суспільне Вінниця.
Назар з побратимами. Фото з власного архіву
"Коли почалася повномасштабна, у мене до третьої ночі була робота. Підбирав нічні зміни, бо спекотно у Саудівській Аравії. Закінчилася робота, і пам’ятаю: сиджу у Facebook. Новини: спалахують вибухи. Вмикаю звернення цього Путіна, а о восьмій ранку — вже з заявою на звільнення", — розповів Назар.
Він приїхав до батька попрощатися, сказав, що їде в Україну. Той два дні не віддавав синові паспорт, бо не хотів відпускати.
"Сказав: "Не пущу тебе!". Я сказав йому одну причину, яка його навела на розум: "Через 10 років я з великим пузом сидітиму на дивані з купою дітей і буду шкодувати про те, що мене там мене було". Він схилив голову і зрозумів".
Назарз побратимами. Фото з власного архіву
На четвертий день повномасштабного наступу РФ Назар був у Вінницькому ТЦК СП. Він тричі приходив, аби його взяли у військо.
"Спершу взяли у 120 бригаду вінницьку, нашу — ТРО. Там пробув 1-2 тижні, і командир роти запитав, хто бажає виконувати завдання на Сході України — крок вперед. Вісім людей вийшли, і ми перевелися у луганську бригаду. Зараз вишкіл не менше двох місяців має бути. А тоді це було як: автомат отримав — пішов воювати".
Назар з дружиною у лікарні після поранення. Фото з власного архіву
Ким тільки він не був за майже два роки служби, розповів Назар: розвідником, медиком, штурмовиком.
"Бігав завжди з автоматом. Ми були звичайна піхота. Потім став бойовим медиком. Не тим, що на еваку сидить. Знаєте, коли бойових медиків уже немає в роті чи батальйоні, той, хто не побоявся перебігти й допомогти іншому — бойовий медик. Потім перевели у піхотну розвідку. Там пробув пів року. А потім наказом — у штурмовики на Роботине", — розповів оборонець.
На Запоріжжі, за його словами, було найважче. Наприкінці 2023-го під Роботиним чоловік отримав поранення. Через постійні штурми росіян він на евакуацію чекав майже добу.
Назар Хишам з військовими, які теж отримали поранення. Фото з власного архіву
"Мені неважливо, що то було: FPV чи снаряд від міни. В мене виламало кістки в районі коліна. 19 годин пролежав. Віддав хлопцям автомат і навіть магазини не міг подавати. Записав дружині прощання, що я "200". Вже як смеркати почало, прислали чотирьох пацанів. З гілля зробили ноші, відтягнули метрів сто мене, і кацапи по нас почали стріляти. Три години три кілометри мене тягнули. Весь час їх підбадьорював. А пізніше хлопці зізналися, коли я був уже в реанімації, що шкода було їм нести, якщо помре, що дарма тягнули".
У війську, розповів Назар Хишам, побратими жартуючи називали його "арабським найманцем". Усе через арабське коріння.
Назар з дружиною Русланою. Фото з власного архіву
"Тоді ще фішка була, коли іноземні легіони до нас пішли воювати. "О, це іноземний легіон пішов воювати". У мене є друг "Моня", досі воює під Покровськом. Казав, що я єдиний араб, який говорить українською: "Вся бригада російськомовна. А він, араб, говорить українською", — розповів Назар.
Гумор — ось, що рятувало на війні. Бувши на фронті, переосмислив і саме життя, сказав оборонець.
"Ти розумієш, що це може закінчитися смертю. Але й кінцівку можеш втратити. І тут починаєш роздумувати, яку краще: руку, ногу — яку? Ну, ногу, мабуть, чи руку не обираєш, але якщо таке трапиться — як далі жити?".
Ветеран на протезі. Фото з власного архіву
У Назара висока ампутація. Він протезувався у Львові.
"Дуже висока ампутація. Буквально 5-10 см ноги. Дай, Боже, мені через рік поставлять електронне коліно. Може, геть краще буде, ніж із цією. Електронний колінний вузол. Суть у тому, що він думає за тебе, коли тебе зігнути по східцях верх, бо зараз підтягувати лише можу. Вона розумніша".
У 32 роки Назар — знову студент. Він виграв грант на навчання від американської компанії й опановує програмну інженерію.
Назар Хишам . Суспільне Вінниця
"Гроші треба якось заробляти й жити, тому інвестую свій час у своє майбутнє. Можна себе вічно жаліти. 1-2 місяці. Хтось на стакан може сісти, люди тобі співчуватимуть, але життя продовжується".
Назар мріє відгуляти весілля за арабськими традиціями й ростити нащадків.
"Ми спілкувалися, як друзі. Я помітила фото у соцмережі, де він у формі ЗСУ. Я не зрозуміла: що я не знаю? Пишу йому. Передзвонює. Питаю: що ти, де ти? Яка війна? Яка Україна? Він сам приїхав. Для мене це був шок. Після того почали більше спілкуватися. Коли приїхав у першу відпустку, то зробив мені пропозицію", — розповіла Суспільному дружина Назара Руслана Парфенюк.
Назар та дружина Руслана. Фото з власного архіву
"Ми на стадії торгування. Я хочу сина. А вона мені на зло дівчинку хоче", — розповів Назар. А ще сказав, що війна для нього ще триває.
"Я, на жаль, уже не можу принести користі з автоматом, бігаючи по посадках. Якби була нижче коліна нога, то я б іще воював".
