За інформацією: Суспільне.
У черкаському добровольчому формуванні тергромади — ДФТГ, поруч з українцями служать й іноземні добровольці, їх у формуванні десять. Вони приїхали з різних країн, але нині мають спільну мету — захист України.
Добровольці виконують найрізноманітніші завдання — від навчання, до захисту неба у складі мобільних вогневих груп, розповів Суспільному командир Вʼячеслав Гора.
Андрій Блохін. Суспільне Черкаси
Андрій Блохін виїхав з Білорусі у 2018 році через тиск влади та переслідування за участь у протестах. Україну називає своїм домом уже восьмий рік :
"По-перше, «зажимали» бізнес в Білорусі, по-друге, я виступав проти того режиму, який існує в Білорусі. У 2018 році я приїхав в Україну, бо завжди подобалась ця країна. Я тут себе завжди відчував спокійно, врівноважено. Тут завжди було приємно. Багато друзів".
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій вирішив не виїжджати, а допомагати українцям:
"Я почав з першого дня допомагати, і працювати, і робити якісь речі для того, щоб захистити Україну. На той момент рідні мене відмовляли — мовляв, їдь. Але я ухвалив рішення і залишився".
Автомобіль ДФТГ. Суспільне Черкаси
Спершу Андрій Блохін був в теробороні, згодом, приєднався до мобільної вогневої групи, де вже пів року працює навідником:
"Я волонтерив до того часу, поки на нас не полетіла купа «шахедів». Ось ця чорнота — вона однотипна: буває, трішки спокійніше, бувають дуже жорсткі умови, коли ти виїжджаєш, а вони летять, як зграї птахів. Ці моменти вони потім відкладаються в голові, як вони вибухають. Тому я завжди кажу людям, що це не жарти", — зазаначив Андрій.
За словами військового, попри білоруське громадянство, давно відчуває себе українцем:
"Мене не тягне в Білорусь. Я настільки люблю Україну. Я тут знайшов свою сім’ю, в мене зараз вагітна дружина, ми чекаємо дитинку, тому я — українець і буду подаватись на громадянство".
Андріс Гулбіс. Суспільне Черкаси
Андріс Гулбіс з позивним "Батя" — заступник командира одного з підрозділів ДФТГ. Родом із Латвії:
"За покликом серця я не латвієць, я — справжнісінький українець, тому що більша частина мого життя пройшла саме в Україні. Тут виросли мої діти, які теж беруть участь у цій страшній війні", — розповів Андріс.
Серед його обов’язків — навчання добровольців, військових та молоді. Через вік, — йому 73 роки, до бойових дій на передовій його не взяли. Тож нині він ділиться своїм досвідом і підтримує підрозділи за допомогою латвійських друзів:
"Прийняв цю країну як свою рідну і вважаю, що це моя друга батьківщина. Я пишаюсь тим, що я тут живу, що я борюсь. Що я можу допомогти, і завдяки своїм землякам — латвійцям ми робимо дуже велику роботу разом. Латвійці допомагають нам обладнанням, автівками".
В’ячеслав Гора. Суспільне Черкаси
Нині у складі черкаського ДФТГ десять добровольців з інших країн, розповів командир В'ячеслав Гора, іноземці суттєво підсилюють підрозділи та допомагають захищати громаду:
"Всі громадяни мають відповідні документи на право проживання в країні, і були перевірені у відповідних службах чи мають право вони дійсно перебувати у підрозділі і лише після такої перевірки, ми укладаємо цей контракт".
